Переклади Біблії українською мовою

У 1842 році Маркіян Шашкевич почав перекладати українською фрагменти Біблії (Євангеліє від Матвія і Іоана) з церковнослов'янської мови.[5][6] Через рік, 1843 року, Шашкевич помер і перед смертю устиг повністю перекласти лише Євангеліє від Іоана (усі 21 главу) та Євангеліє від Матвія (лише перші 5 глав). Вперше як Євангеліє від Іоана, так і 5 глав з Євангелія від Матвія з'явилися друком вже посмертно, спочатку у 1884 році у першому томі Рускої библіотеки Гната Онишкевича під назвою Писання Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича і Якова Головацького,[7] потім у 1912 році у збірці Михайла Возняка Писання Маркіяна Шашкевича,[8] а тоді у другому виданні третього тому Рускої писемності під назвою Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацкого, виданого львівською Просвітою (у цю збірку увійшли лише IV глава Євангелія від Іоана та V глава Євангелія від Матвія).[9]

Деякі мовознавці, наприклад Андрій Даниленко, дуже скептично оцінили переклад Шашкевича, назвавши його «церковнослов'янською мовою з домішкою певних [українських] говіркових і локальних явищ».[10]

Ґрунтовніше за працю перекладу Святого Письма взявся Пилип Морачевський — інспектор Ніжинської гімназії вищих наук князя В. Безбородька. 1853 року Морачевський подав на розгляд Імператорської академії наук створений ним на базі полтавської вимови «Словарь малороссийского языка». Працюючи над Словником, він пересвідчився, що українська мова, майже повністю витиснута в ті часи зі школи, має практично необмежений запас слів. Це наштовхнуло Морачевського на думку перекласти українською Новий Заповіт — мова цілком це дозволяла. І він береться за переклад, чудово розуміючи при цьому, що після завершення перекладу на нього чекають серйозні проблеми з виданням. Тому він заздалегідь вирішив заручитися підтримкою впливових людей церкви, для чого звернувся до Митрополита Ісидора: «…Переклад малоросійською мовою Євангелія безсумнівно приніс би доволі важливу користь нашому релігійному народові. З цією метою я розпочав переклад Євангелія малоросійською мовою, звіряючи слов'янський текст із текстом російським, латинським, німецьким, французьким і польським…». Митрополит Ісидор відповів Морачевському категоричною відмовою: «Після наради зі Святішим Синодом повідомляю вам, що переклад Євангелія, зроблений вами чи будь-ким іншим, не може бути допущений до друку». Але Пилип Морачевський продовжував роботу, сподіваючись тепер лише на диво. Переклад чотирьох Євангелій Нового Заповіту українською мовою він закінчив восени 1861 року («Діяння апостолів», «Апокаліпсис», «Псалтир» було перекладено пізніше). Окрилений надіями, Пилип Морачевський представив свій переклад на розгляд Академії наук Російської імперії. Його рецензують відомі фахівці-академіки й роблять висновок: «Євангеліє, перекладене малоросійською мовою Морачевським, є у великій мірі знаменною працею, як із науково-філологічного погляду, так і з релігійно-морального… Якість, характер слів і якість словосполучень українських ніде не спотворює ні суті, ні змісту думок… Без всякого сумніву, переклад Морачевського повинен створити епоху в літературній освіті малоросійської мови… Переклад Морачевського потрібно з позитивним відгуком Академії подати на схвалення Святішому Синоду і прохати його дозволити відправити рукопис до друку». Синод, не довіряючи думці Академії, посилає переклад на додаткове рецензування. Відгуки знову позитивні. Але всупереч їм, друкування перекладів Морачевського російська влада категорично заборонила. Про Пилипа Морачевського згадали лише після революції 1905 року, посмертно. Тоді Академія наук Російської імперії насмілилася рекомендувати до друку в Московській синодальній друкарні «Четвероєвангеліє» українською мовою. Навесні 1906 року відредагований комісією під керівництвом єпископа Парфенія (Левицького) переклад П. Морачевського вийшов у світ; його перший тираж (5 000 примірників) розійшовся вмить і майже відразу почалося додруковування в сотнях тисяч примірників. Проте прізвище автора перекладу в книгах не вказувалося. «Четвероєвангеліє» видавалося також 1914 р. і 1917 р. і навіть вживалося (нетривалий час) у службах Православної церкви в Україні. За кордоном переклад було видано 1948 р. (Канада) і 1966 р. (США) — українська діаспора оцінила переклади Морачевського.

