Присудок

Термін «присудок» — запозичення з чеськ. přísudek, що є похідним од přisouditi «присудити; приписати», утвореного за допомогою префікса рřі- «при-» від дієслова souditi «судити», похідного від soud «суд», очевидно, за зразком лат. praedicātum «присудок, (букв.) те, що говориться (тут: про підмет)».[1]

Семантичні й формальні ознаки присудка:

–     виступає головним членом двоскладного речення;

–     істотною ознакою присудка виступає його граматичне значення. Граматичним значенням присудка є поняття про віднесеність ознаки предмета-підмета, яка приписується йому в часі і способі, тобто предикативні відношення;

–     присудковість спирається на дієслівність. Спеціалізованими формами присудків є способові-часові форми дієслів;

–     формальним показником віднесеності ознаки-присудка до предмета підмета є граматична залежність (підпорядкованість) форм присудка до підмета, з яким він поєднується підрядним зв’язком, зокрема способом узгодження;

–     типовою позицією присудка є позиція після підмета.[2]

За структурою присудки поділяються на простий, складний і складений. Простий дієслівний присудок найчастіше виражається одним словом (Я слухаю пісню), складений – двома (Яким вогнем спокутувати мушу хронічну українську доброту?!).

Підставою для поділу присудків на простий дієслівний і складений є спосіб вираження предметного й граматичного значення.

Простий присудок виражається

1)    дієсловом формі минулого, теперішнього та майбутнього часу: Чумацький Шлях освічував дорогу. Усі чекають на гарну погоду. Завтра напишу братові листа.

2)    дієсловом формі умовного способу: Якби знала, що загине, не пустила б.

3)    дієсловом формі наказового способу: Бери мене в свої блаженні сни.

4)    дієсловом формі інфінітива: Не відступати на жодний крок.

5)    вигуками та звуконаслідувальними словами: Заридала Катерина та бух йому в ноги.;

6)    аналітичними формами дієслів майбутнього часу: Будуть вишні й акації рясно цвісти.

7)    фразеологізми: Усі ми не в тім’я биті.

Складений дієслівний присудок

Присудкові комплекси, що утворюються поєднанням повнозначної частини мови з дієсловами-зв’язками (допоміжними словами) називають складеним присудком.

Складений дієслівний присудок виражений неозначеною формою дієслова (інфінітивом) у поєднанні з дієсловом-зв’язкою (Я мушу жити гідно). Основне значення міститься в інфінітиві, а дієслово зв’язка лише вказує на час, спосіб, і вид дії. Інфінітив вказує безпосередньо на дію, а зв’язка вказує на можливість/неможливість виконання дії (могти, не могти, вирішувати), бажання/небажання виконувати дію(хотіти, не хотіти, мусити, бажати), спосіб виконання дії, початок/кінець дії (починати, кінчати, продовжувати перестати), процеси мислення та внутрішні почуття (думати, сподіватися, любити) тощо.

Складеним дієслівним присудком є поєднання інфінітива та:

1.    прикметника та дієприкметника (згоден, ладен, рад, змушений, радий): Я рад вас бачити;

2.    прислівника (треба, можна, слід): Не можна саджати рослин в суху землю.

Складений іменний присудок

Складений іменний присудок виражений іменними частинами мови в поєднанні з дієсловом-зв’язкою. Іменна частина виражає основне лексичне значення, зв’язка – граматичне значення. У формі теперішнього часу дієслово-зв’язку часто пропускають ( на її місці здебільшого ставимо тире).

іменними частинами виступають:

-       іменник: Брат став художником. Життя – це щастя.

-       прикметник: Зима була холодна.

-       дієприкметник: Сад був огороджений.

-       числівник: Два на п’ять – десять.

-       займенник: Хто був нічим, той став усім.

-       прислівник: Полон – це гірше, ніж смерть.

Складний присудок – утворений з двох, трьох або чотирьох компонентів, які об’єднують ускладнену зв’язкову частину та призв’язковий член, що виражає лексичне значення присудка[3].

