Ернст Буш

Ернст Буш народився 6 липня 1885 року в Бохумі (Північний Рейн — Вестфалія) в родині чиновника, директора дитячого дому Вільгельм Ернста Буша. У 12-річному віці він почав свою військову кар'єру, коли поступив до кадетського корпусу в 1897 році в Бенсберзі. У 1901 році Ернст Буш став курсантом військового училища Гросс-Ліхтерфельсі, яке закінчив у 1904 році, отримав звання лейтенант та був направлений для подальшого проходження служби в 13-й Вестфальській піхотний полк, що базувався в Мюнстері. До початку Першої світової війни досяг посади ротного командира, закінчивши в 1913 році інспекторські курси.

У 1914 році в чині обер-лейтенанта достроково завершив навчання у Військовій академії і убув на фронт. Учасник Першої світової війни. Усю Першу світову війну Буш прослужив на передовій, на Західному фронті. Був офіцером штабу 6-ї піхотної дивізії, з січня 1915 року командував ротою у піхотному полку 7-ї Вестфальської дивізії, отримав звання гауптман (1915). З 1916 року — командир батальйону. Як піхотний командир. Ернст Буш брав участь у таких битвах: атаці на Льєж (4 по 16 серпня 1914), битві біля Сен-Квентін (29 серпня 1914), бігу до моря (з 13 вересня по 19 жовтня 1914), першій битві у Фландрії (20 жовтня по 18 листопада 1914), битві в Шампані (16 лютого по 20 березня 1915), другій битві у Фландрії (22 квітня по 25 травня 1915), Верденській битві (21 лютого по 20 грудня 1916), другій битві при Артуа (16 квітня — кінець травня 1917) та німецькому Весняному наступі 1918 року (21 березня — 17 липня 1918).

Нагороджений Залізними хрестами 2-го (у вересні 1914) та 1-го (в березні 1915) ступенів, Лицарським хрестом дому Гогенцоллерна з мечами (в 1917) і орденом Pour le Mérite (в жовтні 1918). Під час війни він був тричі поранений. (21 травня 1915, 10 березня 1917 та 23 жовтня 1917).

Після демобілізації кайзерівської армії Ернст Буш був залишений в лавах «стотисячного рейхсверу». Такій честі удостоїлися дуже небагато колишніх офіцерів старої армії. Нове військове керівництво Веймарської республіки відбирало лише найкращих. У числі їх виявився і Буш, що мав блискучий бойовий досвід, й особливо виділялися його військові здібності, мужність і видатна особиста хоробрість, проявленні в роки Першої світової війни. У рейхсвері Буш обіймав різні командні і штабні посади. Буш служив на посаді командира кулеметної роти, потім з 1921 року на штабних посадах дивізіонного рівня, з квітня 1925 року — інспектор транспортних військ, з 1928 року — начальник оперативного відділу 2-ї дивізії і 2-го військового округу. В 1930–1932 роках командував піхотним батальйоном в Берліні, в 1932 році став командиром 9-го єгерського полку (Потсдам).

До того часу Буш був вже відомий в армійських кругах як переконаний прибічник нацистів. З приходом їх в 1933 році до влади відкрито встав на сторону НСДАП, що сприяло його швидкій кар'єрі. В 1935 році став командиром 23-ї піхотної дивізії в Потсдамі і генерал-майором.

Під час «генеральської чистки» (лютий 1938 року) активно і рішуче підтримав Гітлера, що не залишилося непоміченим нацистським керівництвом. Відразу ж після вигнання з армії Бломберга, Фріча й їх прибічників призначається командиром 8-го армійського корпусу і за сумісництвом — командувачем 8-м військовим округом (Бреслау), змінивши на цій посаді звільненого у відставку генерала Е. фон Клейста; генерал від інфантерії (1938).

Свою абсолютну відданість Гітлеру Буш в черговий раз довів наприкінці 1938 року, коли разом з генералом В. фон Райхенау беззастережно підтримав план фюрера з окупації Чехословаччини, тоді як переважна частина вищих воєначальників Вермахту віднеслася до цього з несхваленням. На чолі свого корпусу брав участь в окупації Чехословаччини.

У вересні 1939 року Ернст Буш брав участь у польській кампанії, командуючи VIII-м армійським корпусом в складі 14-ї армії (генерал В.Ліст). У Польщі 8-й корпус (8-ма, 28-ма та 239-та піхотні дивізії, полк СС «Німеччина»), посилений 5-ю танковою дивізією та декількома окремими частинами, опанував Краків і завершив кампанію у Львові. Заслуги Буша в ході цієї блискавичної кампанії були відмічені планками до Залізних хрестів (повторне нагородження).