У 2000-х рр. Четвероєвангеліє в перекладі П. Морачевського було перевидано в Україні видавництвом «Простір» за ініціативою В. Шендеровського та В. Козирського.

Святе Письмо у перекладі Куліша, Пулюя та Неучуй-Левицького, 1903

Перший повний переклад Біблії українською мовою здійснив Пантелеймон Куліш. Свою працю він розпочав у 1860-х роках. 1869 року анонімно видав у Львові коштом і заходом журналу «Правда» «Святе Письмо, перва частина Бібліи, пять книг Мусієвих». Під псевдонімом Павло Ратай видав: «Дві Мусієві пісні» (Львів, 1868), «Йов» (Львів, 1869) і «Псалтирь або книга хвали Божої, переспів український» (Львів, 1871). 1883 року у Коломиї надрукував «Товитові Словеса».[13] До нього 1869 р. приєднався Іван Пулюй (пізніше — відомий вчений-фізик), який, незважаючи на свій молодий вік, мав глибокі знання з богослів'я та знав деякі класичні мови. У 1881 Наукове товариство імені Шевченка опублікувало у Львові Новий Заповіт у їхньому перекладі. Праця над Старим Заповітом тривала. Загадкова листопадова пожежа 1885 р. на Кулішевому хуторі Мотронівка (Ганнина Пустинь) стала трагічною сторінкою в історії української Біблії, під час пожежі згорів рукопис перекладу Старого Заповіту. Перекладачі знову починають працювати над перекладом Старого Заповіту від самого початку. Завершив переклад уже після смерті П.Куліша І.Пулюй разом з Іваном Нечуй-Левицьким. Лише 1903 року Британське та закордонне біблійне товариство видало першу повну українську Біблію («Святе письмо Старого і Нового Завіту») у перекладі П.Куліша, І.Пулюя та І.Нечуя-Левицького.

Біблія в перекладі Куліша, Пулюя та Нечуя-Левицького перевидавалася у 1912 (Відень), 1921 і 1930 (Берлін), 1947 (Нью-Йорк, Лондон) роках. На теренах України Кулішевий переклад вперше був виданий лише у 2000 (Київ).

Святе Письмо у перекладі Івана Огієнка, 1962

Кулішевий переклад Святого Письма був першим повним україномовним перекладом, але не останнім. Історичні події (Перша світова війна, падіння монархії, революції) створили реальні передумови нового піднесення національно-визвольного руху в Україні, що надало українцям можливість не тільки спробувати відновити свою незалежність, але й скористатися нагодою, щоби вільно спілкуватися, мислити і творити рідною мовою. Вже через неповних двадцять років після виходу в світ першої української Біблії професор Іван Огієнко, міністр освіти і віросповідань молодої Української Народної Республіки, розпочав другий переклад. Безпосередня робота над перекладом тривала з 1917 по 1940 рік. Виносячи на суд громадськості давно омріяну ідею нового перекладу Святого Письма українською мовою, Іван Огієнко зазначав: «…Ми надзвичайно потребуємо такого перекладу Біблії, що був би зроблений сучасною літературною всеукраїнською мовою. Перекласти цілу Біблію — а в першу чергу Новий Заповіт треба такою літературною мовою, що стала б зразковою бодай на перші 50 літ. Мусимо мати переклад, що став би найкращим підручником вивчення української мови. Без цього нормальний розвій нашої літературної мови не матиме так їй потрібного „каменя наріжного“, бо треба, щоб і селянські маси — головний читач св. Письма — призвичаювалися до доброї літературної мови. Такий переклад треба видати з зазначенням наголосів, — щоб кожний міг читати його справді по-літературному».

