Поштова станція (Новоград-Волинський)

Поштова станція у місті Новоград-Волинський
Поштова станція у місті Новоград-Волинський
50°35′18″ пн. ш. 27°36′17″ сх. д.
Статус Пам'ятка архітектури місцевого значення
Країна  Україна
Розташування вул. Шевченка, 50, с. Новоград-Волинський, Житомирська область
Тип будівлі цивільна архітектура
Архітектурний стиль Неоготика
Будівництво середина 1840-х — початок 1850-х
Ідентифікатори й посилання
Поштова станція (Новоград-Волинський) (Україна)

Комплекс споруд Поштової станції в місті Новограді-Волинському складається з будівель поштової станції (до її головному фасаду з обох сторін примикає огорожа), готелю, стайні, ямських служб. Пам'ятка архітектури місцевого значення, охоронний номер 111. Розташований на колишній околиці міста при в'їзді в нього з боку м. Корця. Побудований в середині 1840-х-на початку 1850-х за типовим проектом - «нормальним кресленням» станційного будинку другого розряду, затвердженим в 1843 р., з урахуванням значення і величини населеного пункту, а також місцевих будівельних можливостей. Комплекс споруд є одним з найбільш повно збережених на колишній шосейній дорозі Київ — Брест. Зведна як станція І розряду (передбачала апартаменти, в яких могли зупинятися особи імператорської родини)[1].

Історична довідка

У 1827 році поштовою службою Російської імперії було організовано регулярний рух диліжансів між Санкт-Петербургом, Києвом і Радзивиловим (кордон з Австро-Угорщиною), для цього і були зведені поштові станції по типовому архітектурному проекту. Це були одноповерхові будівлі з видовженими і стрілчастими вікнами, виконані в стилі неоготики. Всі ці поштові станції ділилися на I—IV класи. Кожна з них знаходилася на відстані близько 20-30 кілометрів одна від одної. Всього їх було побудовано на трасі Київ-Брест близько 35

Поштові, або кінно-поштові, станції планувалися однаково за усталеною схемою[2]: прямокутний двір, по центру — фасадом до тракту — будинок самої станції, праворуч нього — в'їзні ворота, ліворуч — виїзні. Муровану огорожу так само було декоровано в дусі неоготики. По периметру просторого подвір'я розташовувалися одноповерхові ямщицька, каретна, стайня, комора, фуражна, готель, а посеред двору — криниця, обладнана водопоєм для коней. Керував усім закладом станційний наглядач, який мешкав тут-таки, на казенній квартирі. На поштовій станції обов'язково було все, що треба саме для поштової справи: папір, чорнило, пера, марки, штемпелі, поштова скринька, освітлення (свічки, потім — гасові лампи). Для подорожніх завжди готовим був самовар і все, що потрібно для чаювання. Із поштово-пасажирським диліжансом їхав поштар у форменому вбранні та з сигнальним латунним ріжком. На кожній поштовій станції він здавав взяту з пункту відправлення та адресовану сюди кореспонденцію й забирав ту, що мала рухатись далі за ходом диліжанса. Пошта діяла бездоганно.

Наприкінці XIX століття вздовж тракту бул прокладений телеграфний зв'язок, після чого станції стали поштово-телеграфними.

Від Житомира до Новограда-Волинського проміжними зупинками були: Березівка, Мартинівка, Улашанівка, Броники. Від Новоград-Волинського до Рівного проміжними зупинками були: Дідовичі, Корець, Самостріли, Гоща, Антопіль.

За однією з краєзнавчих версій в будинку поштової станції у жовтні 1846 року міг зупинитися великий український поет, художник, мислитель Тарас Григорович Шевченко, який за розпорядженням Археологічної комісії Київського університету подорожував Україною. Згідно з поштовою подорожньою маршрут вказаної подорожі пролягав через Новоград-Волинський. Про перебування в місті та про його околиці поет згадує у повісті «Варнак». Протягом 1935—1939 рр. у будинку поштової станції розміщувався штаб 45-ї стрілецької дивізії, яка 17 листопада 1921 року удостоєна почесного найменування «Волинська». В 1933 році у місті Києві на її базі сформований 45-й механізований корпус. У 1986 році на будинку встановлено меморіальну дошку з написом, присвяченим 45 стрілецькій дивізії. У 1993 році на будинку встановлено меморіальну дошку з бетону, оббиту міддю з інформаційним написом щодо подорожі Тараса Шевченка. На дошці зображено молодого поета на фоні карти-схеми маршруту пересування поета Київською, Подільською і Волинською губерніями.

Див. також


Примітки
  1. Памятники градостротильства и архитектуры
  2. Газета «День». Із Києва до Житомира — на перекладних. Дмитро Малаков

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.