Підставки (Роменський район)

Село Підставки входило у Бірківську волость. Першим головою Бірківського волосного виконавчого комітету був житель села Підставки, Олещенко Іван Микитович, який пізніше з 1923 по 1926 роки працював першим секретарем Синівського райкому партії більшовиків. Волвиконком припинив свою діяльність в 1923 році у зв'язку з ліквідацією волостей як адміністративно-територіальних одиниць.

У 1922 році в селі було організовано комітет незаможних селян. Він провів деяку роботу в справі матеріальної допомоги селянам хлібом, дровами. Деякий вплив на свідомість селян мало виробниче товариство, яке мало у своєму користуванні прості сільськогосподарські машини та різну худобу. Пізніше сільськогосподарські машини і худоба були передані у ТСОЗ (товариство по спільному обробітку землі).

У першій половині 20-х років на базі цеймернівської економії в селі Великий Ліс діє комуна. У 1924 році підставчани вперше побачили трактор, який вів з Гадяча у комуну «Червоний незаможник» хутора Дрюків підставчанин Яковенко Степан Тихонович. Комуни виявились малоефективними і були розпущені.

7 березня 1923 року поділ на повіти і волості було скасовано і замість них на території Полтавщини створено 7 округів і 89 районів. Територія краю увійшла в Роменський округ. У цей округ входило 14 районів: Бірківський, Липово-Долинський, Капустинський та інші. Село Підставки увійшло в Бірківський район з центром в селі Бірки. 13 березня 1925 року райцентр Біркінського району перенесено в село Синівку, а район перейменовано в Синівський. Після ліквідації волостей і утворення районів у 1923 році в селі було утворено Підставську сільську раду. Першим її головою був Стешенко Микола Павлович.

1925 року в селі було створено комсомольський осередок, до якого входили Вандик Петро, Пось Юхим Гордійович, Троян Григорій Кирилович та інші. У другій половині 20-х років в селі створюється супряга, в яку спочатку входило 12 дворів.

У кінці 20-х років розпочинається насильницький рух за колективізацію. Жителі села не дуже хотіли йти в колгоспи. Тиск на них був надзвичайний. У 1929 році утворюється ТСОЗ «Пролетарь». Його головою був Левченко Степан Григорович.

У 1929—1930 році в селі утворюється 4 колективних господарства: «Червона п'ятирічка» (голова — Куць Іван Тихонович, вбитий у 1932 році); потім головою був обраний Пономаренко Іван Антонович; «Сільськогосподарський пролетар» (голова — Левченко Степан Григорович); «Червона Пробужка» (голова — Близнюк Максим Микитович) «Реконструктор» (голова — Даниленко Федір). «Допомогу» в колективізації села надавав комуніст двадцятип'ятитисячник Поліщук.

Були в селі такі люди, які не хотіли йти в колгоспи. Вони мали трохи землі, реманент, успішно вели господарство. Не бачили вони перспектив розвитку колгоспів, тому і не хотіли вступати до них. Радянська влада таких людей у кінці 20-х на початку 30-х років «розкуркулювала». Серед них: підставчани Пось Андріян Григорович, Кулибаба Корній, Назаренко Потап, Близнюк Андрій, Назаренко Григорій, Кононенко, Голінько (Сонько) та інші. Це були спеціалісти сільського господарства. Радянська влада знищила цих людей, відправивши їх на Соловки та інші місця ГУЛАГу (Головне управління таборів).

У 20-і роки розпочалася робота щодо ліквідації неписьменності та малограмотності. Велика заслуга в проведенні цієї роботи належала вчительці школи Печериці Химі Сергіївні. У 1933 році в селі було відкрито семирічну школу, директором якої був Решітник Іван.

У 1932 році було проведено укрупнення колгоспів. До колгоспу «Червона п'ятирічка» було приєднано «Реконструктор», до «Сільськогосподарського пролетаря» — «Червону Пробужку». Таким чином, у селі стало два колгоспи — «Червона п'ятирічка» і «Сільськогосподарський пролетар».