Ось чому, приступаючи до цієї надзвичайно складної роботи, Огієнко поставив перед собою два найголовніші завдання: по-перше, найточніше передати зміст оригіналу, дбаючи передусім про змістову точність цілого ряду багатозначних слів, і, по-друге, забезпечити переклад милозвучною, сучасною літературною мовою. Робота пожвавилася після того, як Британське і Закордонне Біблійне товариство уклало з перекладачем угоду (1936) про видання книги.

Перший, незначний наклад перекладених Огієнком чотирьох Євангелій (від Матвія, Марка, Луки, Івана) побачив світ 1937 року у Львові, а 1939 року — додрукований у Варшаві. До цього видання було додано ще й «Псалтир». Переклад усієї Біблії завершено 11 липня 1940 року, однак через обставини воєнного стану запустити її в роботу до друкарні не вдалося. Натомість через два роки була надрукована частина Біблії — «Новий Заповіт. Псалтир». Цього разу у Фінляндії, заходами Стокгольмського товариства поширення Євангелія в Росії.

У 1955 році, нарешті, Біблійне товариство, прийняло рішення готувати до друку Огієнків переклад Біблії. Але цю роботу було закінчено аж через сім років. І лише 1962 року в Лондоні побачив світ солідний том — на 1529 сторінок — з відтисненим позолотою українським заголовком — Біблія. Відтоді саме цей переклад Огієнка стане взірцем для декількох пізніших перевидань, зокрема і в Москві 1988 року, коли при патріарху Пімену було видано Біблію українською мовою на відзнаку 1000-ліття Хрещення Русі.[14]

Цей переклад багаторазово перевидавався в Канаді, США, країнах Західної Європи. В Україні Біблія в перекладі Івана Огієнка вперше була видана багатотисячним тиражем Українським Біблійним Товариством у 1995 році. Біблія в перекладі Івана Огієнка є найбільш розповсюдженою зі всіх існуючих перекладів Біблії українською мовою, зокрема через те, що саме в цьому перекладі вона безкоштовно розповсюджується у великих накладах товариством Gideons International в Україні.

Для кращого розуміння читачем тексту перекладач запропонував багатий апарат приміток, посилань, тлумачень, що набиралися відмінним від оригінального тексту шрифтом (курсивом). Весь лексичний ряд подається тут із наголосами (за аналогами з німецькими, французькими перевиданнями), що, безумовно, сприяє удосконаленню знань рідної мови. І ще одна особливість: текст Євангелія подається не суцільно, а з перебивками, заголовками, авторство яких належить Огієнкові. Наприклад, заголовок «Родовід Ісуса Христа» об'єднує текст Святого Письма від п.п. 1.1 до 17. Подальші частини тексту відділені заголовками: «Мудреці сходу поклоняються Ісусові», «Йосип та Марія втікають до Єгипту», «Ірод побиває немовлят», «Йосип та Марія вертаються до Назарету» і т. д. Це аж ніяк не можна розцінювати як вільне поводження з текстом. Точно дотримуючись його автентичності, перекладач прагнув, аби якнайдоступніше зміст книги сприймав простий читач, який, можливо, вперше братиме до рук це Святе Письмо рідною мовою.

Святе Письмо у перекладі Івана Хоменка, 1963

Третій повний переклад Біблії українською мовою називають «римським», оскільки перекладач Іван Хоменко — видатний український філолог, священик, біблеїст, чудовий знавець класичних і сучасних мов, доктор філософії і богословських наук, працював переважно в Римі та на острові Капрі. Організація перекладу, підготовка тексту і видання здійснювалися під егідою і безпосереднім контролем духовного керівництва Української Греко-Католицької Церкви, яке перебувало в той час на еміграції в Італії. Цей переклад побачив світ невдовзі після перекладу Огієнка, в 1963 року видавництві Отців Василіян у Римі.

