Південний Тибет

Південний Тибет (кит. спр. 藏南, піньїнь: Zàngnán, спр. ) — регіон, приналежність якого оскаржують один у одного Індія і КНР. Населення цих земель має культурні, лінгвістичні та етнічні зв'язки з Тибетом[1].

Тибетський автономний район у складі КНР. Спірні території зафарбовані світло-зеленим кольором

Історія суперечки

Східна частина індійсько-китайського кордону. Територія Південного Тибету зафарбована червоним кольором.

Північно-східна межа Британської Індії була визначена угодами другої половини XIX століття і початку XX століття; «зовнішня лінія» Британської Індії проходила приблизно по південному кордону сучасного індійського штату Аруначал-Прадеш. Однак Синьхайська революція в Китаї в 1911 році змінила баланс сил в регіоні, і Велика Британія вирішила скористатися ситуацією в своїх інтересах.

У 1912 році на північний схід від «зовнішньої лінії» була відправлена військова експедиція, а для управління цими територіями було утворено Агентство Північно-Східного кордону, яке в 1912—1913 роках уклало угоди з вождями племен, які керують основною частиною цієї території, і змістило «зовнішню лінію» на північ. У 1913 році Велика Британія зібрала конференцію в Шімлі (Симлі) для обговорення питань, пов'язаних з Тибетом. На цій конференції представник Британської Індії Артур Генрі Мак-Магон висунув свої пропозиції щодо розділу Тибету на «зовнішню» (підконтрольну Китаю) і «внутрішню» (автономну) області, й по проведенню нового кордону між Тибетом і Британською Індією. Представник Китаю відмовився підписувати Симлську конвенцію, й, таким чином, угоду про кордон було укладено лише між Британською Індією і Тибетом (який на той час проголосив свою незалежність від Пекіна). Потребуючи міжнародної підтримки, новостворений уряд Тибету погодився на те, щоб кордоном стала «Лінія Мак-Магона», що пройшла на північ від колишнього кордону. Перебуваючи у стані громадянської війни, Китай не мав можливості ні відновити свою владу в Лхасі, ні — тим більше — військовим шляхом відстояти свої права на відмежовану від Тибету територію.

Конфлікт через Південний Тибет повторно розгорівся після того, як в 1950 році китайська армія увійшла до Тибету. У 1950 році Індія офіційно заявила Китайській Народній Республіці, що вважає лінію Мак-Магона діючим кордоном. Китай вважав Симлську конвенцію нерівним договором, в односторонньому порядку нав'язаним Великою Британією. У 1960 році Чжоу Еньлай неофіційно запропонував відмовитися від претензій на Південний Тибет, якщо Індія, в свою чергу, відмовиться від претензій на Аксай-Чин. Відмова Індії від китайських пропозицій призвела в 1962 році до прикордонної Китайсько-індійської війни, яка, однак, закінчилася внічию.

21 січня 1972 року Індія перетворила Агентство Північно-Східної кордону в союзну територію Аруначал-Прадеш. У 1986 році союзна територія була перетворена в штат, що викликало протести з боку КНР. У 1987 році тут стався прикордонний конфлікт, проте сторони домовилися про «заморожування» ситуації.

Географія регіону

Індія вважає спірну територію штатом Аруначал-Прадеш. З китайської точки зору[2], спірна територія є частиною повітів Медог і Дзаю міського округу Ньїнгчі, а також повітів Цзона і Лхюндзе міського округу Шаньнань Тибетського автономного району.

Примітки

  1. Dorje, Gyurme (1999). Footprint Tibet Handbook. Footprint Books. с. 684.
  2. «Китайская сторона не признает так называемый штат „Аруначал-Прадеш“», — представитель МИД КНР Кун Цюань, 2003 год .
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.