Співдружність Незалежних Держав

1 грудня 1991 року відбувся загальнонаціональний референдум на території колишньої УРСР щодо проголошення незалежності України. У референдумі взяли участь 31 891 742 особи — 84,18 % населення України. З них 28 804 071 особа (90,32 %) підтвердили Акт про незалежність. Цю подію М. Горбачов сприйняв як трагічну, що привела країну в стан небезпеки. На противагу йому Б. Єльцин опублікував заяву про визнання незалежності України. Результат Всеукраїнського референдуму ставив хрест на перспективах збереження СРСР у будь-якій формі. За словами одного із учасників Л. Кравчук: «Якщо ми вийдемо до народу й оголосимо, що Союзу немає, а на його місце нічого не запропонуємо — вибух неминучий. Потрібний варіант перехідний»[5]

8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі в Білорусі лідери Російської Федерації, України та Білорусі прийняли рішення про припинення існування СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). В преамбулі «Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав», вказувалось: «Ми, Республіка Білорусь, Російська Федерація (РРФСР), Україна, як держави-засновниці Союзу РСР, які підписали Союзний Договір 1922 року, далі звані Високими Договірними Сторонами, констатуємо, що Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування». 25 грудня 1991 року М. Горбачов склав свої повноваження Президента СРСР. 30 грудня на зустрічі глав СНД у Мінську ухвалюється рішення про остаточне скасування державних структур СРСР.

У початковий період існування Співдружності Незалежних Держав вона розглядалася головним чином як механізм цивілізованого розлучення колишніх союзних республік і розподілу майна СРСР. Створення СНД було покликане забезпечити безболісний перехід від єдиної союзної держави до системи суверенних національних держав на місці колишнього СРСР. На відміну від Союзу РСР Співдружність не є державою і не має наднаціональних повноважень.

СНД було засновано главами БРСР, РРФСР і Україною шляхом підписання 8 грудня 1991 року в Віскулях (Біловезька пуща, Білорусь) «Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав» (відому в ЗМІ як Біловезька угода). Організаційні основи СНД були визначені Біловезькою Угодою про утворення СНД і Протоколом до неї, Алматинською декларацією, а також Статутом СНД від 22 січня 1993 р. В угоді про створення СНД зазначалося, що на території держав, які його підписали, не допускається застосування норм права третіх держав, у тому числі й Союзу РСР, а діяльність його органів влади припиняється. Три країни проголосили недоторканість кордонів у рамках Співдружності, гарантували їхню відкритість і свободу пересування громадян. Сторони вирішили зберегти об'єднане командування спільним військово-стратегічним простором. Угода проголошувалась відкритою для приєднання всіх держав колишнього СРСР[6].

У документі, що складався з преамбули та 14 статей, констатувалося, що Союз РСР припиняє своє існування як суб'єкт міжнародного права і геополітичної реальності. Однак, ґрунтуючись на історичній спільності народів, зв'язках між ними, враховуючи двосторонні договори, прагнення до демократичної правової держави, намір розвивати свої стосунки на основі взаємного визнання і поваги державного суверенітету, сторони домовилися про утворення Співдружності Незалежних Держав.

Плідно шукали назву нового утворення. Пропонувався і Союз Суверенних Республік, і Союз Суверенних Держав, Співдружність Демократичних Держав, тобто СДД, але потім було вирішено, що держави ще не є належно демократичними. Тому об'єднання дістало назву Співдружності Незалежних Держав (СНД)[6].

№	Держава	Ратифікація Біловезьких Угод від 8 грудня 1991[10]	Ратифікація Статуту СНД від 22 січня 1993[10]	Членство	Член з	Член до
1	Грузія	—	9 грудня 1993[13]	повноправне	1993	18 серпня 2009
2	Україна	10 грудня 1991	—	асоційоване	1993	19 травня 2018[14]

Україна, не підписавши Статут СНД від 22.01.1993 р., де-юре не була державою-членом співдружності, а мала статус держави-засновниці та держави-учасниці СНД. Починаючи з квітня 2014 року, співробітництво України в рамках СНД зведено до мінімуму. Україна вийшла з низки багатосторонніх угод в рамках СНД та припинила членство у багатьох органах галузевого співробітництва.[15] 19 травня 2018 р. Президент підписав Указ про остаточне припинення участі України у статутних органах СНД[16].У МЗС України заявили про фактичне закінчення процесу виходу України з СНД.

