Полоцькі мученики

Полоцькі мученики — четверо ієромонахів-василіян, вбитих московськими вояками й царем Петром І у 1705 році в катедральному храмі святої Софії в Полоцьку. Серед греко-католиків Білорусі існує культ почитання їх як мучеників за віру, однак вони не проголошенні святими офіційно.

Полоцькі мученики
Полоцькі мученики ЧСВВ
У чернецтві: Костянтин Заячківський
Теофан Колбечинський
Яків Книшевич
Яків Кізіковський
Народився XVII ст.
Помер 11 липня 1705
м. Полоцьк
Шанується Білоруська греко-католицька церква
У лику священномучеників
День пам'яті 11 липня
Патрон БГКЦ
Атрибути пальмові гілки
Софія Полоцька на рисунку С. Полоховецького з 1579 року

Історія
Полоцьк. Верхній замок. У центрі Софійський собор. План 1701 року

Подія трапилася 11 липня 1705 року в період Великої Північної війни 1700—1721 років і була зафіксована у Вітебській хроніці:

Цар приплив до Лукішок і на четвертий день відплив до Полоцька. Того ж року, в місяці липні 11 дня в церкві св. Софії сам вбив 4 василіян у Полоцьку і поставив у Полоцьку коменданта...[1].

Історик ХІХ століття Францішек Генрик Духінський (1816—1893) видав у 1863 році в Парижі історичний документ, присвячений вбивству полоцьких василіян, під назвою «Історія про вбивство василіян в полоцькій церкві московським царем…, в 1705 році 30 дня червня старого стилю» (пол. Historia o pozabiianiu Bazilianów w połockiey cerkwi przez cara moskiewskiego, etc. w roku 1705tym dnia 30 junia starego)

Автор «Історії про вбивство василіян…» о. Антоній Завадський, тоді настоятель Тороканського монастиря, пізніший протоархимандрит Василіянського Чину, розповідає, що п'яний цар Петро І зі своїми вояками (і в супроводі графа Олександра Меншикова) увірвався до унійної катедри св. Софії в Полоцьку, де зберігалися мощі св. Йосафата Кунцевича. Петро І зажадав від настоятеля монастиря ключів від дарохранильниці (табернаклю), а коли той відмовив, власноручно його вбив. Чотирьох інших монахів[lower-alpha 1]. наказав утопити у водах ріки Двіни. Цар насміхаючись з ікон Йосафата, пробував зневажити мощі святого, а потім наказав вирвати дверцята з дарохранильниці, розсипав по підлозі Святі Дари і потоптав.

Ця подія мала широкий розголос серед населення східних земель Речі Посполитої, а унійне духовенство в страху перед московською армією, що наближалася до Полоцька, було змушене втікати з міста.

Катедра св. Софії за наказом Петра І була замінена на склад амуніції і пороху. 1 травня 1710 року вибух боєприпасів призвів до цілковитої руйнації храму, руїни якого простояли аж до 1738 року, поки унійний полоцький архієпископ Флоріян Гребницький не розпочав відбудову святині.

Біографічні відомості

Білоруський дослідник історії Михась Бовтович у 2000 році зібрав, проаналізував і опублікував окрім «Історії про вбивство василіян…» о. Завадського також інших 7 джерел про подію, що мала місце в Полоцьку. Згідно з цими відомостями, внаслідок «полоцької різанини» постраждали 11 василіян, з них четверо вбиті, а решта відсиділи 22 тижні у в'язниці або втекли[2].

