Підполоззя

Підполо́ззя (місцевою говіркою — Пі́дполоззя) — село в Жденіївській селищній громаді Мукачівського району Закарпатської області України. Лежить над річками Латорицею та Жденівкою, на висоті 365 метрів над рівнем моря, за 21 км від залізничної станції Воловець та 4 км від траси Київ — Чоп.

село Підполоззя
Герб
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район/міськрада	Мукачівський район
Громада	Жденіївська громада
Основні дані
Засноване	1946
Населення	798
Площа	1,518 км²
Густота населення	525,69 осіб/км²
Поштовий індекс	89121
Телефонний код	+380 3136
Географічні дані
Географічні координати	48°44′47″ пн. ш. 23°01′12″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	365 м
Водойми	річки Латориця, Жденівка
Відстань до залізничної станції	до залізничної станції Воловець 21 км
Місцева влада
Адреса ради	89121, Закарпатська обл., Воловецький р-н, с. Підполоззя, 59
Карта
Підполоззя
Підполоззя
Мапа
Підполоззя у Вікісховищі

Підполоззя є найтеплішим населеним пунктом серед всіх у Воловецькому районі, оскільки лежить найнижче над рівнем моря, туй живе Лерачка.

В околицях Підполоззя в 1860 році виявлено великий бронзовий скарб пізньої бронзи. В колекцію Т.Легоцького потрапило 18 предметів. З лівого боку дороги Підполоззя — Нижні Ворота, в урочищі Кічера виялено поховання угорського дружинника кінця ІХ — початку Х століть.

Першу документальну згадку про село Пудполок відносять до 1430 року. Село належало різним поміщикам. У 1619 Пудполок та його присілок Романок входили до складу володінь династії Ракоці, і аж у 1888 році їх об'єднали в одне поселення — Підполоззя.

За часів угорського режиму село називалось «Везерсалаш», що означало «стоянка полководця», сучасна ж назва села походить від місця розташування — попід верболозами.

В часи середньовіччя тут виробляли поташ і виварювали селітру. В 1848 році внаслідок епідемії холери село знелюдніло, тільки на початку XX століття почало відроджуватися.

на території села розташоване воєнне кладовище, де з 1914 року поховані солдати російської та австро-угорської армій.

Село Підполоззя надзвичайно багате різноманітними відголосками 1 та 2 світових війн. В селі та на його околицях сконцентроваі залишки обꞌєктів Лінії Арпада, що є найбільшими у Воловецькому районі .

Церква Покрови пр. богородиці. 1840.

Розповідають, що давніше село було на протилежному березі ріки і мало назву Попідлоззя.

У 1888 р. після об'єднання Підполоззя і Романівця було запроваджено угорську назву Везерсалаш (Vezérszállás) на згадку про перебування в селі Ференца Ракоці II в 1707 р.

Вперше стару дерев'яну церкву зазначено в 1692 р. У 1733 р. згадують дерев'яну церкву св. Михайла з двома дзвонами. Пізніше парохія спорожніла. У 1774 р. верецький управитель Венцел Гайзлер забрав покинуту ділянку, а парохії дав нову, біля церкви. У 1798 р. згадують трухляву церкву в Підполоззі.

На поч. XX ст. населення Підполоззя становило 167 греко-католиків. Філії були в селах Верхня Грабівниця (95 осіб), Яловий (дерев'яна церква, 74 особи), Абранка (дерев'яна церква, 205), Задільське (дерев'яна церква, 170), Шлоґ (дерев'яна каплиця, 45).

Теперішня типова мурована церква з бароковою вежею збудована на місці дерев'яної за о. Василя Дулишковича. Нава має коробове склепіння, настелене з грубих дощок. Зі старого іконостаса збереглося кілька ікон, а новий встановили, згідно з угорським написом на окремій дошці, в 1912 р. за священика Івана Станканинця та куратора Івана Дужара.

Ліва частина іконостаса згоріла, її замінили в 1980-х роках. З трьох дзвонів на вежі два походять з 1930 p., а один відлив Ласло Лайош у 1882 р. за священика Еміла Головачка, вчителя Михайла Годинця.

У книзі «Триодіон» (Львів, 1701) записано, що купили її до «…церкви пудполоскои до заложенне храма Михайла Року Бжго АΨІЄ (1715)», що, можливо, свідчить про освячення дерев'яної церкви в 1715 р.

На книзі Октоіх залишив підпис о. Григорій підполозький у 1711 р., а купив її Марцій з дружиною Марією і передав до церкви 6 грудня 1711 р. Ще один запис свідчить, що книгу записано на церкву 18 січня 1762 р.

Церква св. Трійці. 1994.

Оскільки стара церква належить православним, у день Святої Трійці 1993 р. освятили наріжний камінь під будівництво нової, мурованої з каменю греко-католицької церкви. Ділянку на березі Латориці, що зветься «Хренівка», виділив голова колгоспу Дмитро Ісак. За один рік зусиллями підполозян споруду, за винятком вежі, було завершено.

Посвятили храм парох о. Михайло Хваста та ректор греко-католицької семінарії в Ужгороді Іван Тидір. Постав храм завдяки майстрові Михайлу Райчинцю, котрий сам спланував і збудував його від початку до кінця, а також поставив хори, вирізав бічний вівтар, процесійні хрести і разом з сином Володимиром балдахін. Основними помічниками були Михайло Дзьогайло, Федір Дужар та Василь Бурдюх з Ялового. Наступного року добудували вежу, яку увінчали надбанним хрестом, переданим з Ялового.

П'ятирядний іконостас виготовили різьбярі із Сускова, а ікони намалював Мар'ян Лутко з Мукачева. Картини нижче намісних ікон та образи на царських та дияконських дверях намалював Володимир Райчинець. У 1999 р. церкву поштукатурено зовні.

Дерев'яна каплиця св. Марії Магдалини 1880-х рр. Вона унікальна, оскільки є єдиною збереженою малою сакральною формою будівництва місцевих німців. Частину села Полище у 1870-х роках почали заселяти німці. У 1880 тут було вже 43 поселенці, що працювали на графа Шенборна. Вони і побудували цю каплицю. Прикрашають її 4 образи, хрести та статуї. Після 2 св.війни німці були репресовані. Станом на 2000 рік німецькою мовою володіло троє старожилів, а зараз, на жаль, не залишилося жодного.

Біля села розташована пам'ятка природи Високий Камінь.