Переклад Хоменка спирався на так звані масоретські («традиціоналістські») тексти. Це тексти масоретів — єврейських переписувачів Старого Завіту, які в середині першого тисячоліття нашої ери додали до давньоєврейського алфавіту 10 голосних літер, який до цього складався із 20 приголосних літер (до того часу всі тексти писалися тільки приголосними), і, відповідно, повністю переписали весь Старий Завіт. Масоретські тексти вельми спростили переклад і зробили його вірогіднішим. Другим джерелом стала Біблія під назвою «Септуагінта» — іудейський текст, перекладений грецькою мовою у III—II століттях до н. е. на замовлення єгипетського (еллінського) царя Птоломея Філадельфа. У ті часи цей переклад був вельми необхідним — тоді єврейська діаспора Єгипту говорила переважно грецькою мовою. Септуагінта (переклад «70-ти товмачів») в усі часи вельми шанувався і шанується сьогодні біблеїстами всіх конфесій. Зокрема, цим грецьким перекладом користувався святий Ієронім, перекладаючи Старий Завіт латиною (це так звана «Вульгата» — Біблія для всіх). Зауважимо також, що саме в Септуагінті знаходяться книги того Другого канону Біблії, які не визнаються деякими церквами (це, зокрема, «Премудрості Соломона», Премудрості Ісуса, дві Книги Маккавейських та інші). А якщо повернутися до перекладу, то значна частина праці перекладача полягала у тому, щоби порівнювати тексти різних джерел, зокрема, масоретські тексти з Септуагінтою, яка була записана на багато століть раніше за масоретські тексти.

Що стосується Нового Заповіту, то тут Іван Хоменко користувався так званими критичними текстами, реконструйованими на основі зіставлень з існуючими найдавнішими Євангеліями та іншими книгами Нового Завіту. За основу він взяв критичний текст Нового Завіту, який вшосте видав Папський Біблійний Інститут. Все це забезпечувало високий рівень точності перекладу.

Римо-католицький Чин Василія Великого є юридичним власником (має авторські права) Біблії Хоменка.

Біблії в перекладі Івана Хоменка, як правило, має обкладинку бордового кольору, та називається Святе Письмо.

Щодо якості україномовного перекладу Хоменка, то Рафаїл Турконяк дорікав Хоменку, який був зі східної України, у тому, що українська мова його перекладу була зросійщена.[15]

Переклад з грецького оригіналу (Новий Завіт) та єврейського оригіналу (Старий Завіт)

У 2011 році під егідою УБТ вийшов україномовний переклад доктора богослов'я о. Рафаїла Турконяка зроблений з грецького оригіналу Нового Завіту та з згрецького перекладу Старого Завіту (а не з гебрейського оригіналу).

У 2020 році Українське Біблійне Товариство здійснило повне видання Біблії у перекладі Турконяка, де Старий Завіт було перекладено українською з мови оригіналу — гебрейської (масоретський текст), а текст Нового Завіту відповідав виданню УБТ 2011 р.[16][17][18][15]

Живучи в США, де Валерій Громов навчався у біблійному інституті для здобуття ступеня доктора теології, він у 1995 році переклав з грецької (Текстус Рецептус) на російську мову Новий Завіт й видав його в Америці за підтримки International Bible Society. Згодом, повернувшись в Україну Громов вдруге видав свій російськомовний переклад Нового завіту, але цього разу друком вийшла вже повна Біблія (і Новий Завіт і Старий Завіт), однак для Старого Завіту він не робив власний переклад, а використав російськомовний синодальний переклад РПЦ. У 2000 році вийшло третє видання Громового перекладу, цього разу знову лише його власного російськомовного перекладу Нового Завіту, під назвою «Євангеліє Царства». Опісля, Громов розпочав переклад Старого Завіту з єврейської та арамейської (Масоретський текст) на російську мову. Також з кінця 1990-х рр. В. Громов працював над перекладом Біблії українською мовою.[19]

Четверте видання його перекладу Нового Завіту було вже двомовним: українсько-російським. Воно вийшло в 2009 році. У передмові до видання Нового Завіту під назвою «Вічне Євангеліє» вказано, що український переклад зроблено з грецької, а російський удосконалено.[20] До цього четвертого перевидання Громов додав два скорочених біблійних словника — український і російський, а також грецько-український і грецько-російський словники.[19]

У вересні 2020 року вийшов повний переклад Біблія Громова з грецької (Новий Завіт) та єврейської/арамейської (Старий Завіт) на українську та російську мови під назвою «Біблія або Вічне Євангеліє».[21][22]