Головним органом СНД є Рада голів держав-учасниць, що обговорює і вирішує принципові питання пов'язані з діяльністю держав-учасниць, які стосуються їхніх спільних інтересів, а також розглядає будь-які питання, в яких зацікавлені окремі держави-члени Співдружності, враховуючи інтереси решти учасниць[6].

Рада голів держав-учасниць на своїх засіданнях приймає також рішення щодо:

• внесення поправок до Статуту СНД;
• створення нових або ліквідації існуючих органів Співдружності;
• оптимізації структури СНД, удосконалення діяльності органів Співдружності;
• заслуховування доповідей про діяльність органів СНД;
• призначення голів органів, що належать до її компетенції;
• делегування повноважень іншим органам СНД;
• затвердження положень про органи СНД, що входять у її компетенцію.

Від 7 травня 2008 року.

№	Держава	Ім'я	Примітки
1	Росія	Володимир Путін	Голова Ради (з 1 січня 2017)
2	Азербайджан	Ільхам Алієв	Член Ради
3	Білорусь	Олександр Лукашенко	Член Ради
4	Вірменія	Серж Саркісян	Член Ради
5	Казахстан	Нурсултан Назарбаєв	Член Ради
6	Киргизстан	Алмазбек Атамбаєв	Член Ради
7	Молдова	Ігор Додон	Член Ради
8	Таджикистан	Емомалі Рахмон	Член Ради
9	Туркменістан	Гурбангули Бердимухамедов	Член Ради
10	Узбекистан	Шавкат Мірзійоєв	Член Ради

• грудень 1991 — Вискулі (Білорусь), Алмати
• жовтень 1992 — Мінськ, Бішкек
• квітень 1993 — Москва, Ашгабат
• жовтень 1994 — Москва
• травень 1995 — Мінськ
• травень 1996 — Москва
• січень 1997 — Москва
• квітень 1998 — Москва
• квітень 1999 — Москва
• липень 2000 — Москва
• жовтень 2001 — Москва (10-й ювілейний)
• жовтень 2002 — Кишинів
• вересень 2003 — Ялта
• вересень 2004 — Астана
• серпень 2005 — Казань
• жовтень 2006 — Мінськ
• жовтень 2007 — Душанбе
• жовтень 2008 — Бішкек
• жовтень 2009 — Кишинів
• травень 2010 — Москва
• вересень 2011 — Душанбе (20-й ювілейний)
• травень 2012 — Москва
• грудень 2012 — Ашгабат
• жовтень 2013 — Мінськ
• жовтень 2014 — Мінськ
• жовтень 2015 — Бурабай
• вересень 2016 — Чон-Арик

Рада голів урядів Співдружності координує співробітництво органів виконавчої влади в економічній, соціальній та інших сферах спільних інтересів. Вона вирішує такі питання[6]:

• реалізації доручень Ради голів держав, даних Раді голів урядів;
• реалізації положень, зафіксованих у Договорі про створення Економічного союзу, а також фактичного функціонування зони вільної торгівлі;
• прийняття спільних програм розвитку промисловості, сільського господарства та інших галузей економіки з їх фінансуванням;
• розвитку систем транспорту, зв'язку, енергетики;
• співробітництва у питаннях тарифікації, кредитно-фінансової і податкової політики;
• розробки механізмів, які спрямовані на формування науково-технологічного простору;
• створення органів Співдружності в рамках її компетенції;
• призначення (затвердження) керівних органів Співдружності, що входять до її компетенції;
• фінансового забезпечення органів Співдружності.

Міжпарламентська асамблея держав — учасників Співдружності Незалежних Держав (МПА СНД) була заснована 27 березня 1992 року в місті Алма-Ата (Республіка Казахстан). Угодою, підписаною главами парламентів Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан, Киргизької Республіки та Російської Федерації, Міжпарламентська асамблея була заснована як консультативний орган для підготовки проєктів законодавчих документів, що становлять взаємний інтерес. У 1993—1995 роках членами Міжпарламентської асамблеї стали парламенти Республіки Азербайджан, Грузії, Республіки Молдова. У 1999 році до Алматинської угоди приєдналася Україна.

