Поліглотта

Полігло́тта (грец. πολύ «багато» + γλώττα «мова») — видання Біблії, в якому поряд з основним текстом поміщений його переклад на кілька мов. Для текстологічних і літургійних цілей багатомовні рукописні видання існували ще в Пізньої Античності і в Середньовіччі. З появою книгодрукування в Європі, кілька проектів поліглотт були здійснені в XVI—XIX століттях, найбільш повні включали тексти на 10—12 мовах, супроводжувані довідковим апаратом, словниками, списком різночитань. Чотири з них, названі по містах, де були надруковані, іменуються в історіографії «Великими» - Комплютенська, Антверпенська, Паризька і Лондонська[1].

Титульний аркуш Комплютенської поліглотти. Гарвардська школа богослов'я

Поліглотта дозволяла наочно зіставляти тексти мовою оригіналу (єврейський і грецький) з давні і сучасні перекладами; була зручна для вивчення історії біблійного тексту і його філологічної та богословської інтерпретації, а також навчальних цілей. У складі поліглотт вперше побачили світ в друкованому вигляді Септуаґінта, тексти арабської і перської біблійного перекладів, а також Самаритянське П'ятикнижжя. У XVIII—XIX століттях кілька разів робилися спроби видання слов'янських поліглотт в Російській імперії; в 1880—1890-х роках був опублікований четирёх'язичний Новий Заповіт (церковнослов'янську, грецьку, латинську і російську), випущений з ініціативи П. А. Гільтебрандта. Сучасними біблійними товариствами видаються поліглотти, призначені для навчальних цілей або для збереження малих і зникаючих мов; найчастіше це компактні видання на двох-трьох мовах.