Пічкур білоперий

Зустрічається у річках басейну Каспійського моря: Волга і Урал[1]. Раніше до цього виду (як підвиди) відносили також пічкура-білопера дніпровського (Romanogobio belingi (Slastenenko, 1934)) з Дніпра, Дністра та Вісли, а також Пічкура-білопера Владикова (Romanogobio vladykovy (Fang, 1943)) з басейну Дунаю.

Тіло видовжене, веретеноподібне, довжина зазвичай до 15 см. Спинний та хвостовий плавці світлі та прозорі, без темних плям, на відміну від звичайного пічкуря. Рило коротке, рот нижній. Вусики довгі. Спинний плавець має 7—8 променів, анальний — 6. Бічна лінія повна, нараховує 40—45 лусок. Хребців від 40 до 44. Забарвлення жовтувате, по боках тіла темні плями. Глоткові зуби дворядні.

Зустрічається тільки у річках. Надає перевагу ділянкам з чистою водою, помірною течією та піщаним або кам'янистим ґрунтом. Зграйна риба, тримається біля дна, зазвичай зі звичайним пічкурем. Влітку тримається на неглибоких ділянках, в холодну пору року переміщується на глибину, зимує у ямах. Живиться дрібними безхребетними, водоростями та ікрою інших видів риб. Тривалість життя 4—5 років.

Статевої зрілості досягає на 2—3 рік життя. Нерест в кілька етапів протягом квітня — червня на неглибоких ділянках водойми. Ікра донна, відкладається на субстрат, може інкрустуватись частинками піску. Плодючість самиці становить 1—3 тисячі ікринок.

Чисельність низька, в деяких регіонах занесений до Червоної книги. Промислового значення не має.

• Froese R., Pauly D. (eds.) (2012). Romanogobio albipinnatus на FishBase. Версія за June 2012 року.
• Піскар білоперий (рос.)
• R. albipinnatus (рос.)

• Пічкур-білопер
• Пічкур дунайський