Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем

• Іван Іванович Перерепенко — поміщик
• Іван Никифорович Довгочхун — поміщик

• Гапка — ключниця Івана Івановича
• Горпина — кріпачка Івана Никифоровича
• Дем'ян Дем'янович — суддя повітового суду
• Тарас Тихонович — секретар в суді
• Оришка — служанка в суді
• Агафія Федосіївна — подруга Івана Никифоровича яку він покірно слухає
• Петро Федорович — городничий, учасник бойових дій, служив 1801 та 1807 року. Ліва нога у нього прострелена.
• Агафіїна Трохимівна — дружина городничого
• Антон Прокопович Пупоуз (Голопузя) — друг судді, гість городничого, збіднілий поміщик
• Іван Іванович (інший) — кривий на одне око, гість городничого
• Дорош Тарас Пухивочка — комісар Полтавський
• Отець Петро — протопіп, що живе в Коліберді
• Козак Бокитько
• Іван Онисович Перерепенко — батько Івана Івановича
• Сестра Івана Івановича

Автор знайомить нас з головними героями та розповідає які вони чудові друзі, хоч і зовсім різні:

Картина російського художника Сергія Грибкова «Сварка Івана Івановича з Іваном Никифоровичем»

Іван Іванович відпочивав в себе у дворі, і думав чого в нього тільки немає. Він помітив як за парканом кріпачка Івана Никифоровича виносила з комори різні речі. Серед них він помітив рушницю, і захотів її собі. Іван Іванович одягнувся та прийшов до Івана Никифоровича. Він запропонував йому буру свиню в обмін на рушницю. Той відмовився. Тоді Іван Іванович до своєї пропозиції додав ще 2 мішки вівса, але власник рушниці знову відмовився. Після довгих вмовлянь і відмов Іван Никифорович випадково назвав Івана Івановича гусаком. Це його дуже образило, але Іван Никифорович не визнав, що він його образив. Іван Іванович повернувся до дому.

Іван Іванович дуже засмутився через сварку. А до Івана Никифоровича приїхала Агафія Федосіївна, яка весь час настроювала Івана Никифоровича проти Івана Івановича, а той її покірно слухав. Через деякий час за одну добу Іван Никифорович побудував на межі їхніх дворів амбар. Це дуже не сподобалося Івану Івановичу й мало провокативний характер. Вночі Іван Іванович взяв пилку й зайшов на подвір'я Івана Никифоровича, щоб спиляти 4 підпори, на яких стоїть той амбар. Собаки Івана Никифоровича на нього не гавкали, бо добре його знали і вважали за приятеля. Іван Іванович у великому страху бути пійманим спиляв 2 підпори, а коли взявся за третю, амбар завалився з шумом. Іван Іванович взяв пилку та швидко втік до дому, коли він уже був вдома, то зразу заліз у ліжко. Наступний день він весь час боявся, що Іван Никифорович спалить йому дім, і подасть в суд на нього як помсту за амбар, Іван Іванович навіть наказав ключниці Гапці ходити перевіряти чи не лежить де під будинком сіна. Через деякий час він вирішив не чекати Івана Никифоровича і сам пішов в суд.

Іван Іванович прийшов в суд зі своїм поданням. Суддя і всі здивувалися, що Іван Іванович посварився з Іваном Никифоровичем, та відмовляли його подавати свою скаргу, але той стояв на своєму. І секритарю Тарасу Тихоновичу довелося зачитати наступне:

"Від дворянина Миргородського повіту і поміщика Івана Іванового сина Перерепенка скарга; а про що, тому йдуть пункти: 1) Відомий усьому світові своїми богоогидними, наймерзеннішими, що всяку міру переступають, злобеззаконними вчннками, дворянин Іван Никифорів син Довгочхун, цього 1810 року липня 7 дня завдав мені смертельної образи, що як персонально честі моєї стосується, так рівно ж і для приниження та конфузії чину мого й роду. Отой дворянин і сам до того мерзенного вигляду, удачу має сварливу і сповнений усяких блюзнірств та лайливих слів!" Тут читець трохи зупинився, щоб знову висякатися, а суддя побожно склав руки й тільки казав сам до себе: "ото метке перо! Боже ти мій, господи! як пише цей чоловік!" Іван Іванович просив читати далі, і Тарас Тихонович продовжував: "Отой дворянин Іван Никифорів син Довгочхун, коли я прийшов до нього з дружньою пропозицією, узвав мене привселюдно образливим та ганебним для честі йменням, а саме гусаком, тоді як відомо всьому Миргородському повітові, що цією мерзотною твариною я ніколи зовсім не йменувався і надалі йменуватись наміру не маю. Доказом же мого дворянського походження є те, що в метричній книзі, яка є в церкві Трьох Святителів, записано як день мого народження, так і введення моє в хрест. Гусака ж, як всім відомо, хто хоч скільки-небудь знається в науках, ніяк не можна записати до метричної книги; бо гусак є не людина, а птиця, що вже кожному, навіть хто в семінарії не був, достеменно відомо. Та той злоякісний дворянин, про все теє відавши, не для чого іншого, як щоб завдати смертельної для мого чину та звання образи, вилаяв мене отим ганебним словом. 2) Цей-таки самий непристойний і неподобний дворянин простягнув до того ж руку на мою родову, одержану мною після батька свого, що перебував у духовному званні, блаженної пам'яті Івана Онисієвого сина Перерепенка, власність, тим, що, супроти всяких законів, переніс зовсім напроти мого ґанку гусячий хлів, що робилося не з яким іншим наміром, як щоб збільшити учинену мені образу; бо той хлів стояв досі таки далеченько і доволі ще був міцний. Та мерзенний намір вищезгаданого дворянина полягав єдино в тому, щоб зробити мене свідком непристойних пасажів: бо відомо, що жодна людина не піде до хліва, а тим паче до гусячого, за пристойним ділом. При такій протизаконній дії два передні стовпи захопили власну мою землю, яка дісталася мені ще за життя від батька мого, блаженної пам'яті Івана Онисієвого сина Перерепенка, що вона починалася від комори й прямою лінією йшла до самого того місця, де баби миють горшки. 3) Вищеописаний дворянин, що його вже само ймення та прізвище викликають огиду, живить у душі зломисний намір спалити мене у власному домі. Безперечні до того ознаки в нижченаведеному виявляються: по-перше, оний злоякісний дворянин почав виходити часто із своїх покоїв, на що перше ніколи, з причини своїх лінощів та огидну огрядність у тілі, не зважувався, по-друге, в челядні його, що притикається до самого тину, який відгороджує мою власну, одержану від покійного батька, блаженної пам'яті Івана Онисієвого сина Перерепенка, землю, щоденно й незвичайно довго горить світло, що вже видимим є тому доказом, бо досі, через скнарість його та скупість, завжди не то що лойова свічка, а й каганець навіть був гашений. І тому прошу отого дворянина Івана Никифорового сина Довгочхуна, яко винуватця в палійстві, в зневаженні мого чину, імені та роду і за хижацьке привласнення добра, а найпаче за підле та срамотнє приточення до прізвища мого назви гусака, до стягнення штрафу, покриття проторів та збитків засудити, і самого, яко порушника, в кайдани забити та закувавши, до міської в'язниці припровадити, і на цю мою скаргу присуд негайно і доконечно вчинити. Писав та складав дворянин, миргородський поміщик Іван Іванів син Перерепенко"

Після Іван Іванович пішов, але в суд прийшов Іван Никифорович. Він спочатку не зміг зайти в суд, бо застряг у дверях, суддя і всі присутні його ледь змогли випхати на іншу сторону, після чого відкрили іншу половину дверей яка до цього була закрита. Тоді Іван Никифорович зміг пройти в середину, проте не ледь говорив бо така далека дорога була незвична для нього. Він віддав скаргу і секретар її зачитав:

"Просить дворянин Миргородського повіту Іван Никифорів син Довгочхун, а про що, те стоїть у пунктах — 1) Через ненависну злобу свою та явну недоброзичливість той, що іменує себе дворянином Іван Іванів син Перерепенко, всілякі капості, збитки та інші єхидненські, що жах наводять, вчинки мені робить, і вчорашнього дня по полудні, яко розбійник і тать, з сокирами, пилками, долотами та іншим слюсарним знаряддям, забрався вночі на моє подвір'я і до власного мого ж хліва, що міститься там. Власноручно та ганебним способом його порубав. На що з свого боку я не давав ніякої причини для такого протизаконного та розбишацького вчинку. 2) Той же таки дворянин Перерепенко чинить замах навіть на життя моє, і до 7 числа минулого місяця, криючись із цим наміром, прийшов до мене й почав по-приятельському та хитрим способом випрохувати в мене рушницю, що була в мене в кімнаті, і пропонував мені за неї, з властивою йому скнарістю, багато негодящих речей, як-от: свиню буру та дві мірки вівса. Але наперед догадуючись про злочинний його замір, я всіляко намагався від того відхилити його, але той шахрай і падлюка Іван Іванів син Перерепенко вилаяв мене по-мужииьки і має з того часу до мене ворожість невгамовну. До того ж той, часто згадуваний, несамовитий дворянин і розбійник Іван Іванів син Перерепенко і роду преганебного: його сестра була відома на весь світ повія й пішла за єгерською ротою, що стояла п'ять років тому в Миргороді; а мужа свого записала в селяни. Батько та мати теж були пребеззаконні люди й обоє були страшенні п'яниці. А згадуваний дворянин і розбійник Перерепенко своїми скотоподібними та догани вартими вчинками перевершив увесь свій рід і, вдаючи благочестивого, чинить щонайспокусливіші справи. Посту не додержує: бо напередодні пилипівки цей боговідступник купив барана і другого дня звелів зарізати своїй беззаконній дівці Гапці, одмагаючись, ніби йому потрібен був на той час лій на каганці та свічки. Тому прошу отого дворянина, яко розбійника, святотатця, шахрая, зловленого вже на злодійстві та грабіжництві, в кайдани закувати і до в'язниці, чи до державного острогу припровадити і там уже з волі своєї, позбавивши чинів та дворянства, добре барбарами шмарувати і в Сибір на каторгу по потребі запакувати, протори, збитки наказати йому сплатити і на мою скаргу присуд учинити. До скарги цієї руку приклав дворяннн Миргородського повіту Іван Ннкифорів син Довгочхун"

Суддя запропонував Івану Никифоровичу чашечку чаю, проте той з переляку, що зайшов так далеко від дому відмовився і пішов. У вечері коли вже суддя зачиняв суд, в середину забігла бура свиня Івана Івановича і забрал зі столу скаргу Івана Никифоровича, яку ще не встигли переписати і вона була в одному екземплярі. Всі присутні довго думали, що це значить.

В обід до Івана Івановича прийшов городничий. Іван Іванович здивувався чому це до нього той завітав. Городничий попросив Івана Івановича помиритися зі своїм давнім другом, але той навідріз відмовився. Також городничий поскаржився на буру свиню Івана Івановича і попросив її забрати для ув'язнення як злочинці. Але Іван Іванович відмовився. В кінці вони дійшли згоди, що коли Іван Іванович буде колоти свиню то пришле городничому кров'янки.