У травні 1995 року глави держав СНД підписали Конвенцію про Міжпарламентської асамблеї держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав, яка набрала чинності 16 січня 1996 року. Відповідно до цієї Конвенції Міжпарламентська асамблея отримала офіційний статус міждержавного органу і зайняла провідне місце в системі органів Співдружності Незалежних Держав.

У своїй діяльності Міжпарламентська асамблея найбільше значення надає питанням, пов'язаним з гармонізацією і зближенням законодавств держав Співдружності. Ця робота отримує своє втілення в прийнятих Міжпарламентською асамблеєю модельних законодавчих актах і рекомендаціях, при створенні яких враховується досвід парламентів країн Співдружності і міжнародних парламентських організацій. За роки діяльності Міжпарламентської асамблеї було прийнято понад 200 документів, що забезпечують реальне зближення національних законодавств, в їх числі Цивільний, Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Кримінально-виконавчий модельні кодекси. Рішення Міжпарламентської асамблеї та її органів виробляються на основі консенсусу, що дозволяє приймати взаємоприйнятні документи. Основним напрямком модельної законотворчості в економічній сфері є формування правових основ загального економічного простору Співдружності Незалежних Держав, і зокрема, правове забезпечення створення зони вільної торгівлі держав — учасниць СНД.

Голова Асамблеї — Валентина Матвієнко, Генеральний секретар — керівник Секретаріату Ради МПА СНД — Олексій Сергєєв, місце перебування — Санкт-Петербург.

1. Самсонов Віктор Миколайович (1993—1997)
2. Прудніков Віктор Олексійович (1997—2001)
3. Яковлєв Володимир Миколайович (2001—2006)

1. Івашов Леонід Григорович (1992—1996)
2. Волков Василь Петрович (1996—1999)
3. Синайський Олександр Сергійович (з 1999)

Зона вільної торгівлі СНД (ЗВТ) — угода держав СНД, що підписали в 2011 році Договір про зону вільної торгівлі. Договір, проєкт якого був розроблений російським міністерством економічного розвитку, передбачає «зведення до мінімуму винятків з номенклатури товарів, до яких застосовуються імпортні мита», експортні мита повинні бути зафіксовані на певному рівні, а згодом поетапно скасовані. Договір замінив більше ста двосторонніх документів, що регламентують режим вільної торгівлі на просторі співдружності[17].

•  Білорусь
•  Вірменія
•  Казахстан
•  Киргизстан
•  Молдова
•  Росія
•  Таджикистан
•  Україна

Міждержавний банк — міжнародна фінансова організація, утворена в 1993 році десятьма країнами СНД: Республікою Вірменія, Республікою Білорусь, Республікою Казахстан, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Російською Федерацією, Республікою Таджикистан, Туркменістаном, Республікою Узбекистан та Україною. Основний напрямок роботи Міждержавного банку — вирішення питань, що виникають при співпраці країн Співдружності Незалежних Держав у галузі фінансів. Функції Міждержавного банку змінювалися відповідно до ситуації в економічній та фінансовій сферах Співдружності Незалежних Держав. Після розпаду рублевої зони і підписання Угоди про створення Платіжного союзу Банк став спеціалізованим інститутом цього союзу.

У жовтні 1996 року шістьма державами (Вірменія, Білорусь, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан) був підписаний Протокол, відповідно до якого Банк допущений на внутрішні валютні ринки цих держав з правом проводити банківські операції та угоди. Банк здійснює основні операції на території держав, що входять до Співдружності Незалежних Держав, розвиває інвестиційно-кредитну діяльність в рамках СНД.

1. Усатий Юрій Борисович (22.11.1993, № 548/93 — 10.01.2000, № 9/2000)[20]
2. Гордина Віталій Миколайович (10.01.2000 — 21.03.2000) т.п.
3. Данильченко Олександр Петрович (21.03.2000, № 472/2000 — 28.11.2003, № 1372/2003)[21]
4. Гордина Віталій Миколайович (28.11.2003, № 1373/2003 — 28.07.2008, № 680/2008)[22]
5. Сочнєв Володимир Вікторович (28.07.2008, № 681/2008[23] —11.10.2010, № 945/2010)[24]
6. Бунечко Іван Григорович (28.12.2010, № 1296/2010[25] —31.03.2014, № 355/2014)[26]
7. Дарибогова Ольга Олексіївна (в.о.) (з 31.03.2014)

Як передбачалося Рішенням Ради глав держав СНД від 25 жовтня 2013 року, Україна була визначена головуючою в СНД у 2014 році.

