Попелі

За легендою, село Попелі було засновано в XII ст., і називалося воно Котовець. Назва села походила від однойменної річки, яка протікає вздовж села і зберегла свою назву досі. За переказами, татарська навала на теперішні західні землі України не обминула с. Попелі. Щоб не потрапити до рук завойовників, мешканці села залишали свої домівки і переховувалися в лісі, а немічні й матері з малими дітьми — у дерев'яній церкві. Розлючені окупанти вщент спалили село. Після цього приступили до штурму християнського храму. Вони з ненавистю рубали мечами дерев'яні стіни. Під час цього штурму осколок з дерева потрапив до ока одного з воєначальників мусульман. Побоявшись кари християнського Бога, вищі військові чини наказали припинити штурм храму і залишити село. Довгий час у селі було тихо. Мешканці боялися виходити зі своїх сховищ. Вони все ж думали, що мусульмани десь поблизу, заховавшись, вичікують на свою жертву. Але вийшовши одні з храму, інші спустившись з гір, укритих лісом, жителі села були здивовані. На місці села вони побачили тільки згарища і попіл. Мешканці, що не встигли заховатися, потрапили в полон. З цього часу й пішла назва села Попелі.

Село Попелі розкинулося в підніжжі мальовничих Карпат. Село займає площу 420 гектарів. Населення села становить майже 3 тисячі осіб. Село межує з такими адміністративними одиницями як: промислове місто Борислав, з курортним селищем Східниця та з селами: Опака, Ясениця Сільна та Дережичі. Через с. Попелі проходить дорога обласного значення Трускавець-Мостиська. З південної частини село оточує лісовий масив. В давнину теперішні Попелі складались з Долішніх і Горішніх Попелів, та вздовж річки Раточини розміщались Попелі Хатки. На даний час ця частина села перейшла до міста Борислава. Обидві частини села з назвою Попелі розбудовувались і з'єднались в село Попелі. Так як і всі старовинні села, село Попелі розмістилось вздовж річки Котовець. Але в зв'язку з програмою колишньої держави СРСР про побудову в Карпатах водосховища, жителів гірського села Довге було переселено на землі села Попелі. На даний час в селі знаходиться 12 вулиць. Площа села нагадує квартали великого міста з своїми сільськими назвами. Місце розташування села було вигідним. З навколишніх населених пунктів через село проходили жваві економічно-розвинені шляхи до міст Борислава та Дрогобича. Люди їхали і йшли пішки з гірських сіл в Борислав по продукти переробки нафти, та в Дрогобич по сіль. В горішньому кінці села знаходиться гора, яка дістала назву «Скала». У XIX–XX ст. люди з низинних сіл їхали в наше село по камінь. Вони тесали його з великих скелястих брил. Цей камінь за допомогою вузькоколійки відправляли до Дрогобича. Там його дробили і відправляли для будівництва залізничних шляхів та висипали дороги для колісного транспорту.

Безпосередня близькість села Попелі до міста Борислава погано позначилась на соціально-економічному розвитку села. Попелі були постачальником робочої сили для промислового Борислава. Ніяких промислових підприємств, закладів громадського харчування в селі не було. Землі села належали колгоспу, центральна садиба якого була в Нагуєвичах. На полях вирощували переважно багаторічні трави та злакові для сінажів, так як колгоспи спеціалізувалися на тваринництві. Допоміжна культура-картопля. Також на території села знаходилось господарство на базі приватного господарства часів, коли село перебувало під польськими правителями, а потім німецькими окупантами. В цьому господарстві вирощували всі овочі, потрібні для нормального функціонування громадського харчування міста Борислава. Пізніше це господарство зробили підшефним Стрийського технікуму механізації сільського господарства. Утримували там велику рогату худобу та коней. З часом дане сільськогосподарське підприємство передали Дережицькій птахофабриці і почали вирощувати гусей, а після банкрутства птахофабрики птицю забрали, а будівлі залишились порожніми. На території села знаходилися пташники Дрогобицької інкубаторної станції, де вирощували курей продуктивного періоду, що несли яйця, а потім їх вирубували і продавали на м'ясо. У наш час^[коли?] також приміщення інкубаторної станції постують. В 70-ті роки на землях села було пробурено свердловини для визначення якості і кількості запасів мінеральних вод. Але хоча і виявилось, що є мінеральна вода лікувальна за складом як «Моршинська», але до промислового виробництва не приступили по тій причині, що дана вода в своєму складі має солі більше допустимої норми. А також в селі відкрито великі поклади кухонної солі. Напевне, з цієї причини мінеральні води містять такий великий вміст солей. До недавнього часу з свердловин, що знаходяться за селом по дорозі до Дережич, брали соляну ропу і перекачували по трубопроводах в Дрогобич на сільзавод. На мальовничій лісовій галявині в горішньому кінці села знаходиться джерело лікувальної води, аналогічної трускавецькій «Нафтусі». Але враховуючи незначні запаси цієї води, ніхто серйозно цим не займався, а до джерела в гарну погожу святкову пору часто приходять відвідувачі посмакувати цією водою.

