Пінхас Сапір

Пінхас Козловський (в майбутньому взяв псевдонім Сапір) народився в 1906 році в губернському центрі Царства Польського Сувалках. Отримавши традиційну єврейську освіту, він продовжив навчання у Варшаві в учительській семінарії «Тахкемоні».

Під час перебування у Варшаві Козловський вступив в сіоністський рух «Хе-Халуц». У 1929 році він емігрував до підмандатну Палестину, де почав працювати на цитрусової плантації в Кфар-Саві. Він швидко виділився із загальної маси працівників своїми організаторськими здібностями. Зокрема, він взяв активну участь у боротьбі за «єврейський працю», в рамках якої керівництво сіоністів-соціалістів агітувало приїжджали в Палестину євреїв займатися продуктивною працею. У 1932 році Козловський був заарештований за участь у демонстрації проти використання арабського праці на належних євреям цитрусових плантаціях.

У сердине 30-х років Козловський привернув до себе увагу Леві Ешкол. З 1937 по 1947 рік він був заступником Ешкол в компанії «Мекорот», що займалася водопостачанням, і надалі постійно залишався його близьким помічником.

У 1947 році Козловський увійшов до складу Комісії у справах Негева, відала питаннями обороноздатності єврейських поселень в південній частині Палестини, пізніше був призначений одним з керівників інтендантської служби «Хагани», а в 1948 році йому було доручено керівництво закупівлями зброї в Європі. З 1949 по 1951 Козловський, який на вимогу Давида Бен-Гуріона змінив прізвище на Сапір, був заступником генерального директора міністерства оборони Ізраїлю, пост якого в цей час займав Ешколь. У 1951—1953 роках він за дорученням прем'єр-міністра вів організаційну роботу в міністерстві сільського господарства і міністерстві фінансів, де потім зайняв пост генерального директора, на якому залишався до 1955 року.

У 1955 році Сапір отримав свій перший міністерський портфель, очоливши міністерство торгівлі та промисловості. Цю посаду він обіймав майже десять років поспіль — спочатку в уряді Давида Бен-Гуріона, а потім в уряді Леві Ешкол. Після вступу Ешкол на посаду прем'єр-міністра в 1963 році Сапір став його наступником на посаді міністра фінансів, на якому залишався до середини 1968 року. Протягом майже півтора десятиліть на Сапіра покладалися завдання по індустріалізації Ізраїлю і вишукування коштів для її здійснення. Він займався пошуком зовнішніх позик, мобілізував кошти в єврейських громадах за кордоном, створював громадські та приватні фонди. Сапір був одним з ініціаторів створення «міст розвитку» в малонаселених районах Ізраїлю і створення в них промислових комплексів (задача була вирішена лише частково, і в містах розвитку як і раніше гостро стоїть проблема безробіття). Також у період своєї роботи в міністерствах фінансів і промисловості Сапір просував такі проекти національного значення, як Всеізраїльського водопровід і нафтопровід Ейлат-Ашкелон, і сприяв розвитку в Ізраїлі системи вищої освіти [2]. Одночасно він вирішував завдання інтеграції ізраїльської економіки у світову, укладаючи торговельні угоди з країнами Європи та за її межами, сприяючи розвитку експорту та лібералізуючи проводилася його попередниками політику протекціонізму відносно товарів місцевого виробництва. Ця діяльність принесла йому ім'я головного архітектора ізраїльської економіки.

З часом Сапір став однією з ключових фігур в партії «МАПА», а потім в утвореної в результаті її злиття з іншими сіоністськими соціалістичними рухами партії Праці, де в 1968—1969 роках він обіймав пост генерального секретаря [4]. На парламентських виборах 1965 після розколу в партії у зв'язку зі справою Лавона Сапір сприяв перемозі Леві Ешкол. У 1970 році, після смерті Ешкол, він підтримав обрання новим лідером партії Голди Меїр, в уряді якої після короткої перерви знову очолив і міністерство фінансів, і міністерство промисловості і торгівлі. У 1974 році, після відставки Меїр, Сапір відхилив пропозицію очолити партійний список, висунувши у відповідь кандидатуру колишнього начальника Генерального штабу АОИ і посла в США Іцхака Рабина. У 1974—1975 роках Сапір, що покинув уряд, очолював правління Всесвітньої сіоністської організації та Єврейського агентства. Він помер у серпні 1975 року в мошаві Неватім неподалік від Беер-Шеви.

Пінхас Сапір, незважаючи на займані посади, у повсякденному житті залишався скромною і невибагливою людиною. Він просто одягався, жив у скромній квартирі і навіть затримуючись на ніч в Єрусалимі по роботі, ночував не в готелі, а в однокімнатній квартирі друга-політика, з такого приводу розділяються на дві частини ширмою.

За політичними поглядами Сапір належав до «голубиному» крилу робочого сіоністського руху. Він виступав проти анексії Західного берега Йордану і сектора Газа після Шестиденної війни, так як вважав її згубною для ізраїльської економіки і для єврейського вигляду держави. Він також зіграв важливу роль в тому, що Аріель Шарон, на початку 1970-х років претендував на посаду начальника Генштабу АОІ, її не отримав: Сапір виступив проти призначення на цей пост людини, відомого правими поглядами.

Пинхаса Сапіра називають найуспішнішим міністром фінансів Ізраїлю. При цьому його методи залучення інвесторів до Ізраїлю неодноразово піддавалися критиці як марнотратні для країни і заохочують шахраїв. Сапіра критикували за нібито безконтрольний витрата коштів, недооцінку загрози інфляції і спонтанність рішень.

В пам'ять про Пінхас Сапір названі вулиці ізраїльських міст, район Кфар-Сави Мерказ-Сапір, академічний коледж в Негеві (англ. Sapir Academic College) [5], навчальні центри в Тель-Авівському і Беер-шевський університетах, заснований в 1978 селище Сапір в регіональному раді Ха-Арава-ха-Тихона разом з прилеглим до нього національним парком, а також престижна літературна премія Ізраїлю.