Пінський десант

Біля Пінська займала оборону 2-га німецька армія (командуючий — генерал-полковник Вальтер Вайс) — її 23-й армійський корпус (командуючий — генерал інженерних військ Отто Тіман) — та 1-ша угорська кавалерійська дивізія (командував генерал-лейтенант Анталь Ваттаі). При наступі радянських військ в Білорусі оволодіння Пінськом було важким завданням, місто знаходилося посередині болотяної лісової місцевості на перехресті важливих стратегічних доріг; поза дорогами просування великих військових з'єднань не було можливим. Єдиним шляхом до міста наступаючим радянським військам 61-ї армії (командував генерал-лейтенант Павло Бєлов) 1-го Білоруського фронту проходив по долині річки Прип'ять, котра німецькими силами заздалегідь була підготована до оборони. Лобова атака загрожувала силам Червоної армії великими втратами та малими швидкостями просування вперед; окрім того, в Пінську знаходилися переправи, котрі мали стратегічну важливість.

За цих умов командир Дніпровської військової флотилії капітан першого рангу Віссаріон Григор'єв пропонує штабу 61-ї армії здійснити прихований перехід кораблів флотилії з Прип'яті Піною в Пінськ, обидва береги річки при цьому на 18-20 кілометрів були під контролем противника. Метою десанту було висадження в місті, скувати чимбільше німецьких сил та сплутати оборону; план висадки був схвалений командуючим фронту Костянтином Рокосовським[1].

До десанту виділявся 1326-й полк (полковник Павло Мощалков) 415-ї стрілецької дивізії 89-го корпусу (генерал А. Е. Яновський) — близько 600 чоловік, керував підполковник Георгій Молчанов[2], висадження мало відбуватися поешелонно. До операції мали бути включені партизанські загони бригади, котрими керував генерал Олексій Клещов. Партизани отримали завдання в ніч проведення десанту приховано ліквідовувати німецькі десанти німецькі дозори по шляху слідування кораблів. Оскільки план був побудований на несподіванці, артилерійська підготовка перед десантуванням не проводилася[3].

До загону висадки були включені кораблі 1-ї Бобруйської бригади річкових кораблів — командир бригади та командир десантування каперанг Степан Лялько — 7 артилерійських катерів та 5 катерів ППО. Окрім того, в загоні десантування були задіяні кораблі із загону артилерійської підтримки 3 плаваючі батареї та артилерійські катери, загін димового маскування та протимінного забезпечення, загін напівглісерів[3].

З настанням темряви 11 липня загін кораблів висадження з стрілецьким батальйоном на борту рушив на річку Піну до місця запланованої операції. 12 липня перед 3-ю ранку загін був таємно висаджений на причали річкового Пінського порту, після того полк швидко просувається в місто та займає прилягаючі квартали. Через 40-60 хвилин було висаджено ще 2 батальйони та протитанкова артилерія[1]. Десантування стало повною несподіванкою для нацистських сил, виникла паніка; в нічному бою десантниками майже без втрат зі свого боку вбити до 200 вояків противника в зайнятих кварталах, котрі серед ночі вибігали на звуки стрілянини. Один з бронекатерів затонув в Ясельді біля села Почапово Пінського району, на БК-154 загинуло не менше 7 моряків[4]

Становище змінилося на світанку — почалася німецька контратака, посилена підтягнутою піхотою з фронту — до двох полків — та танками. Під натиском німецьких сил десантники змушено полишають зайняті вночі будови, зайнявши оборону в густому парку, що прилягав до порту.

Загалом за дві доби десантники відбили в цілому до 25 атак, при цьому підбивши 12 танків та вбивши до 1000 німецьких вояків; в складі десанту бій вели звільнені в'язні нацистських концтаборів — до 200 чоловік.

Задля допомоги десанту направляється ще один загін річкових кораблів — 3 артилерійські кораблі з 450 бійцями десанту, при підході до порту вони були обстріляні німецькими танками. Два катери, що отримали найбільші ушкодження, команди спрямовують до причалу; вони затонули, не дійшовши до берега, завдяки їх малій посадці моряки змогли дістатися до берега та вступити в бій, третій катер зміг здійснити висадку безпосередньо на причал. Решта катерів після десантування залишилися в межах міста, забезпечуючи підтримку військам на березі артилерійським та кулеметним вогнем. До складу десанту входило і кілька груп коректувальників вогню з раціями, тому вогневу підтримку здійснювала і фронтова артилерія. Канатною дорогою через Піну та катерами велося неперервне постачання набоїв, командир десанту мав протягом всього ходу операції зв'язок зі штабом 61-ї армії.

Підрозділи 61-ї армії, що вели наступ по фронту, наштовхнулися на впертий опір та змушено воювали за кожний рубіж нацистської оборони, до кінця дня 13 липня залишався перед Пінськом лишався тільки укріплений пункт в містечку Пінковичі; разом із тим, затяті бої на передовій не дозволили німецьким силам зосередити сили, необхідні для знищення десанту. Окрім того, до міста підтяглися діючі в його околицях партизанські загони, та атакували нацистів на околицях Пінська та дорозі, котра вела до міста із заходу — це також призвело до розпорошення сил противника.

На світанку 14 липня до Пінська увійшли передові частини 397-ї стрілецької дивізії 61-ї армії, що наступала вздовж Ясельди та сполучилася із силами десанту; до 6-ї години ранку німецькі сили з міста відійшли[1].

Після зайняття Пінська швидкість наступу радянських сил на цьому відтинку фронту зросла, не останню роль в цьому відіграли ті мости через Піну, які завдяки діям десанту не були підірвані, а той що була спроба підірвати в умовах спішного відступу, був зруйнований лише частково — зруйнувався один прольот, тому вже до вечора 14 липня рух транспорту по ньому було відновлено[3].

Пінський десант є однією з найбільших десантних операцій Дніпровської флотилії, під час нього абордажем було зайнято майже 200 німецьких різновеликих суден; в умовах стрімкого наступу радянських військ план операції, оснований на несподіваності, себе виправдав. Втрати флотилії склали 3 артилерійські катери та 1 катер-тральщик затонули від обстрілу німецькою артилерією.

Після звільнення Пінська радянські сапери дістали із землі близько 5 тисяч мін та 400 фугасів[1].

За взяття Пінська 10 морякам Дніпровської річкової флотилії та одному бійцю 61-ї армії присвоєні звання Героя Радянського Союзу, сама Дніпровська річкова флотилія нагороджена орденом Червоного Прапора.

На березі Піни в Пінську біля братської могили 172-ти загиблих учасників десанту та партизанів встановлений пам'ятник учасникам Пінського десанту — підійнятий з дна Піни затонулий бронекатер[5].

Іменем підполковника Георгія Молчанова названа вулиця в Пінську.

Герої-учасники боїв за Пінськ:

• Володимир Канареєв,
• Володимир Кирилов,
• Леонід Куколевський,
• Галлям Мурзаханов,
• Михайло Пономарьов,
• Геннадій Попов,
• Микола Сікорський,
• Олександр Столяров,
• Григорій Тупіцин,
• Олександр Якович,
• Тихін Калінін (посмертно).

В боях за Пінськ загинув Герой Радянського Союзу Олексій Куликов[6].

• Боркинський десант
• Дорошевичинський десант
• Десант у Здудичах
• Петриковський десант