Найстаріша будівля села-горішня дерев'яна церква, пам'ятка архітектури XIV століття Церква Покрова Пресвятої Богородиці^{[недоступне посилання з квітня 2019]} добре збереглась до нашого часу. Збудована на громадські кошти. В церкві збереглась цінна ікона — Попелівська Богоматір. Під час візиту в Україну Папи Римського Івана Павла II і відвідання міста Львова в червні 2001 р. подарована йому від українських віруючих. Перед тим ікона була передана Львівському мистецькому об'єднанню «Дзига» для реставрації. Копія цієї ікони зберігається у Львові, а друга копія в цьому храмі села. Друга важлива споруда села — долішня церква Введення у Храм Пресвятої Богородиці^{[недоступне посилання з квітня 2019]} була збудована греко-католицькою громадою у 1883 р. Після Львівського собору 1946 р. обидві сільські церкви були підпорядковані Московському православному патріархату. У червні 1962 р. долішня церква була закрита. Така доля спіткала і горішню церкву. У 1989 році почали відновлювати і ремонтувати церкву. 25 червня 1989 р. була відкрита долішня церква, у той час вона була православною і в ній правив почергово з горішньою церквою от. Володимир Ільницький. Після от. В. Ільницького на нашу парафію надали от. Бориса Борецького. 24 грудня 1989 р. з участю от. Бориса Борецького і громади села відбулося переосвячення церкви з православної на греко-католицьку. З 3-го вересня 1994 р. в село Попелі на парафію прибув молодий отець Андрій Якубів, який служить громаді досі. Восени 14 жовтня 1996 року, зусиллями громади було закладено фундамент під новий храм. Прекрасне місце в центрі села буде доповнювати нова архітектурна споруда. Вже сьогодні далеко навкруги виблискує центральний купол церкви, але робіт потрібно виконати ще дуже багато, щоб ми могли слухати проповідь і навчання отця в новому храмі. Читальню в селі заснував священик Микола Ясеницький 1910 р. Нову хату-читальню збудував у 1930 р. кооператив «Рідна школа» на свої власні кошти і на пожертви від колядування. Також в селі є нові гарні будівлі школи, медпункту та адміністративного будинку, у якому розміщені АТС, пошта та сільська рада. В цій будівлі викінчуються приміщення під бібліотеку та актовий зал. Найновішим надбанням села є пам'ятник: «Борцям за волю та незалежність України», який споруджений за кошти місцевої громади. Пам'ятник спорудили у 2004 році, а освятили за тиждень до президентських виборів 24.10.04 р. Цей пам'ятник є справжньою окрасою нашого села. Перше ніж споруджувати пам'ятник оргкомітет по будівництву проводив конкурс на найкращий пам'ятник героям. Проект цього пам'ятника схвалили всі члени оргкомітету. І монумент вийшов на славу. Виготовлений пам'ятник з чорного шліфованого граніту. Основа у вигляді сходинок залитих з бетону, де вставлені підставки для прапорів. На тумбу закріплено гранітну плиту яка у верхній частині завужена. На верху плити встановлений хрест, у центральній частині якого написано «Слова героям УПА». На плиті написані слова, які прославляють героїв:

«Спіть герої сном спокійним

Україна встала,

Слава вільній Україні

і героям Слава!»

Також зображено розкриту книгу, плід калини та автомат. Розкрита книга символізує, що в рядах повстанців були освічені бійці, які постійно підвищували свою фаховість та освіту. Зброя на пам'ятнику підкреслює, що бійці-повстанці не розлучались з нею ніколи. Тільки так вони могли здобути для України незалежність, так як воювали проти двох окупантів більшовицького та нацистського. Дерево калини, або його плоди є національною символікою, тому ми бачимо їх на сторінках книжок, пам'ятниках та в різних описах подій, що пов'язані з визвольним рухом на території нашої славної України.

• Село Попелі^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• Офіційний сайт дрогобицького району
• Дрогобич — офіційний міський портал
• Дрогобицький район

• https://boryslavrada.gov.ua/

• https://decentralization.gov.ua/newgromada/4187/composition