Придніпровський хімічний завод

У 1946 році розпочалось будівництво заводу № 906 у Дніпродзержинську, (з 1966 року —Виробниче об'єднання Придніпровський хімічний завод) під керівництвом Михайла Прокоповича Аношкіна, який продовжував керувати заводом до 1975 року. Для зведення заводу було відселено селище Тритузне, на місці яких постали тимчасові концтабори з ув'язненими, які й будували завод. Будівництво було завершене за два роки. Проект будівництва був засекречений — працівників заводу були змушені дотримуватись підписки про нерозголошення. Крім будівництва самого заводу велось будівництво власного житлового фонду, спорткомплексів.

1975 року директором ПХЗ став начальник уранового цеху Юрій Федорович Коровін, за керівництва якого було скасовано уранову програму.

З 1946 по 1972 рік підприємство займалося збагаченням урану (виробництво його закису-окису) — на заводі перероблялось 65 % уранових руд Радянського союзу[1][2][3]. У 1974 році почалися спроби переробки тепловидільних елементів, але у зв'язку зі зростанням кількості онкологічних хвороб у місті від цієї ідеї відмовились.

Промисловий цикл з виробництва продукції ядерної галузі охоплював підприємства на теренах всього Радянського Союзу, а ПХЗ був його важливою ланкою. Постачання сировини відбувалось з різних територій колишнього СРСР та Східної Європи: апатит — Кольський півострів, уранові руди —родовище "Вісмут" (Німецька Демократична Республіка), Мангишлак (Казахстан), Жовті Води, де, одночасно із будівництвом ПХЗ, відбувалось будівництво Східного гірничо-збагачувального комбінату з видобування уранової руди.

У 1992 році виробництво урану було припинене. Причиною цього стали розпад Організації Варшавського Договору (найбагатші руди постачались з НДР) та СРСР.

У 1999 році відбулась конверсія (розчленування) заводу на декілька підрозділів. Зокрема першим було відділено ДП «Бар'єр», яке займалось доглядом за місцями захоронення відходів заводу. На базі підприємства було створено 12 окремих компаній, серед яких найпотужнішими є: Державне науково-виробниче підприємство «Цирконій», Державне підприємство «Смоли», ЗАТ «Амофос», Придніпровський державний металургійний завод та Придніпровський завод кольорових металів.

У листопаді 2007 році ДП ПХЗ було оголошене банкрутом і ліквідоване, а його майно виставлене на продаж.

Кількість радіоактивних відходів, що накопичились у відвалах поблизу підприємства з 1948 по 1991 рік, становить 36,34 млн т (18,96 млн км³). Як хвостосховища використовували глиняні кар'єри, а радіоактивні відходи разом з отруйною хімією зливали в яри. На території міста та на його околицях розташовано 9 хвостосховищ, шість з яких є незаконсервованими, тому є постійним джерелом екологічної небезпеки.

У 1964 році на підприємстві з'явились перші очисні споруди. У 2003 році була затверджена програма Кабміну тривалістю 11 років[4] про «приведення небезпечних об'єктів виробничого об'єднання „Придніпровський хімічний завод“ в екологічно безпечний стан і забезпечення захисту населення від шкідливого впливу іонізуючого випромінювання»[5].

• Приднепровский химический завод: Исторический очерк / Авт.-сост. Ю. И. Кузовов. — Днепродзержинск, 1997. — 159 с.: фото.

• Придніпровський хімічний завод: від урану до руїни^{[недоступне посилання з липня 2019]}