25 жовтня 1939 року призначений командувачем 16-ю армією (лівий фланг Західного фронту проти Франції), на чолі якої брав участь у Французькій кампанії 1940. Але в ході цієї кампанії Буш вже нічим себе не проявив. Його дії відрізнялися пасивністю і безініціативністю. Очолювані ним війська 16-ї армії лише повільно просувалися услід за ударними танковими угрупуваннями, що наступали, закріплюючи захоплені ними рубежі. Проте відблиски слави одержаної Вермахтом у Франції перемоги палі й на Буша — 19 липня 1940 року він був підвищений в генерал-полковники. Весною 1941 року 16-та армія була перекинута до Польщі, де увійшла до складу групи армій «Північ» (генерал-фельдмаршал В. фон Лееб).

26 травня 1940 був нагороджений Лицарським хрестом (№ 45).

Прорив Дем'янського котла

З вторгненням німецьких військ на територію Радянського Союзу армія Буша діяла в Прибалтиці, наступаючи на правому крилі групи армій «Північ». Не маючи в своєму підпорядкуванні танкових і моторизованих з'єднань, Буш як й раніше особливої активності не проявляв. В середині серпня 1941 року після важких і кровопролитних боїв його війська оволоділи Старою Руссою. Тут вони піддалися потужному контрудару радянських військ. Щоб відбити його, командувач групою армій фон Лееб, був вимушений направити на допомогу Бушу 56-й моторизований корпус генерала Е. фон Манштейна, знявши його з ленінградського напряму. Після багатоденних запеклих боїв Манштейну до кінця серпня все ж удалося розгромити радянську 34-ту армію й стабілізувати обстановку в смузі 16-ї армії. Осінню 1941 року Буш в основному вирішував завдання по забезпеченню правого флангу головного ударного угрупування групи армій «Північ», що намагалася опанувати Ленінград.

Коли взимку 1941/42 роки Червона Армія перейшла в контрнаступ, то Буш з педантичною точністю намагався виконати наказ Гітлера — «ні кроку назад!» Проте оборона його військ на низці ділянок була прорвана і радянські війська далеко прорвалися в глибину їх розташування. В результаті 23 січня 1942 року в районі Холма попало в оточення 6-тисячне угрупування генерала Шерера, а 8 лютого в районі Дем'янська в котлі опинилися 5 піхотних й 1 моторизована дивізії, очолювані генералом В. фон Брокдорфом-Алефельдом. Чисельність угрупування, що опинилася в оточенні сягала 100 тис. чоловік.

Карта Дем'янської операції

Що тільки що вступив в командування групою армій «Північ» генерал Г. фон Кюхлер був украй невдоволений діями Буша і поставив перед Гітлером питання про заміну командувача 16-ю армією, але дістав відмову. Для Гітлера особиста відданість людини завжди була важливіша за його ділові якості. Лише насилу Кюхлеру вдалося відновити положення в смузі 16-ї армії. Дем'янське і Холмське угрупування були деблоковані лише на початку травня 1942 року.

Надалі, з весни 1942 роки і до початку 1944 роки, війська 16-ї армії вели лише оборонні дії. Оборона в цілому проходила успішно, оскільки Червона Армія до осені 1943 роки на цій ділянці фронту активних дій не робила. За весь час знаходження на Східному фронті Буш нічим себе так і не проявив, не мав ані серйозних поразок, ані значних перемог.

Проте, 1 лютого 1943 року абсолютно несподівано Гітлер присвоює Бушу найвище звання генерал-фельдмаршала. Весь цей час, починаючи з 1941 року, не зважаючи на свої вельми скромні успіхи, Буш продовжував отримувати від фюрера одну за іншою високі винагороди. Останнім з них стало дубове листя до Лицарського хреста (21 серпня 1943 року). Всім цим Буш був зобов'язаний виключно своїй фанатичній відданості нацизму і прихильності до нього Гітлера, а зовсім не за якісь там видатні перемоги або талант полководця.

Генерал-фельдмаршал Е.Буш (крайній ліворуч) зі своїми генералами: генерал від інфантерії Г. Кребс, генерал від інфантерії Ф.Госсбах, генерал артилерії Р. фон Роман, генерал-полковник В.Вайс, генерал від інфантерії Г.-Л. Спіч. Білорусь. Травень 1944

28 жовтня 1943 року серйозно постраждав в автокатастрофі командувач групою армій «Центр» генерал-фельдмаршал Г. фон Клюге. 4 листопада 1943 року Гітлер призначає на його місце Буша, хоча за своїми професійними якостями він явно не відповідав цьому призначенню. І наслідки такого необдуманого кроку Гітлера вже в найближчому майбутньому не забарилися позначитися. Взимку 1943–1944 років Бушу удалося відбити кілька сильних ударів радянських військ і успішно провести низку оборонних битв. Але до середини 1944 року Бушу вдавалося утриматися в Білорусі, лише через те, що Червона Армія досі завдавала своїх основних ударів на інших стратегічних напрямах. Влітку ж 1944 роки вона перенесла напрям свого головного удару на західний стратегічний напрям, де оборонялася очолювана Бушем група армій «Центр».