Сталінський геноцид 1932—1933 років не минув і наш край. У жителів села забирали все до останньої крихти хліба. Від голоду загинула четверта частина жителів села. Так сталінський режим «віддячив» селянам за непокору та небажання вступити до колгоспів. Хвиля репресій 30-х років досягла і Підставок. У другій половині 30-х років у селі були репресовані по статті 58 як «вороги народу» — Савченко Василь Микитович, Гаркавенко Михайло Федорович — коваль, Боровик Іван Семенович — секретар сільської ради, Зеленський Іван Якович — червоноармієць. Насправді ці люди ніякими «ворогами народу» не були. Це були найкращі люди і гордість села Підставки. Кількість встановлених жертв — 120 людей[2].

13 червня 1930 року Роменський округ було розформовано. Територія краю увійшла до Харківської області. 22 вересня 1937 року була утворена Полтавська область з 45 районами. До неї увійшов Синівський район. 10 січня 1939 року була утворена Сумська область, до якої від Полтавської області відійшли Липоводолинський та Синівський райони.

У 1936 році в селі була знищена духовна скарбниця підставчан — Хрестовоздвиженська церква. На ній було 12 дзвонів. «Малиновий дзвін» було чути на декілька верст. Приїхали уповноважені з міста Гадяч. Спочатку почали знімати дзвони. Впав найбільший дзвін, вагою 105 пудів. Ледве видно було його з землі. Потім познімали й інші дзвони. Все вивезли до Гадяча. Матеріал з церкви використали для побудови районного клубу в селі Синівка. Останнім священиком у Хрестовоздвиженській церкві села Підставки був Токаревський.

У 1930—1941 роках у селі побудовано 6 тваринницьких приміщень, склад для зберігання зерна, придбано нескладну сільськогосподарську техніку.

У 1939—1941 роки з Пробужки і Димиду були переселені в село всі жителі, хто там проживав. Така була політика Радянської влади.

Не оминула трагедія ІІ світової війни і село Підставки. Настав 1941 рік. Майже всі чоловіки, здатні носити зброю в руках, були мобілізовані до Червоної Армії на фронт. Жителі села, підлітки і люди похилого віку, з напруженням сил збирали врожай. Під загрозою німецької окупації на схід було евакуйовано худобу, інше майно. 19-20 вересня 1941 року через південну частину Роменського та Липоводолинського районів з оточення вийшло управління 21-ї армії Червоної Армії (командувач генерал-полковник Я. Т. Черевиченко), якому відразу ж були підпорядковані 2-й кавалерійський корпус, 1-а гвардійська стрілецька дивізія та 1-а танкова бригада. Ці війська вели «оборону» Липоводолинського району у вересні 1941 року. 27 вересня 1941 року німці захопили село Підставки. Вони відбирали худобу, хліб, чинили звірства і насильства (так само, як перед тим це робили комуністи). З села на примусові роботи до Німеччини було вивезено більше сотні молодих людей, в основному дівчат, віком від 15 до 25 років. В ніч з 6 на 7 жовтня 1941 року в селі загинув лейтенант Червоної Армії Уроусов Михайло Макарович. Він проводив розвідку, але його помітили гітлерівці. У перестрілці був смертельно поранений. Для підпільної роботи в тилу німців були залишені жителі села: Новак Іван Пилипович, Яковенко Іван Тихонович, Пось Григорій Гордійович, Кучерявенко Василь Іванович, Киричко Кузьма Йосипович. Майже всі з них були схоплені гітлерівцями і розстріляні. Особливо знущалися над Новак Іваном Пилиповичем, якого босим взимку 1942 року водили по селу, а потім, після допитів, розстріляли в селі Синівка. 25 лютого 1943 року війська 40-ї армії (командувач генерал-лейтенант К. С. Москаленко), 100-а стрілецька дивізія, переслідуючи противника, повернула на своїх багнетах окупаційну радянську владу на українські землі, зокрема в села Синівка, Підставки, Бірки. Але вже 1 березня, у зв'язку з наступом противника на харківському напрямку, радянські війська відступили з території району і відійшли на схід. Лінія фронту, що стабілізувалася на сході, стала частиною Курської дуги. Після Курської битви почалося відновлення радянської окупації на території краю. Воїни 38-ї армії 237 стрілецької дивізії Червоної Армії з частинами 2-го танкового корпусу 9 вересня 1943 року знову окупували Підставки. Один людиноненависницький тоталітарний окупаційний режим було скинуто, повернувся інший. Відступаючи, німці спалили в селі декілька хат. При захопленні села загинуло 18 воїнів Червоної Армії, їх було поховано в різних місцях. В 1948 році прах полеглих воїнів було перезахоронено у братській могилі біля будинку культури. До 1962 року на братській могилі стояв цегляний оцементований обеліск. До 9 травня 1963 року на могилі було встановлено залізобетонний пам'ятник — скульптура воїна, виготовлений Київськими художніми майстернями. На плиті братської могили напис: «Тут похоронені воїни Радянської Армії, які загинули смертю хоробрих в боях за Батьківщину».