Хоч як старалися в суді приховати справу, а вже другого дня весь Миргород дізнався, що свиня Івана Івановича потягла скаргу Івана Никифоровича. Сам городничий перший, забувшись, проговорився про це. Коли Іванові Никифоровичу сказали про це, він нічого не сказав, спитав тільки: «чи не бура?». Але Агафія Федосіївна умовила скласти нову скаргу. Вони найняли того хто їм її зробив і відніс в суд. Скаргу позначили, записали, виставили номер, вшили, розписались, усе те за один день, і поклали в шафу, де вона лежала 12 років. Тимчасом сталася надзвичайно поважна для всього Миргорода подія. Городничий упоряджав асамблею! Там були присутні Тарас Тарасович, Євпл Акинфович, Євтихій Євтихійович, Іван Іванович, не той Іван Іванович, а другий, Сава Гаврилович, наш Іван Іванович, Олефір Олефірович, Макар Назарович, Хома Григорович та інші. Коли кривий Іван Іванович дізнався про сварку, то він запропонував помирити старих друзів. Поки Іван Іванович був в сусідній кімнаті всі вирішили послати когось по Івана Никифоровича, той прийде і коли вони друг друга побчать то помиряться. По Івана Никифоровича пішов Антон Прокопович Голопузя.

Коли Антон Прокопович прийшов до Івана Никифоровича, то клявся йому, що на заході немає Івана Івановича. І Іван Никифорович таки погодився прийти. Спочатку коли Антон Голопузя зайшов в кімнату то він сказав, що Іван Никифорович не прийде, і всі почали його закидувати доганами. А коли в кімнату зайшов Іван Никифорович то всі здивувалися, а Антон Прокопович заливався зі сміху. Івана Івановича в кімнаті не було. Опам'ятавшись від подиву, вся громада зацікавилася здоров'ям Івана Никифоровича та виявила задоволення, що він роздався в широчінь. Всі сіли за стіл. Іван Іванович вибирав тоненькі кісточки як побачив, що навпроти нього сидить Іван Никифорович. В той же самий час глянув і Іван Никифорович. Піт котився градом з Івана Івановича та з Івана Никифоровича. Присутні, усі, скільки їх було за столом, поніміли від уваги й не відводили очей від колишніх приятелів. Нарешті Іван Іванович вийняв хусточку до носа й почав сякатися; а Іван Никифорович оглянувся навколо себе й спинився очима на відчинених дверях. Городничий ту ж мить помітив цей рух і наказав зачинити двері якнайщільніше. Тоді обидва приятелі почали їсти і вже ні разу не глянули один на одного. Як тільки скінчився обід, обидва колишні приятелі посхоплювалися з місць і почали шукати шапок, щоб утекти. Тоді городничий моргнув, а Іван Іванович, не той Іван Іванович, а другий, одноокий, став за спиною в Івана Никифоровича, а городничий зайшов за спину Іванові Івановичу, і обидва почали підштовхувати їх ззаду, щоб зіпхнути їх докупи і не випускати до того часу, поки не подадуть руки. Іван Іванович, одноокий, наштовхнув Івана Никифоровича, хоч трохи й косо, одначе ж досить іще влучно й на те місце, де стояв Іван Іванович; але городничий учинив дирекцію і занадто вбік через свою поранену ногу. Городничого замінив суддя. Дарма, що обидва приятелі дуже опиралися, одначе їх таки зштовхнули, бо обидві сторони, що діяли, дістали значне підкріплення від інших гостей. Тоді обступили їх з усіх боків щільно й не випускали доти, доки вони не наважилися подати один одному руку. Всі присутні в них запитали через що ті посварилися. Обоє відповідали, що ні в чому не винні. Іван Іванович сказав, що його Іван Никифорович образив непристойним словом яке він не хоче згадувати. Обоє були готові пробачити все друг другу, але Іван Никифорович сказав «ви образились за чорт знає що таке: за те, що я назвав вас гусаком…». Це знову образило Івана Івановича, він розгнівався і вибіг оскаженілий. Цілий місяць нічого не було чути про Івана Івановича. Він заперся у себе в домі. Іван Іванович дав хабар в суд і справу було перенесено до палати. Але її розгляд перенесли на іншу дату. І так справа переносилася наступні роки. Вже помер і кривий Іван Іванович, суддя Дем'ян Дем'янович, автор говорить що він проїжджав одного разу через містечко, і ледь впізнав сивого Івана Івановича та посивілого Івана Никифоровича, які все ще судилися.[2]