Послання до Євреїв

На відміну від інших апостольських послань, Послання до Євреїв не називає у перших віршах автора та його адресата, що породило численні версії його походження. Традиційна версія передбачає авторство апостола Павла і датує послання 63 — 64 роком. На користь цієї версії говорять слова про звільнення, а також згадка учня апостола Павла Тимофія та італійських братів (Євр. 13:23-24). У 63-му році н. е. апостол Павло був звільнений з так званих перших римських уз і відпущений на свободу. Версії про авторство Павла дотримувався засновник александрійської богословської школи Пантен[1]. У всякому разі, воно безумовно написане до 66 року, оскільки саме тоді в Юдеї спалахнула Юдейська війна, а Послання до Євреїв не містить про неї жодних згадок.

Багато дослідників ставлять під сумнів авторство Павла, вказуючи на стиль послання і прийоми викладу, що досить різко відрізняються від інших послань Павла. Послання до Євреїв нагадує скоріше богословський трактат, ніж лист. Мова послання більш гладка і видає знайомство автора з прийомами риторики. Ці особливості церковна традиція пояснює тим, що послання до Євреїв спочатку було написано єврейською мовою, а переклад його на грецьку належить перу Луки або Климента[2].

Деяким богословам видається можливим, що послання вийшло з ближнього оточення апостола і написане кимось з його учнів, обізнаним у богослов'ї, а власне Павлом додані лише заключні побажання і привітання. Тертуліан припускав, що це міг бути супутник Павла — Варнава, а Мартін Лютер вважав, що це міг бути олександрійський богослов Аполлос. Серед інших можливих авторів вказувалися супутник Павла — Сила та євангеліст Лука.

Євреї, які прийняли Христову віру, згодом, під натиском переслідувань і зовнішньої привабливості старозавітного культу, переживали моральну кризу. Нестійким у вірі загрожувало відступництво. Павло, щоб підтримати їх у вірі, написав це суто наукове послання, яке сам називає «слово попередження» (Євр. 13:22).Він застерігає від небезпеки віровідступництва і заохочує витривало зберігати віру Нового Завіту, що її встановив на місці старої — сам Ісус Христос

• Велич Христа (Євр. 1)
• Заклик стояти у вірі (Євр. 2:1-4)
• Втілення Христа і спокутування гріхів Його смертю (Євр. 2:5-18)
• Христос вище Мойсея (Євр. 3:1-7)
• Вірність і Витривалість, нове застереження проти відступництва (Євр. 3:8-19)
• Небо — обіцяна земля (Євр. 4)
• Христос — первосвященник за чином Мелхиседека (Євр. 5:1-10)
• Закиди, що їх знову треба учити (Євр. 5:11-14)
• Зрадники віри спасаються з трудом. Наслідки відступництва (Євр. 6:1-8)
• Приклад Авраама (Євр. 6:9-20)
• Христос — вічний священник. Перевага священства за чином Мелхиседековим над левитами (Євр. 7)
• Новий Завіт (Євр. 8)
• Про старозавітні жертвоприношення (Євр. 9:1-10)
• Досконалість жертви Ісуса Христа (Євр. 9:11-28)
• Жертва Христа скасовує необхідність старозавітних жертв (Євр. 10:1-18)
• Заклик до віри і терпіння (Євр. 10:19-39)
• Приклади істинної віри зі Старого Завіту (Євр. 11)
• Витривалість у напастях (Євр. 12:1-13)
• Заохота до чеснот. Ще одне застереження проти відступництва (Євр. 12:14-29)
• Християнські чесноти. Настанови про доброчесне життя (Євр. 13:1-19)
• Побажання та привітання (Євр. 13:20-25)

• Послання апостола Павла

• Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.