Серед пріоритетів головування України в СНД у 2014 році, в основу якого було покладено принцип рівноправності, партнерської взаємодії та зміцнення добросусідських стосунків між державами — учасницями СНД, було визначено зовнішньополітичну, економічну, гуманітарну, науково-технічну та інноваційну сфери діяльності Співдружності, транспорт, енергетику, боротьбу з новими викликами та загрозами.

Однак, починаючи з 27 лютого 2014 р., після того, як з боку Російської Федерації виникла загроза, пов'язана з порушенням територіальної цілісності України, використання на території АРК військового контингенту Збройних Сил РФ, оголошення нелегітимного референдуму щодо незалежності Криму та інших протиправних дій Росії, Україною як головуючою в СНД державою було ініційовано невідкладне скликання 7 березня ц.р. у Києві позачергового засідання Ради міністрів закордонних справ СНД, метою якого передбачалося ухвалення відповідної Заяви РМЗС про ситуацію в окремих регіонах України, включаючи Автономну Республіку Крим.

Проте, Співдружність Незалежних Держав, на відміну від інших міжнародних організацій (ООН, ЄС, РЄ, ОБСЄ), усунулася від ухвалення відповідальних політичних рішень щодо базових принципів існування Співдружності.

З урахуванням цього, Українська сторона нотою МЗС України від 19.03.2014 р. заявила про припинення головування в СНД у 2014 р. Відповідно, починаючи з квітня 2014 року, співробітництво України в рамках СНД зведено до мінімуму. Україна вийшла з низки багатосторонніх угод в рамках СНД та припинила членство у багатьох органах галузевого співробітництва.[27]

Питання про членство України в СНД вперше пролунало після перемоги Віктора Ющенка у президентських виборах 2005. У 2005 міністр закордонних справ України Б. Тарасюк зазначив, що участь України у СНД має символічне значення, а саме існування організації та її подальший розвиток є дуже проблематичним. Подібну точку зору також висловлювали представники грузинського, молдовського та азербайджанського урядів. У липні 2007 Президент України Віктор Ющенко на пресконференції розцінив перспективи СНД в цілому як песимістичні[28].

Ще однією з причин стала агресія Росії на Сході України.

14 березня 2014 проєкт Закону України було подано на розгляд Верховної Ради, проте він так і не пройшов всі необхідні процедури розгляду в комітетах та не був проголосований.[29][30]

19 березня 2014 РНБО ухвалила рішення про початок процедури виходу з СНД.[31][32]

30 квітня 2014 МЗС України заявили, що вони вже підготували всі необхідні документи щодо виходу України з СНД. Після цього, за словами заступника міністра закордонних справ Данила Лубківського, єдине що необхідно для виходу України з цього об'єднання — це відповідний закон.[33]

27 листопада 2014 у ВРУ зареєстрували проєкт постанови про вихід України з СНД.[30]

12 квітня 2018 Президент Порошенко повідомив, що запропонує Верховній Раді вийти з усіх статутних органів СНД.[34]

19 травня 2018 Порошенко підписав Указ, яким увів у дію рішення РНБО про остаточне припинення участі України у статутних органах СНД[35][36].

Станом на лютий 2019 рік Україна мінімізувала до критично необхідного мінімуму свою участь у Співдружності і фактично завершила вихід. Проте триває перевірка 236 угод, до яких долучилася Україна в період своєї участі в СНД, з метою їхньої денонсації[37].

2 вересня 2020 Україна припинила участь в угоді про співробітництво у галузі ветеринарії, у галузі санітарної охорони територій держав-учасниць СНД та угоді про створення Координаційної ради з карантину рослин держав-учасниць СНД[38].

У лютому 2021 року Україна вийшла з двох угод СНД, що стосуються єдиного повітряного простору та його використання[39].