Південна Мармарощина

Півде́нна Мармаро́щина (Південний Мармарош) — територія в закарпатській Румунії. Історичний центр — місто Мармарош-Сигіт. В історико-етнографічному плані відноситься до регіону Закарпаття. До Закарпатської області України належить Північна Мармарощина.

Південна Мармарощина

Етнографічний музей у Мармарош-Сигіт.

Південна Мармарощина на мапі Румунії.

Українці Південної Мармарощини в традиційних народних костюмах Східної України.

1919-го pоку, після відділення Закарпаття від Угорщини, створено з основної частини Закарпаття окрему автономію в межах Чехословаччини, т. зв. «Підкарпатську Русь» або «Карпатську Україну»; невелику частину Закарпаття, на південь від Тиси і в басейні р. Вишевої (Мармарощина), приділено до Румунії. Станом на 1930-й рік українська Південна Мармарощина у Румунії мала територію в 700 км², а серед 26 тис. місцевого населення українців було 17 тис., або 65,4%[1].

Попри довгі роки румунізації на території Південної Мармарощини досі зберігається українська мова і в місті Мармарош-Сигіт діє український ліцей. Тим не менш, більшість сучасних українців Румунії живе саме у Південній Мармарощині - 31 234 особи за переписом 2011 р., або 60,4% від загальної кількості українців Румунії.

Походження назви краю

Дерев’яна церква Південної Мармарощини.

Архангельська церква у селі Рогоза.

Південна Мармарощина.

За твердженнями деяких дослідників, назва Мармарощина має слов’янське коріння, і в праслов'янській мові мала значення *mor'e mьrъše (вмерле море), що пов’язане зі значним підтопленням цієї території у старі часи[2].

Адміністративно-державні утворення на теренах Південної Мармарощини

У добу Київської Русі

Галицько-Волинське князівство – до складу князівства за часів Льва Даниловича і Юрія Львовича належав невеликий окраєць Південної Мармарощини.

У складі Угорського королівства

Мармароська жупа

В епоху Визвольних Змагань

Західноукраїнська Народна Республіка – формально.
Гуцульська Республіка. 16 січня 1919 р. війська Гуцульської республіки, що були підсилені загоном Української Галицької армії, звільнили від угорських військ місто Мармарош-Сигіт, але вже 18 січня змушені були покинути місто під тиском румунських військ.
Руська Країна – до складу Руської Країни увійшла цілком Мармароська жупа, з її столицею Сиготом.
Центральна Руська Народна Рада. Була створена в травні 1919 р., в результаті об’єднання Сигітської народної ради з іншими українськими радами Закарпаття і Пряшівщини [3].

У складі Румунії

Відомі українці, пов'язані з Південною Мармарощиною

Народилися в Південній Мармарощині

Глюк Гаврило Мартинович (1912, Мармарош-Сигіт, Мармароська жупа, Угорське королівство, Австро-Угорщина — 1983) — український художник.

Арделян Іван (1942, Кричунів, Північна Трансільванія, Королівство Угорщина) — український поет, автор збірок «Дорога», «На зустріч вікнам», «За порогами неба», «Сріблисті думи», «Іржаві сліди».

Паращинець Юрій (1942, Ремета, Північна Трансільванія, Королівство Угорщина) — український поет-пісняр, автор праці «Із чистих джерел народної пісні».

Небиляк Михайло (1949, Вишня Рівня, Сатмарський повіт, Румунія — 2003) — український письменник, автор збірки «Криниця моїх очей», романів «Лорана», «Любов до ближнього».

Корсюк Микола Миколайович (1950, Луг над Тисою, Сатмарський повіт, Румунія) — український поет, прозаїк, учений. Член Національної спілки письменників України, автор поетичних збірок «Нащадки сонця», «Ворота», «Монолог дерева»; збірок прозових творів «Роздоріжжя», «Сюжет для новели», «Чужий біль».

Романюк Павло (1953, Вишня Рівня, область Бая-Маре, Румунія) — український поет, прозаїк, автор поетичних збірок «Замок перелітних птахів», «Непорочність мовчання», «Спектри», «Неспокій плинності», роману «Неповернення». Живе у рідному селі.

Пов'язані з Південною Мармарощиною життям та працею

Пинтя Хоробрий (1670 — 1703) — ватажок загону опришків румунського походження, «мармароський Робін Гуд». Оспіваний у румунському й українському фольклорі. У старовинній дерев'яній церкві села Будешті досі зберігають сорочку, кольчугу та шолом Пинті Хороброго.

Етнічна карта Румунії за результатами перепису 2011 року

Населені українцями райони позначені салатовим кольором.

Література

Христина Штірбец. Великодні звичаї румунських українців. // Всесвітня служба Радіо Румунія. Radio Romania International.
Олекса Лівінський, Юрій Клованич. Розділені Тисою. Українці Мараморщини: простіше на їхній берег кинути каменем, аніж дістатися і погомоніти. // «Україна молода», № 222, 28.11.2003.
Олекса Лівінський. Українська меншина в Румунії зникає.

Примітки

В. Кубійович. Ст. «Закарпаття» / Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1957. — Т. ІІ. — С. 714-729.
О. Трубачов. Языкознание и этногенез славян. Древние славяне по данным этимологии и ономастики. // Вопросы языкознания. - Москва, 1982. - № 5. - С. 3-17. (рос.)
Вегеш М. М. Бескид Антон Григорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] В. Кубійович. Ст. «Закарпаття» / Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1957. — Т. ІІ. — С. 714-729.

[2] О. Трубачов. Языкознание и этногенез славян. Древние славяне по данным этимологии и ономастики. // Вопросы языкознания. - Москва, 1982. - № 5. - С. 3-17. (рос.)

[3] Вегеш М. М. Бескид Антон Григорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.