Підводні човни типу «Тенг»

Підводні човни типу «Тенг» (англ. Tang-class submarine) — 6 експериментальних підводних човнів ВМС США, котрі були продовженням вдосконалення човнів типу «Тенч». І вони були попередниками човнів типу «Наутілус». Несли службу у 1951—1983 рр. Використовувався для випробування низькочастотного пасивного локатора BQR-4

ПЧ типу «Тенг»
Tang-class submarine
  Човен «Gudgeon»
Під прапором  США
Спуск на воду 1949—1952 рр (6 човнів)
Виведений зі складу флоту 1973—2004 рр
Сучасний статус 4 утилізовані, 2 стали музеями
Основні характеристики
Розробник проєкту Electric Boat, Portsmouth Naval Shipyard.
Швидкість (надводна) 15 вузлів (28,7 км/год)
Швидкість (підводна) 18,3 вузлів (33,9 км/год)
Гранична глибина занурення 210 м
Автономність плавания 75 днів (18,5 000 км ходу)
Екіпаж 83 осіб
Розміри
Довжина найбільша (по КВЛ) 92 м
Ширина корпусу найб. 8,2 м
Середня осадка (по КВЛ) 5,2 м
Озброєння
Торпедно-
мінне озброєння		 6 носових і 2 кормових ТА калібру 21 дюймів — 533 мм, 24 торпед
Зображення на Вікісховищі

Конструкція

Одним з перших нововведень, включених в ці човни був в легкому, компактному, високо-обертовому двигуні General Motors 16-338. Він відрізнявся від класичних дизельних двигунів, використовуваних майже в усі попередні підводних човнах, котрі були з горизонтальним колінчастим валами і з двом рядами по 8-циліндрів, цей новий двигун мав вертикальний колінчастий вал, і 10 циліндрів були розташовані радіально, як в авіаційному двигуні. Чотири з них 13½ футів висотою (4,1 м), вагою у вісім тон, могли бути встановленими в одному машинному відділенні, тим самим звільняючи весь інший відсік. Будівництво та поставка двигунів відбулися без значних труднощів, але коли човни вийшов в море на початку 1950-х що нові двигуни не є добрими в експлуатації. Через їх компактну конструкцію їх було важко обслуговувати, і у них, як правило, був витік масла в їх електрогенератори. У 1956 році Військово-морський флот вирішив замінити ці радіальні двигуни. Для розміщення традиційних двигунів, човни повинні були бути збільшеними на близько дев'яти футів в машинному відділенні. Відповідно, в 1957—1958 рр перші чотири човни були збільшеними, а у 1967 році й два останні, ставши довшими на 7-9 метрів, ще і для того аби розмістити нового пасивного гідролокатора.

Шість носових торпедних апаратів на тих човнах вже використовували тиск води для запуску торпед, а не стиснене повітря, як в попередніх конструкціях . Це нововведення створювало менше шумів і не випускало повітряного пузиря, тому була використана у всіх наступних конструкцій підводних човнів в усьому світі.[1][2]

Представники
Назва Завод закладений Спущений на воду Переданий флоту Виведений з флоту Утилізований
«Тенг» Portsmouth Naval Shipyard 16.05.1947 18.04.1949 19.06.1951 8.02.1980 переданий Туреччині, де отримав назву Pirireis (S-343) і служив до 08.2004 був перетворений в музей
«Тріггер» Electric Boat 24.02.1949 14.07.1951 31.04.1952 2.07.1973 переданий Італії, де отримав назву Livio Piomarta (S-515) 28.02.1986
«Ваху» Portsmouth Naval Shipyard 24.10.1949 16.10.1951 30.05.1952 27.06.1980 15.07.1983
«Траут» Electric Boat 14.05.1948 21.08.1951 27.06.1952 19.12.1978 19.12.1978
«Гаджеон» Portsmouth Naval Shipyard 20.05.1950 11.06.1952 21.11.1952 30.09.1983 і переданий Туреччині де отримав назву «Hızırreis (S-342)» й служив до 4.02.2004 став музеєм 4.02.2004
«Гардер» Electric Boat 30.06.1950 3.12.1951 19.08.1952 31.01.1974 і був переданий Італії де отримав назву «Ромео Ромей» 31.05.1988

Музеї

Два човни цього типу, «Тенг» і «Гаджеон», збереглися як музейні кораблі в Туреччині.

Див. також

Примітки
  1. Polmar, Norman. Submarine Design & Development, p.61.
  2. Polmar, p.61.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.