23 червня 1944 року переходом радянських військ в загальний наступ по всьому фронті групи армій «Центр» і флангових об'єднань груп армій, що примикають до неї, «Північ» і «Північна Україна» (1,2 млн чіл., близько 9 тис. гармат й мінометів, 900 танків і штурмових гармат та понад 1300 літаків) почалася Білоруська наступальна операція Червоної Армії, що завершилася нищівною поразкою Вермахту на центральному напрямку радянсько-німецького фронту.

Операція «Багратіон». Карта Вітебсько-Оршанської операції. 22-27 червня 1944

Операція «Багратіон». Карта Бобруйської операції. 24-27 червня 1944

Операція «Багратіон». Карта Мінської операції. 22-27 червня 1944

Одне з 4 стратегічних угрупувань противника, що діяли на Східному фронті й очолюване Бушем, було вщент розгромлене військами Червоної Армії. 17 її дивізій і 3 окремих бригади було повністю знищено, а ще 50 дивізій — розгромлені, втративши половину свого складу. Лінія фронту відкаталася на 600 км до заходу, а в обороні німецьких військ на Сході утворився величезний стратегічний пролом, закрити яку гітлерівському командуванню удалося, за рахунок величезних втрат лише на рубежі річок Вісла і Нарев.

Чималу долю провини за цю катастрофу ніс на себе й «полководець» Буш. Ще до переходу радянських військ у наступ було ясно, що подальше утримання висунутого далеко на схід т.з. «білоруського балкона», та ще з оголеними флангами (унаслідок відходу сусідів), може мати серйозні наслідки. На це Бушу уперто вказував багато хто з підлеглих генералів, що вимагали відвести війська до заходу, на вигідніший оборонний рубіж. Але він продовжував сліпо і беззаперечно виконувати явно абсурдний наказ Гітлера, що вимагав утримувати займані рубежі, не зважаючи ні на що. Навіть коли фронт оборони групи армій «Центр» під потужними ударами радянських військ звалився й треба було терміново рятувати хоча був залишки військ, Буш, тупо підкоряючись волі Гітлера, заборонив їм який би то не було відступ, наказавши до останньої можливості захищати міфічні «фортеці» (Вітебськ, Орша, Бобруйськ тощо). Тим самим він прирік свої війська на вірну загибель. В результаті німецькі 4-та і 9-та армії були повністю знищені, а 3-тя танкова армія вщент розгромлена.

Гітлер зробив з Буша «козла відпущення». 28 липня 1944 року за катастрофу в Білорусі він з ганьбою був знятий з посади і відправлений до резерву ОКВ. Неухильно й беззаперечно виконуючи усі накази та розпорядження свого фюрера, ніколи не маючи своєї власної думки, принаймні, під час командування армією і групою армій, Буш був приголомшений і глибоко ображений. Є свідоцтва, що фельдмаршал, що знаходився не в справ, важко переживав свою відставку, виглядав морально зломленим і абсолютно пригніченим чоловіком. Правда, незабаром гнів Гітлера проти опального фельдмаршала помітно ослабів, тим паче, що за нього просили деякі колишні товариші по службі (наприклад, командувач групою армій «Центр» генерал-полковник Г. Райнхардт, інші впливові воєначальники). Коли помер смертельно поранений 20 липня 1944 року при замаху на Гітлера його перший ад'ютант генерал Р. Шмундт, то фюрер не заперечував проти виступу Буша на похоронах (жовтень 1944 року). Поступово Гітлер повернув свою прихильність Бушу.

20 березня 1945 року Буш був призваний з резерву і призначений командувачем військ вермахту на Північному Заході (Данія, Шлезвіг-Голштейн, Магдебург, Нідерланди), що прикривали північ Німеччини від військ Монтгомері. Але це був вже період агонії Третього рейху. Німецький фронт на Заході розвалювався буквально на очах, боєздатність багатьох поспішно сформованих з'єднань впала до критично низького рівня. Війська союзників майже безперешкодно просувалися вглиб німецької території. Буш перший час ще намагався організувати якийсь опір, але незабаром зрозумів всю марність своїх спроб.

4 травня 1945 року, ще до капітуляції Німеччини, Буш припинив безглуздий опір і зі всім своїм різношерстим воїнством капітулював перед англійцями. Оголошений військовополоненим, він був вивезений до Великої Британії і через 2 з половиною місяця, 17 липня 1945 генерал-фельдмаршал Ернст Буш помер в англійському полоні від стенокардії. Похований був без всяких почестей в безіменній могилі на одному з пустирів поблизу Олдершота.