Полковий суд

Полковий суд — судовий орган Гетьманщини що діяв в 17 — 18 століттях. Полковий суд здійснював свою діяльність на території відповідного козацького полку в Україні. Полковий суд розглядав кримінальні і частково, цивільні справи керуючись переважно звичаєвим правом, згодом частково Литовськими статутами. Полкові суди були утворені в козацьких полках як військово-польові. Вони розглядали велику кількість цивільних і кримінальних справ рядового козацтва та сотенної старшини. А також були апеляційною інстанцією для сотенних судів і судів сільських отаманів[1]. Функції судді до 1715 року виконували полковники.

Полковий суддя як помічник полковника з'явився за часів правління гетьмана Дем'яна Многогрішного, він як призначався так і звільнявся лише з волі полковника. Постійного помешкання для засідання полковий суд не мав. Як правило, він засідав у ратушах, магістратах, а іноді навіть у корчмах. До складу полкового суду входили: полковник, полковий суддя, писар, а також городовий отаман, війт, бурмистри[2]. Замість полковника міг засідати полковий обозний чи осавул. У 2-й половині 18 століття на засіданнях полкового суду була присутня громада (мешканці міста чи села), яка нерідко відігравала роль: позивача, свідків, експертів і здійснювала значний вплив на кінцевий результат справи. В 1715 році відбулося розмежування влади полковника та полкового суду. В цей період суддя обирався полковою старшиною[3]. З 1722 року цей орган став визнаватися як самостійний судовий орган. Також в цей період Виникла судова канцелярія. У 1728—1730 роках запроваджена посада писаря полкового суду, а також комісія, до якої входили два полкові урядовці та один (згодом — два) значковий товариш (обирався полковою канцелярією на 3 місяці). При розгляді кримінальних справ мав бути присутнім полковник, якому належав вирішальний голос. Апеляційною інстанцією для полкового суду був Генеральний військовий суд.