Складається з двох компонентів (подвійний):

Конструкція, в якій обидва повнозначні компоненти перебувають у подвійному предикативному зв’язку з підметом: Вона стояла на майданчику щаслива.

Складається з трьох компонентів:

-       з особової форми модального дієслова, зв’язки у формі інфінітива та предикативного члена (іменної частини) ( іменник, прикметник, займенник, дієприкметник): Я хотів би вітром бути. Дід Максим перестав бути занудливим і насупливим.

-       з модально-предикативного прикметника в повній або короткій формі, зв’язки у формі інфінітива та іменної частини: Прийшла любов непрохана й неждана.

-       з особової форми дієслова, допоміжного дієслова у формі інфінітива та члена-інфінітива: Ти можеш спробувати спати.[4]

Складається з чотирьох компонентів:

Діти були раді стати помічниками батькові.

Між підметом і присудком може ставитися тире, якщо у реченні пропущено дієслово-зв'язку.

Тире ставиться:

• ·        якщо підмет і присудок виражені іменником у називному відмінку (Хліб — всьому голова);
• ·        якщо підмет і присудок виражені числівником у називному відмінку (Два та два – чотири);
• ·        якщо підмет і присудок виражені інфінітивом (Життя прожити — не поле перейти);
• ·        якщо підмет виражений інфінітивом, а присудок – іменником у називному відмінку (Малювати – моє уподобання);
• ·        якщо перед присудком вжито слово це, значить, то, ось (Більшість — це ще не значить всі).

Між підметом і складеним іменним присудком тире не ставиться:

• ·        якщо підмет виражений займенником, присудок будь-якою частиною мови: Усе геніальне просте.
• ·        якщо підмет виражений будь-якою частиною мови, а присудок – іменником (займенником) у називному відмінку із заперечною часткою не: Мова не полова.
• ·        якщо підмет виражений будь-якою частиною мови, а присудок – прикметником (дієприкметником) : Тиха вода завжди глибока.

Тире ставиться за бажанням автора:

• ·        якщо іменна частина складеного присудка виступає порівняльним зворотом, то Твої очі – як зорі. Собор як свіча.
• ·        якщо іменна частина складеного присудка виступає у формі орудного відмінка: Жарти жартами, а робота – роботою.

Окремо стоїть віддієприкметникова присудкова форма на -но, -то: сказано, бито та ін.

З походження це переємний дієприкметник середнього роду (порівн. було, несло). Значення його цілком таке ж, як у присудків минулого часу дієслів, і його не можна плутати зі звичайним дієприкметником середнього роду однини на -не, -те. І значення і вживання присудкових дієприкметників на -но, -то з одного боку й звичайних дієприкметників середнього роду на -не, -те з другого можна зіставити зі значенням і вживанням таких слів, як застигло, минуло, згіркло з одного боку і застигле, минуле, згіркле з другого: минуло літо і минуле літо, так само розбито скло і розбите скло та ін.[5]

• Предикат (лінгвістика)

• Присудок // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін.. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 423. — 552 с.
• Бевзенко С.П. Сучасна українська мова. Синтаксис : навчальний посібник / С.П. Бевзенко, Л.П. Литвин, Г.В. Семеренко. – К. : Вища шк., 2005. – 270 с.
• Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис / І. Р. Вихованець. - К.: Либідь, 1992. - С. 368.
• Демешко І. М. Сучасна українська літературна мова : Синтаксис. Словосполучення. Просте ускладнене речення : навчальний посібник / І. М. Демешко. -Кіровоград : ПП "Центр оперативної поліграфії "Авангард" , 2014. - 244 с.
• Дудик П. С. Синтаксис української мови: підручник / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук. - К.: ВЦ "Академія", 20120. - 384 с.
• Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис : підручник / А. К. Мойсієнко, І. М. Арібжанова, В. В. Коломийцева та ін. – К.: Знання, 2010. – 374 с.