На початку 1970-х років богословська комісія українського екзархату Російської Православної Церкви (РПЦ) під керівництвом митрополита Філарета (Денисенка) зробила україномовний переклад Нового Завіту. Цей переклад був вперше виданий до Тисячоліття Хрещення Русі у Києві в 1988 році.[23] Тоді ж до святкування Тисячоліття Хрещення Русі в Москві вийшла україномовна Біблія в перекладі проф. І. Огієнка. Україномовний переклад Нового Завіту комісії РПЦ на чолі з Філаретом не було зроблено з мов оригіналу, а був зроблений з так званої Синодальної Біблії РПЦ — російськомовного перекладу Біблії зробленого у 19 ст..

8 вересня 2004 року в Українській Православній Церкві Київського патріархату з'явилося нове видання україномовного перекладу Біблії (Нового Завіту та Старого Завіту включно з текстами, які не входили до єврейського канону Біблії, але були в Синодальній Біблії РПЦ). Для цього видання було оновлено редакцію перекладу Нового Завіту видану у 1988 році, й перекладено Старий Завіт. Як і переклад Нового Завіту, переклад книг зі Старого Завіту був здійснений патріархом Філаретом з так званої Синодальної Біблії РПЦ — перекладу Біблії російською мовою, здійсненого в другій половині 19 ст. чотирма духовними академіями РПЦ.

Переклад з церковнослов'янської

В 1975 році до Рафаїла Турконяка з проханням виготовити переклад Старого і Нового Завітів зі старослов'янського тексту, так званої, Єлизаветинської Біблії звернувся Йосип (Сліпий). Але, в силу певних причин, о. Рафаїл обрав для перекладу давнішу церковнослов'янську Острозьку Біблію. Робота над ним тривала понад 30 років. Переклад Острозької Біблії побачив світ у 2006 році, за що в 2007 році Рафаїл Турконяк був удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка[24].

Переклад з грецького оригіналу (Новий Завіт) та грецького перекладу (Старий Завіт)

Думка про необхідність нового перекладу Біблії (з оригінальних грецьких текстів, а не з слов'янського тексту, як це було з Острозькою Біблією) сучасною українською мовою виникла невдовзі після заснування Українського Біблійного Товариства — 1991 року, її подав перший президент УБТ, доктор богословських наук Яків Духонченко, і гаряче підтримали тодішній віце-президент УБТ, письменник Борис Тимошенко, генеральний секретар УБТ Павло Ставнійчук і всі члени Центрального правління УБТ першого складу. За ініціативою Правління Товариство звернулося до очільників усіх християнських Церков, що на той час входили до складу УБТ, за благословенням на переклад — першого Патріарха Київського і всієї України УПЦ Київського патріархату Мстислава (Скрипника), глави Церкви Євангельських Християн-Баптистів України, доктора богослов'я Якова Духонченка, старшого єпископа Церкви Християн Віри Євангельської України, почесного доктора богослов'я Миколи Мельника, та президента Церкви Християн Адвентистів Сьомого Дня в Україні Миколи Жукалюка — і отримало сердечне благословення на започаткування нового повного українського перекладу Біблії з мови оригіналу.

Після перегляду кандидатур можливих перекладачів, Центральне правління затвердило перекладачем священика, доктора богослов'я, професора Рафаїла Турконяка, який у грудні 1992 року розпочав роботу над перекладом. У червні 1995 року ним було повністю завершено дослівний переклад Нового Завіту, а в липні 1997 року — Старого Завіту. Однак попереду була ще величезна робота з перевірки, редагування та удосконалення тексту нового перекладу Біблії.

З 1994 до 2003 року перекладацький напрямок діяльності УБТ очолював другий віце-президент УБТ, доктор філософії і богослов'я, професор Дмитро Степовик, який за дорученням Центрального правління і тодішнього президента УБТ Миколи Мельника залучив до перевірки і редагування нового перекладу знавця давніх класичних мов, зокрема давньогрецької, доктора філологічних наук, професора Лесю Звонську-Денисюк, а також фахівців з Національної Академії наук та університетів України.

