Португалов Веніамін Осипович

Веніамі́н О́сипович Португа́лов (1835, Полтава — 20 жовтня, 1897, Самара) — земський лікар та публіцист, на прізвисько «Праведник».

Португалов Веніамін Осипович
фотопортрет Португалова В.О.
Народився 1835[1][2]
Полтава, Російська імперія[1][2]
Помер 20 жовтня (1 листопада) 1896
Самара, Російська імперія[2]
·старість
Громадянство Російська імперія
Місце проживання Полтава, Київ, Казань, Шадринськ, Самара
Діяльність лікар, публіцист, просвітник, благодійник
Alma mater Казанський державний університет
Знання мов російська
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна
Діти чотири сина, наймолодший Михайло Португалов (1879—1927), історик літератури, директор Музею Івана Тургенєва в місті Орел.

Біографія

Португалов був уродженцем міста Полтави. Походив із забезпеченої єврейської родини. Батько майбутнього лікаря і публіциста був комерсантом.

Дві освіти

Закінчив 1-у Полтавську гімназію[3]. Зажадав стати лікарем. Влаштувався на навчання у Харківський університет. Брав участь в студентських протестних рухах, був учасником і бібліотекарем таємного студентського гуртка, заснованого Муравським, Бекманом[3]та ін. 1855 року брав участь в студентському протесті.

Аби уникнути покарання, переводиться у Київський університет. Професор університету Павлов В. П. став організатором недільних шкіл. Відомо, що Португалов брав участь у першій недільній школі, заснованій Павловим у Києві[3].

Арешти і покарання

У лютому 1860 року за доносом був арештований, перевезений до Санкт-Петербурга, де запроторений у Олексіївський равелін Петропавлівської фортеці[3], що була перетворена на політичну тюрму часів царату.

По закінченню ув'язнення отримав право влаштуватися у Казанський університет (медичний факультет), котрий закінчив із званням лікаря. Медичну практику проводив у Пирятині[3], в Україні. 5 вересня 1862 року за черговим доносом арештований за участь у українофільських гуртках, знову перевезений до Петропавлівської фортеці. Покараний засланням у провінційний Шадринськ, де мав заборону навіть на медичну практику[3]. Переведений у Чердинь. Вимушено звернувся до публіцистики, створивши опис «Шадринск и Чердынь»[3].

Згодом йому повернули право ведення медичної практики у провінційних містах, працював лікарем з 1870 року у містах Бугуруслан, Камишлов, Вятка, Самара. Лише 1876 року отримав право проживання у місті Самара, де нібито і був позбавлений поліцейського надзору.

Самарський період життя
Самарська губернська земська лікарня. Фото кінця 19 ст.

Працював лікарем у Самарській губернській земській лікарні. Брав активну участь у ліквідації голоду в Поволжі. Брав активну участь у ліквідації холери 1892 року[3]. Брав активну участь у благодійних і просвітницьких заходах у Самарі.

Помер 20 жовтня 1897 р.[3].

Друковані твори (російською)
  • «Шадринск и Чердынь» (журнал"Архів Судебной Медицыни")[4]
  • «Гигиена рудокопов»[4]
  • «Вопросы общественной гигиены»
  • «Пьянство как социальный недуг»[4]
  • «Пьянство — пагуба человека»[4]
  • «Борьба с алкоголизмом»[4]
  • «Пособие для фельдшеров»
  • «Оздоровление городов»[4]
  • «Юдаизм и наука» та ін.

Див. також

Примітки
  1. различные авторы Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. Андреевский, К. К. Арсеньев, Ф. Ф. Петрушевский — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1907.
  2. группа авторов Еврейская энциклопедия: Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем — СПб: Брокгауз — Ефрон.
  3. http://histpol.pl.ua/ru/petrovskij-poltavskij-kadetskij-korpus/vospitanniki-ppkk-generaly?id=2687
  4. http://www.rulex.ru/01160487.htm

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.