Ось імена 4-х замучених василіян:

  1. Отець Костянтин Заячківський, вікарій Полоцького монастиря. Згідно з деякими джерелами вбивство василіян розпочалося від нього. Вбитий біля головного вівтаря або біля вівтаря св. Йосафата. Цар Петро І забив його києм, повідтинав вуха, а після цього наказав його повісити. Але перед тим як повісити, його катували на острові, щоб дізнатися місце зберігання церковних коштовностей і мощей св. Йосафата. Після повішення тіло було кинуте в річку Двіну[2].
  2. Отець Теофан Колбечинський, проповідник Полоцького василіянського монастиря. Син Івана і Катерини, народився бл. 1674 року на Литві. У 1698—1704 роках навчався в Папській єзуїтській колегії в Браунсбергу[3]. Напередодні подій передав свої обов'язки о. Климентію Рознятовському, а сам збирався на таку саму посаду до Вітебська або Вільна. Згідно з деякими джерелами вбивство василіян розпочате саме з нього. Цар збив його на землю і нацькував величезного чорного англійського пса, який закусав його мало-що не до смерті. Потім був повішений. Інші джерела подають, що був схоплений московськими офіцерами, коли спробував вийти з церкви, притягнутий до вівтаря св. Йосафата. Тут цар відсік йому голову або разом з Меншиковим прокололи його шпагами наскрізь. Після смерті тіло, мабуть, було спалене[2].
  3. Отець Яків Книшевич, регент церковного хору. Жорстоко посічений офіцерами на другому боці церкви, у той час коли цар із Меншиковим катували о. Костянтина Заячківського. Через деякий час помер від ран. Після смерті тіло, мабуть, було спалене[2].
  4. Отець Яків Кізіковський, вислужений настоятель Полоцького василіянського монастиря. Син Теодора і Пелагії, народився 19 серпня 1665 року на Волині. У 1691—1693 роках навчався в Папській Грецькій колегії св. Атанасія в Римі, де здобув ступінь доктора богослов'я[4]. Безпосередньо напередодні цієї події склав повноваження з посади настоятеля на руки о. Лаврентія Капарського, а сам збирався на посаду настоятеля Свято-Троїцького монастиря у Вільно. Різні джерела подають по-різному опис його смерті. Згідно з одними — схоплений московськими вояками біля монастирської брами, а де потім був закатований — невідомо; інші джерела повідомляють, що був забитий царем у своїй келії. «Могильовська хроніка» подає, що цар проколов його шпагою, коли входив до церкви. О десятій годині вечора вояки притягнули його до монастирського покою, де через півтори години помер. Після смерті тіло, мабуть, було спалене[2].

Вшанування пам'яті
Софія Полоцька, сучасний стан

Від 1995 року щорічно в середині липня білоруські греко-католики проводять кількаденне паломництво з Вітебська до Полоцька, присвячене вшануванню пам'яті полоцьких мучеників.

У 2017 році 23-тє паломництво було присвячене 500-літтю Біблії Франциска Скорини, 380-й річниці відходу до вічності митрополита Київського Йосифа Велямина Рутського та 400-літтю заснування Василіянського Чину[5][6].

Зауваги
  1. Крім чотирьох ієромонахів — Костянтина Заячківського, Теофана Колбечинського, Якова Книшевича і Якова Кізіковського, деякі джерела подають п'ятого вбитого василіянина монаха Йосифа Анкудовича, однак білоруський дослідник Михась Бовтович, проаналізувавши різні джерела стверджує, що Йосиф Анкудович після численних ран, отриманих від москалів, вижив і залишив свої свідчення про цю подію.

Примітки
  1. Літопіс Панцирного й Аверки //  ; Витебская ЛЂтопись, составленная витебскими мЂщанами […] Стефаномъ Гавриловичемъ АвЂркою 1578—1768, // .
  2. Pawet: Полацкія пакутнікі. pawet.net. Процитовано 20 липня 2017.
  3. Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students… — P. 58.
  4. Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students… — P. 84.
  5. о. Полікарп, ЧСВВ. ХХІІІ паломництво Вітебсь-Полоцьк. Місія Постуляційний Центр беатифікації УГКЦ. Процитовано 20 липня 2017.
  6. Пачалася ХХІII грэка-каталіцкая пілігрымка Віцебск – Полацк » Грэка-каталіцкая парафія сьвятога Язэпа. svjazep.org. Процитовано 20 липня 2017.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.