З 2003 року праця над удосконаленням тексту здійснювалася у Львові у тісній співпраці з о. Рафаілом Турконяком під керівництвом наступних президентів УБТ д-ра Анатолія Глуховського і д-ра Григорія Коменданта, а також генеральних секретарів УБТ Романа Вовка й Олександра Бабійчука. Безпосередню відповідальність за кураторство над перекладом з 2003 року і до моменту виходу його у світ узяв на себе третій віце-президент УБТ о. Василь (Луцишин), який доклав усіх зусиль, аби ця праця здійснювалася відповідно до найвищих стандартів якості й богословської достовірності.

З 2000 року і до смерті цій справі присвятив своє життя головний редактор перекладу д-р Богдан Качмар (1949—†2010). Вагомий внесок у редагування вніс помічник головного редактора Павло Смук. Активну участь у редагуванні брали професор Роджер Ковасіні та почесний член Правління УБТ Микола Жукалюк.

Значну консультативну, кураторську і матеріальну допомогу надавали Об'єднані Біблійні Товариства. Зокрема їхні консультанти — досвідчені перекладачі Біблії — д-р Давид Кларк (David Clark), д-р Ентоні Абела (Anthony Abela) і д-р Кіс де Блуа (Kees de Blois) доклали значних зусиль до того, аби переклад був схвалений світовою спільнотою і відповідав міжнародним стандартам з перекладу Біблії.

Загалом, до цього перекладу доклалися без винятку всі християнські церкви України. Члени Центрального правління УБТ брали участь у кожному етапі підготовки й редагування перекладу. Зрештою, кожен працівник і волонтер УБТ своєю самовідданою працею посприяв успішному втіленню цієї надзвичайно відповідальної і почесної справи.

Лише 21 червня 2011 року в столиці України відбулася презентація нового перекладу Біблії українською мовою з давньогрецької. Таким чином, робота на новим перекладом Біблії українською мовою тривала близько 20 років[25].

Переклад Біблії письменника Олександра Гижі був здійснений в період 1993—2006 років. Як стверджує Гижа за основу він взяв російський синодальний переклад РПЦ.[26][прим. 1]

Цей україномовний переклад Біблії Олександра Гижі було видано спочатку у червні 2013 року,[28] а згодом перевидано у 2017 році.[29] У 2013 році переклад було схвалено Українським Біблійним Товариством та Комітетом у справах релігії при Кабінеті Міністрів України.

У 2014 році український письменник Петро Перебийніс у своїй статті Грішне заклання Святого Письма: доля Біблії в сучасному перекладі Олександра Гижі для часопису Літературна Україна написав детальну рецензію на переклад Біблії Гижі й загалом схвально про нього відгукнувся.[30][31] Крім того у вінницьких регіональних виданнях у 2015 році також вийшло кілька оглядів на переклад Гижі.[32]

Даний переклад Біблії зроблений Свідками Єгови. Новий Завіт у версії Переклад нового світу англійською побачив світ у 1950 році, а повна Біблія (Новий та Старий Завіт) була надрукована в 1961 році й згодом була перевидана та оновлена у 1970, 1971, 1984, та 2013 роках. Переклад Біблії Нового світу на англійську виконувався з мов оригіналу, без зазначення імен перекладачів (анонімно).

Україномовну версію Нового Завіту у версії Біблії Нового світу (Християнські Грецькі Писання. Переклад нового світу) з англомовної Біблії Нового світу вийшов у 2005 році, а повна Біблія з Старим та Новим Завітом — у липні 2014.[33] Текст українського видання найбільш близький до видання 2013 року англійською. Під час перекладу українською також бралися до уваги тексти мовою оригіналу. Україномовний переклад був підготовлений анонімними перекладачами Свідків Єгови (ця релігійна організація не входить до Українського біблійного товариства).[34] Декілька десятків тисяч примірників було розповсюджено безкоштовно за декілька днів конгресу, що проводили Свідки у 2014 році. Перекладу немає у вільному продажу, але він розповсюджується Свідками Єгови безкоштовно та доступний у багатьох електронних форматах на їхньому офіційному сайті[35].