Правова система Латвії

Сучасне цивільне право Латвії базується на Законі «Про Цивільний закон Латвійської Республіки 1937 року» у редакції від 14 січня 1992 р. Але деякі його положення дуже застаріли. Даний закон було складено на базі 3-го тому «Зводу місцевих законів губерній Остзейських», які увібрали у себе різноманітні закони: німецькі, польські, тощо.

Цивільний закон складається з Введення та чотирьох частин: 1) сімейне право; 2) спадкове право; 3) речове право; 4) зобов'язальне право.

У Введенні закріплено загальні положення міжнародного приватного права.

Кожна частина ділиться на розділи, деякі з розділів включають підрозділи. Всього у Цивільному законі близько 2400 статей.

У частині сімейного права закріплюються положення врегулювання різних сімейних відносин між членами сім'ї та родичами, порядок одруження, та розірвання шлюбу, тощо.

У Цивільному законі особливим інститутом виділяється право володіння, яке є першочерговим серед речових прав. Дана особливість слідує романо-германській традиції, яка не сприйнята у більшості країн СНД.

Слід зазначити що інститут зобов'язальних відносин у Латвії регулюється менш детально ніж у Цивільних кодексах інших державах країн СНД, але ця прогалина заповнюється прийняттям відповідних законів.

Після відновлення незалежності Латвія перейшла до ринкової економіки.

Найбільшому реформуванню піддано сферу аграрних відносин. Початком реформи є постанова «Про аграрну реформу в Латвійській Республіці» від 13 червня 1990 р., який задав основні напрямки реформи. 21 листопада 1990 р. було ухвалено Закон «Про земельну реформу в сільській місцевості Латвійської Республіки» яким передбачалася передача землі приватним особам. В подальшому було також видано Закони «Про приватизацію землі в сільській місцевості» від 9 липня 1992 р., «Про індивідуальне (сімейне) підприємство, селянське господарство і індивідуальну трудову діяльність» від 8 січня 1992 р., ухвала Ради Міністрів Латвійської Республіки «Про волосні сільськогосподарські кооперативні товариства (суспільства)» від 26 жовтня 1992 р. які сприяли подальшому розвиткові аграрної сфери.

Головною особливістю аграрної реформи було те, що сільське господарство було приведено до стану у якому воно існувало до окупації радянськими військами. Головною задачею уряду стало повернення землі колишнім власникам. Це значно спростило те що залишилась значна частка документів з інформацією про власників. Відновлення прав на землю умовно проходило в 3 етапи: 1. Подання документів потенційними власниками. 2. Розроблялися плани землекористування. 3.Безпосередня передача у власність або користування. Право власності або користування здобували переважно колишні власники або їх спадкоємці, усі інші спірні питання вирішувались через суд.

1990 р. прийнято багато законів які сприяли розвиткові приватного бізнесу. «Про підприємницьку діяльність» від 26 вересня 1990 р., «Про акціонерні товариства» від 5 грудня 1990 р., «О товариства з обмеженою відповідальністю» від 23 січня 1991 р., «Про іноземні інвестиції в Латвійській Республіці» від 5 листопада 1991 р., «Про біржі» від 28 січня 1992 р., «Про кредитні установи» від 5 жовтня 1995 р., «Про коштовні папери» від 23 вересня 1995 р., «Про неспроможність підприємств і підприємницьких суспільств» від 2 жовтня 1996 р., «Про безпеку товарів і послуг і відповідальності виробника і особи», що надає послуги, від 8 жовтня 1996 р., «Про конкуренцію» від 8 липня 1997 р., «Про інвестиційні товариства» від 30 грудня 1997 р., «Про гарантії вкладів фізичних осіб» від 3 червня 1998 р., Патентний закон Латвії від 30 березня 1995 р. і ін.

Формування відносин у сфері торгівлі завершив Комерційний закон, прийнятий Сеймом 13 квітня 2000 р.

Відбувається реформування і інших галузей права: трудове право (Закон «Про страйки» від 12 травня 1998 р. і ін.), право соціального забезпечення (Закон «Про приватні пенсійні фонди» від 20 червня 1997 р.).[1](с.434-435)

Кримінальне законодавство представлене Кримінальним законом, прийнятим Сеймом 17 червня 1998 р. Він складається з Загальної та Особливої частин, 25 глав і 356 статей. За ним всі протиправні дії поділяються на:

1.    Злочини

• невеликої тяжкості
• тяжкі
• особливо тяжкі

2.    Кримінальні проступки (позбавлення волі не більше 2 років, або менш тяжке покарання)

До основних покарань Кримінальний кодекс 1998 р. відносить:

•          смертну кару;
•          позбавлення волі;
•          арешт;
•          примусові роботи;
•          штраф.

Також можуть призначатися додаткові покарання у вигляді:

•          конфіскації майна;
•          видворення з Латвійської Республіки;
•          штрафу;
•          обмеження прав;
•          поліцейського нагляду.

Покарання у вигляді смертної кари здійснювалось шляхом розстрілу, і могло призначатися лише за вбивство за обтяжуючих обставин. Максимальний строк позбавлення волі — 20 років; у передбачених Кримінальним кодексом випадках може призначатися покарання у вигляді довічного позбавлення волі. У 1999 р. смертну кару було скасовано за всі види злочинів. Згідно ст. 11 Кримінального кодексу до кримінальної відповідальності притягається особа яка досягла 14 років.

Кримінальне процесуальне законодавство представлене Кримінальним процесуальним кодексом Республіки Латвії від 14 березня 2002 року. Він визначає процесуальний порядок кримінального провадження на території Латвії.[1](с.436)