Тороканський монастир

Православний монастир у Тороканах був заснований у ХVI ​​столітті: одна із версій — 1517 рік, як залежний від Жидичинського монастиря на Волині[1]. У 1613 році монастир підпорядковувався Віленському Свято-Троїцькому василіянському монастирю. Упродовж ХVIІ століття монастир підпорядковувався поперемінно унійним митрополитам і василіянам, хоча історик Михайло Ваврик зазначає, що вже в 1657 році він остаточно був інкорпорований до Василіянського Чину[1]. У 1656 (6 лютого) і 1661 (6-9 лютого) у монастирі відбулися дві генеральні капітули Конґреґації Пресвятої Тройці Василіянського Чину, на яких було обрано протоігумена з правами протоархимандрита ієромонаха Венедикта Терлецького.

У 1710 році в Тороканах зведено новий храм, а в 1712 році збудовано нову монастирську будівлю для дванадцяти ченців. З 1743 року монастир василіян у Тороканах був одним із двох осідків протоархимандрита Василіянського Чину (іншим осідком був монастир у Почаєві)[2]. Тоді в Тороканах мешкали протоархимандрити, які походили з Провінції Пресвятої Тройці: Полікарп Мигуневич (1743—1747), Іраклій Лісанський (1751—1759), Порфирій Скарбек-Важинський (1772—1780 і 1788—1790) і передостанній протоархимандрит Атанасій Фальковський (1793—1802).

З 21 липня до 13 вересня 1780 року в Тороканському монастирі відбулася важлива в історії Василіянського Чину генеральна капітула, на якій Чин поділили на чотири провінції: Білоруську провінцію святого Миколая, Руську провінцію Покрови Матері Божої, Галицьку провінцію Найсвятішого Спасителя і Литовську провінцію Пресвятої Трійці. Також у монастирі у 1784 році відбулася капітула Литовської провінції, а 1802 року — остання генеральна капітула Василіянського Чину в Російській імперії.

Настоятелями монастиря в різний період були: Іван Олешевський (бл. 1718—1721), Антоній Завадський (1726—1730), Матей Козаченько (згаданий у 1730 році), Никодим Карпінський (бл. 1761), Амброзій Калиновський (бл. 1804 — бл. 1807), Йосафат Рачинський (1818—1826), Йосафат Цивінський (1826 — після 1833)[3].

Унійний монастир у Тороканах був одним із п'яти василіянських монастирів, які функціонували після поділів Польщі до Полоцького собору, коли всі структури Унійної церкви в Російській імперії, крім Холмської єпархії, були ліквідовані та включені до складу Російської православної церкви. Монастир у Тороканах був підпорядкований Віленській і Литовській єпархії. Коли василіянський монастир був перетворений на православний, у ньому залишилось 25 ченців та два послушники. Через три роки Святійший правлячий синод вирішив, що в Тороканах будуть жити 13 ченців, на утримання яких державна скарбниця зобов'язалася надати 1540 рублів срібла на рік. Своєю чергою маєтки Торокани, Лосінка та Чикін були націоналізовані[4]. На практиці, однак, кількість ченців монастиря значно коливалася. Це було пов'язано з тим, що Торокани стали одним із центрів, куди направляли колишніх василіян з тих монастирів, які були повністю ліквідовані. Ці ченці неохоче переходили на православ'я і на практиці дотримувались унійних літургійних звичаїв[4]. Одним із «упорствующих» василіян, утримуваних у цьому монастирі був о. Ігнатій Башнянський[5].

По мірі переведення «неблагонадійних» василіян до інших монастирів та вимирання старших ченців, кількість жителів монастиря в Тороканах систематично зменшувалася[4]. У 1849 році в монастирі залишилися чотири ченці. Того ж року Вільнюський та Литовський митрополит Йосиф Сємашко звернувся до Святійшого правлячого синоду, щоб монастир закрити, ченців перевести в інші монастирі, при монастирі створити парафію, а інші об'єкти передати місцевій світській владі. Незважаючи на це розпорядження, монастир, який знаходиться в поганому технічному стані, не був закритий. Ще в 1850-х роках у ньому проживали четверо ченців, два послушники, четверо суспендованих священників та дев'ять мирян[4].

Монастир у Тороканах був остаточно закритий у 1874 році через малу кількість ченців та загальне убожество спільноти[6]. На це рішення вплинули також випадки порушення монастирської дисципліни, що відбулися в монастирі (серед інших, побиття настоятеля монастиря ігумена Філарета ієродіаконом Павлом, який був покараний і переведений до Сургедського монастиря)[4]. Монастирські споруди перейшли у власність монастиря святих Бориса і Гліба в Гродні, куди переїхав останній настоятель Тороканського монастиря ігумен Філарет. Інші монастирські споруди пустували до 1897 року, коли в них розмістилася двокласна школа, яку посвятив у 1899 році гродненський єпископ Йоаким[4].

У 1950-х роках колишню монастирську церкву зруйнували і розібрали[7].

• Історичні фотографії
• 
  1901—1938
• 
  1938 р.
• 
  1935 р.
• 
  1944—1949 р.

• Ваврик М. Нарис розвитку і стану Василіянського Чина XVII—XX ст. Топографічно-статистична розвідка. — Рим, 1979. — 217 с.
• Бараноўскі І. Таракань — славутая рэзідэнцыя базыльянаў // Царква, № 2 (29), 2001. — С. 12—13, 15.
• Wołyniak. Siedziba bazylianów w Torokaniach. — Kraków 1906. — S. 32. (пол.)