Популізм

Популі́зм (лат. populus — народ) — політика або риторика, яка апелює до простих народних мас, їхніх надій, страхів, незадоволення життям, і ґрунтується на протиставленні інтересів широких мас населення інтересам еліти. В англомовній літературі термін переважно використовується як відповідник українського поняття «народництво» (і англійською мовою «народництво» переважно перекладається як «populism»), і далеко не завжди має негативні конотації.

Зі своєю риторикою «99%» (народ) проти «1%» (еліта) міжнародний рух окупації був прикладом народницького громадського руху.
Як визначено в Нолан-діаграмі, популізм (і тоталітаризм) розташований в нижній лівій частині.
Карикатура з 1896 року, в якому Вільям Дженнінгс Брайан, завзятий прихильник популізму, ковтає символ Демократичної партії Америки.

Поняття, як правило, використовується з негативною конотацією і найчастіше вживається для означення політики загравання влади з народом для забезпечення популярності або також поверхневої критики «верхів», «еліти», «влади», що характеризується демагогічними гаслами та необґрунтованими обіцянками.

Ідеологія

Популізм базується на твердженні, що панівна еліта експлуатує простий народ, шкодить країні й не турбується про інтереси людей, оскільки зацікавлена лише у власних благах, тож владу в еліти треба відбирати та спрямовувати на задоволення інтересів суспільства в цілому.[1]

Популісти будують свою риторику на акцентуванні економічних і соціальних інтересів звичайних людей. Багато дослідників популізму, починаючи з 1980-х, розглядали його як стиль риторики, який може служити не одній, а безлічі ідеологій. Залежно від підтримуваної ідеології, політичні філософи розрізняють «лівий» і «правий» популізм.

Популізм включає критику існуючого режиму, а також може бути заснований на ідеях націоналізму, расизму або релігійного фундаменталізму. Багато популістів представляють себе захисниками окремих регіонів або окремих соціальних груп, таких як, наприклад, працівники, жінки, містяни, селяни, працівники якоїсь галузі промисловості тощо. В риториці популісти часто використовують дихотомію (принцип «або-або», тобто «третього не дано») і стверджують, що виражають інтереси більшості населення.

До найпоширенішої термінології популізму належать вислови «пряма демократія», «авторитетний лідер», «антинародний уряд», «бюрократія», «корупція». Популісти часто стверджують, що соціальні проблеми мають прості рішення. Як рішення пропонується боротьба з владою політичних угрупувань або корпорацій, боротьба з корупціонерами та бюрократами, залучення до управління представників народу.

Прихильники популізму вважають його дійсною демократією, а супротивники демагогією.

Популізм та формування еліт

Засновники теорії еліт соціолог Вільфредо Парето та юрист і соціолог Гаетано Моска в теорії еліт визначили аристократичну і демократичну тенденції оновлення панівних еліт. Кожна з них має свої переваги та недоліки: аристократична тенденція веде до виродження еліт, наслідком чого є суспільний застій; демократична підвищує здатність політичної системи ефективно реагувати на зміни, але пов'язана зі слабкою передбачуваністю лідерів, їхньою схильністю до популізму[2].

Політичний популізм в Україні

Колишній Президент України, Віктор Ющенко таким чином оцінив економічну політику, яку провадили українські уряди після проголошення незалежності України[3]:

«Той економічний курс, який запропонували Україні, — це, вибачте, вонючий популізм 17-х років. З ним не можна зустрічати кризу, з ним не можна боротися – це не світогляд третього тисячоліття. Пустим популізмом, солодкими речами, відсутністю жорсткого державного підходу, в тому числі по економічних і фіскальних питаннях, ми не дамо відповіді».


Джерела та література

Див. також

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.