Німці пограбували колгоспи села. Значна частина громадських будівель була спалена, поголів'я худоби на фермах було ліквідовано. Після розгрому німців колгоспникам села Підставки довелося відбудовувати колгоспне господарство, створювати ферми, тракторний та машинний парки. Роботи на полях проводились переважно вручну живим тяглом. Всі колгоспники, в яких були корови, використовували їх на польових роботах. Основні роботи в колгоспі виконували жінки, старики, підлітки.

Розвиток колгоспів проходив повільно. Колгоспи не забезпечували виробництва потрібної кількості сільськогосподарської продукції. Структура посівних площ не відповідала вимогам життя. До 1950 року в селі було два колгоспи: «Червона п'ятирічка» (Сивир, Піски) та імені Сталіна (Майдан, Новоселівка). У 1950 році вони об'єднуються в один колгосп імені Сталіна. У серпні 1950 року до нього приєднується колгосп імені Калініна села Слобідки.

У 1957 році у зв'язку з 40-річчям Жовтневого заколоту колгосп імені Сталіна було перейменовано у колгосп «Великий Жовтень». З січня 1960 року до нього приєднався колгосп «Новий шлях» села Мельникове. В колгоспі стало 3 бригади. Значних успіхів досягнув колгосп коли головою правління був Олександр Васильович Климов (1960—1967 роки). На початку 60-х років відкрито швейну майстерню, побудовано баню, магазин в центрі села, цегляні нові корівники, зерносховище на току. У 1963 році на території колгоспу нараховувалось 509 індивідуальних господарств із загальною кількістю населення 1671 жителів. Всього працездатних, які брали участь у колгоспному виробництві — 484 особи. Кількість робітників, службовців та інтелігенції — 181 особа. У 1963 році у колгоспі було 17 тракторів, 4 зернових комбайни, 3 бурякозбиральних комбайни, 3 кукурудзозбиральних комбайни, 11 автомашин. У колгоспі працювало 5 агрономів, 3 зоотехніки, 42 механізатори, трактористи водії та комбайнери.

У 1969 році був побудований тракторний табір, магазин у селі Слобідка. За 1969 рік по колгоспу «Великий Жовтень» було вироблено на 100 га сільськогосподарських угідь 441 ц. молока, 68 ц. м'яса. Надоєно молока на 1 корову 2555 л.

У 1976 році колгосп «Великий Жовтень» об'єднали з колгоспом імені Леніна села Синівка. Центр колгоспу перемістився в Синівку. Село Підставки стало другорядним. За цей період (з 1976 до 1984 рр.) в селі майже нічого не будували. Підставки занепадали і ледве не стали не перспективними.

Новий період у розвитку села і колгоспу розпочався з 16 лютого 1984 року, коли колгосп роз'єднався з колгоспом імені Леніна. Знову став колгосп «Великий Жовтень». Головою колгоспу був обраний Олещенко Михайло Іванович, який займав цю посаду до 2000 року, до ліквідації КСП, що є рекордом села. Ніхто в селі так довго не очолював колгосп. За період його правління в селі побудовано більше 10 житлових будинків, асфальтна дорога в центрі села до с. Слобідка та до другої бригади. У 1986 році побудована асфальтна дорога в с. Мельникове. У 1989 році побудована Підставська неповна середня школа І-II ступенів.

У квітні 2000 року КСП «Великий Жовтень» було ліквідоване. Земля розпайована. Створено кооператив «Підставський», який також розпався. Техніка за борги перед інвестором була здана на металобрухт, а те що залишилось було розтягнуто по руках. МТФ № 1 зруйновано, в руйнуванні активну участь брали жителі с. Синівка. Таких тяжких часів село не знало навіть під час німецької окупації.