Портрет архітектора

Мало які фахівці користувались таким попитом і такою повагою, як архітектори. Це повелося ще з середньовіччя. Велич країни і її могутність часто втілювали міські собори. Грандіозні собори Франції доби готики 12 — 14 століть досі справляють враження будівель, створених або велетнями, або геніями. Геніями і були середньовічні архітектори Віллар де Оннекур, Вільям Джой, Арнольфо ді Камбіо, Парлерж, Арістотель Фіораванті та інші.

Професія вимагала доброї освіти, немалих здібностей, розвинутої уяви і пам'яті, організаційних талантів. Будівничі фортець були вимушені ще й зберігати таємниці. Фах архітектора був престижним. І бути залученими до архіткетури і звання військового інженера бажали і Леонардо да Вінчі, і Альбрехт Дюрер, і Матіас Грюневальд.

Неабиякою повагою користувались і будівничі в Венеції, де будувати на вологих і нетвердих ґрунтах було особливо важко. Слава архітекторів північної Італії сягнула кордонів Франції на заході і Московії на сході. Адже саме північно-італійські і венеціанські майстри будували Успенський собор в Москві і фортецю Кремль в 15 столітті.

Санта Марія Глоріоза деі Фрарі в Венеції

В період життя у Венеції до художника часто звертались з проханням намалювати портрет. В Венеції занадто парадно малювали лише офіційні портрети дожів. Цей стиль не дуже підходив до зображення приватних осіб, не обтяжених владою і політикою. Стиль Лотто був стримано урочистим і приємним за кольорами. У період 1523–1535 років Лотто був просто завалений замовами на портрети. Пізніше, розсіяні по приватним оселям, портрети втрачали імена. І багатьох з тих, кого малював Лоренцо Лотто, ми тепер знаємо по умовним назвам «Чоловік в червоному», «Жіночий портрет», « Чоловік в чорному плащі». Втратив своє ім'я і «Портрет архітектора». Він і досі в приватній збірці.

Молодий будівничий стомлено сперся на стіл, де лежать кутник і циркуль, давні атрибути фаху архітектора. Однотонні фарби скатертини і одягу митця зовсім не нудні. Разом вони справляють приємне і гармонійне враження. Поза митця вільна і невимушена. Бо і портрет мусив прикрасити рідну оселю, де можна не чепуритися і ходити розхристаним. Архітектор старанно позує і з повагою дивиться на художника, заклопотаного точним відтворенням рис обличчя і сукні. Здається, митці добре розуміли один одного. А після сеансу сідали за той же стіл з циркулем, пили солодке вино і співали пісень. Бо венеціанці самі про себе гордовито казали: Ми перш за все венеціанці, а вже потім католики. Отже, порадіємо Життю !

• Маркова В. Э. Тема «sacra conversazione» в творчестве Лоренцо Лотто // Культура Возрождения и религиозная жизнь эпохи. М.: «Наука», 1997. С.182-189.
• Всеволожская С. Н. и др."Итальянская живопись 13-18 веков в собрании Эрмитажа", Л, «Сов. художник», 1965 (рос)
• Жермен Базен «История истории искусств. От Вазари до наших дней»

• Кватроченто
• Венеціанська школа
• Брешианська школа
• Мистецтво Італії
• Джованні Белліні
• Відродження
• Вівтар з алебардою
• Ораторія графа Суарді
• Культура епохи Відродження