Польські корпуси в Україні

Польські корпуси в Україні, Польські війська в Україні — військові формування, створені на основі полонізованих частин і підрозділів російської армії на території України і Бессарабії. Польські військові частини в російській армії створювалися для боротьби на фронті проти збройних сил Німеччини та Австро-Угорщини. У січні 1917 російське командування перенесло до Київського військового округу формування утвореної в Білорусі Польської стрілецької бригади, яку було розгорнуто в дивізію. Після участі у літньому наступі російської армії 1917 в Галичині дивізію було виведено знов до Білорусі. Там на її основі сформувався 1-й Польський корпус на чолі з генерал-лейтенантом Юзефом Довбор-Мусницьким. У листопаді 1917 за ініціативою польських солдатів на українських теренах розпочалося створення 2-го Польського корпусу (на Румунському фронті) та 3-го Польського корпусу (на Південно-Західному фронті). Керував процесом створення П.к. Інспекторат польських ЗС в Україні, очолений генерал-лейтенантом Є. де Геннінг-Міхаелісом. Через розклад російської армії, антивоєнну агітацію, самовільну демобілізацію П.к. в Україні були недоукомплектовані: 2-й Польський корпус мав у своєму складі 2 стрілецькі дивізії, 2 артилерійські бригади, 2 уланські полки та дрібні підрозділи; 3-й Польський корпус — 1 кавалерійський полк, близько полку піхоти і артилерійський дивізіон. На початку березня 1918 до 2-го Польського корпусу приєдналася 2-га Карпатська бригада колишніх Легіонів Польських під командуванням полковника Ю.Галлера (частина Польського допоміжного корпусу австро-угорської армії, яка перейшла фронт під Раранчею (нині с. Рідківці Новоселицького району Чернівецької області) в ніч на 16 лютого 1918). В Одесі теж було сформовано польський загін, що складався з підрозділів різних родів зброї. У квітні—травні 1918 усі польські війська в Україні налічували близько 10 тис. осіб, 129 кулеметів, 58 гармат, 10 літаків та 5 бронеавтомобілів. Під час української революції 1917—18 П.к. займали нейтральне становище. Проте все ж один польський загін добровільно взяв участь в обороні Києва від більшовиків у лютому 1918.

Після зайняття України військами Німеччини та Австро-Угорщини командування П.к. в Україні намагалося урегулювати правове становище польських частин. 4 квітня 1918 підписали угоду з урядом Української Народної Республіки щодо умови перебування польських військ на території України. За угодою, П.к. в Україні повинні були дотримуватися суворого нейтралітету, постачатися всім необхідним урядом УНР та бути перевезеними до Північної Чернігівщини, де була можливість об'єднання з 1-м Польським корпусом. Однак скоро внаслідок тиску німців на уряд УНР було прийнято рішення роззброїти польські формування. 19 квітня 1918 на вимогу австро-угорського командування демобілізувався одеський загін. 2-й Польський корпус, очолений у квітні 1918 Ю.Галлером, вирушив з м. Сороки (нині місто в Молдові) в Бессарабії на схід, плануючи вийти поза межі австро-німецької присутності. Пройшовши через Ольгопіль (нині село Чечельницького району Вінницької області), Умань, Медвин (нині село Богуславського району Київської області) і Миронівку (нині місто Київської обл.), частини 2-го Польського корпусу зупинилися під Каневом. Тут 11 травня 1918 корпус оточили й атакували німецькі війська, і після тривалого бою наступного дня польські солдати склали зброю.

Частини 3-го Польського корпусу були розташовані в районі Тиврова і Немирова на Поділлі. Через вади в постачанні корпусу його солдати вдавалися до реквізицій коней і продовольства в селян, що постійно спричиняло конфлікти. 14 квітня 1918 об'єднані сили селян і Вільного козацтва атакували поляків у Немирові. Бої, що тривали кілька днів, призвели до значних втрат з обох сторін. Після втручання австро-угорських військ вони інтернували 18 квітня 3-й Польський корпус у районі Хмільник — Пиків — Янів (нині с. Іванів; обидва села Калинівського району Вінницької обл.), а 10 червня 1918 польські частини були роззброєні на вимогу австрійців.