Радянська система військової готовності

• Дивізія повного складу (рос. Дивизия полного состава) — також називалися дивізіями І ешелону — не потребували мобілізації резервістів та мали все штатне оснащення (95 % або більше) — проводять повну програму підготовки, оснащені останніми зразками озброєння та готові до негайних бойових операцій. «Присутні на чергуванні» сили в цих підрозділів змінювалися на щоденній основі. При оголошенні тривоги викликався персонал відсутній на чергуванні в дивізії. Протягом 1980-х років на цьому рівні утримувались 30 танкових та мотострілецьких дивізій у складі груп військ, шість повітрянодесантних дивізій, 3 мотострілецькі дивізії в Афганістані та одна танкова дивізія в Монголії.

• Дивізія скороченого складу (рос. Дивизия сокращенного состава) — також називалися дивізіями ІІ ешелону — 42 дивізії підпадали під цю категорію. Існувало два загальних варіанти комплектування всередині цих підрозділів — деякі були укомплектовані між 70-85 % штату воєнного часу (Розгорнута скороченого складу I), а інші від 55-70 % штату воєнного часу (Розгорнута скороченого складу II). Внутрішні схеми комплектування всередині цих дивізій також відрізнялися — деякі дивізії утримували один або більше полків (мотострілецький або танковий) а інші придані підрозділи (особливо ракетні дивізіони) на, або близько до штатної чисельності воєнного часу, поки інші складові комплектувалися на значно нижчому рівні. Інші дивізії мали один батальйон в кожному полку укомплектований на або близько до штату воєнного часу, поки інші батальйон були укомплектовані за скороченим або кадрованим принципом. Ці дивізії могли бути повністю мобілізованими протягом від 48 до 72 годин.
  • Дивізії скороченого складу I (22 дивізії) — потребували мобілізації резервістів та мали все штатне озброєння (95 % або більше) — проводили модифіковану повну програму підготовки, були оснащені останніми зразками озброєння, та їх складові були готовими до негайних бойових операцій.
  • Дивізії скороченого складу II (20 дивізій) — потребували мобілізації резервістів та мали все штатне озброєння (95 % або більше) — проводили модифіковану повну програму підготовки, в більшості були оснащені останніми зразками озброєння, та їх складові були готові до негайних бойових операцій.

• Кадрована дивізія (рос. Дивизия кадрированная) — 103 дивізії підпадали під цю категорію. Знову було дві основні варіації комплектування — деякі були укомплектовані між 25-40 % від штату воєнного часу (Кадрована повного штату), а інші від 5-25 % від штату воєнного часу (Кадрована низького штату). Всі командні посади на рівні роти й вище були заповнені, й мали достатню кількість старшинського складу для технічного обслуговування обладнання на зберіганні. Штати мирного часу в кадрованих дивізіях загалом обмежувались підготовкою до рівня роти, або в кращому випадку до рівня батальйону, допоки резервісти не будуть мобілізовані. Багато кадрованих дивізій малого штату потребували до 10000 резервістів для мобілізації. Навіть в цих дивізіях, окремі ракетні дивізіони були укомплектовані на рівні від 50 до 100 %. Мобілізація резервістів потребувала до 6 днів, але також додатковий час було необхідно витратити на підготовку, перед тим, як дивізія буде готовою до бойових операцій. Спеціальні навчальні дивізії були вочевидь укомплектовані на 100 % та інколи навіть більше за 100 %, однак, ефективна бойова спроможність цих дивізій була на рівні близько 25 до 30 %, та всі вони класифікувалися як кадровані розширеного штату.
  • Кадровані дивізії повного штату (52 дивізії) — потребували мобілізації великої кількості резервістів — обмежена підготовка, не вище рівня батальйону — старіше оснащення — більшість основних засобів присутня, але дещо скорочені парк автомобілів та броньованих транспортерів.
  • Кадровані дивізії скороченого штату (51 дивізія) — потребували мобілізації великої кількості резервістів — обмежена підготовка, рідко вище за рівень роти — старіше оснащення — більшість основних засобів присутня, але дещо скорочені парк автомобілів та броньованих транспортерів. В основному мотострілецькі дивізії.

Дивізійні набори оснащення укомплектовані на складах. Не укомплектовані в мирний час, за винятком наперед призначених офіцерів, які служать у активних дивізіях. Не мали регулярної програми підготовки — істотна нестача оснащення (танки, артилерія та інженерне обладнання переважали) — часто розмішені разом із активними дивізіями. Потребували, щонайменше, місяць для того щоб бути готовими до дій, включаючи скорочену програму підготовки. Також називалися дивізіями 2-го рівня. Скоріше за все існували від 1960-х років, спочатку як ненумеровані комплекти обладнання, які потім отримали власні номери в 1970-х та 1980-х роках. Декілька було розгорнуто в активні дивізії. Розвідка Сполучених Штатів розкрила 25 з цих дивізій станом на 1982 рік, але до 1987 року цей показник був на рівні приблизно 90 дивізій, які існували.

Артилерійські дивізії та артилерійські бригади були укомплектовані за кадрованим рівнем (10 — 20 %), окрім тих, які входили до складу груп військ.

Реактивні артилерійські (РеА) та важкі артилерійські бригади були укомплектовані за кадрованим рівнем (20 — 50 %).

Зенітні ракетні бригади та ракетні бригади були укомплектовані близько або за повною штатною чисельністю.

Армійські та окружні бригади/полки зв'язку та радіотехнічні батальйони були укомплектовані, як розгорнуті підрозділи, але зі скороченим штатом — всі інші підрозділи зв'язку комплектувалися за кадрованим принципом.

Понтонні бригади/полки, Інженерні бригади/полки та підрозділи хімічного захисту комплектувалися за кадрованим рівнем (15 — 40 %).

Розвідка Сполучених Штатів використовувала наступні категорії готовності по відношенню до радянських дивізій:

• Категорія I: 75 — 100 % штату (NATO: Cathegory A)
• Категорія II: 50 — 75 % штату (NATO: Cathegory B)
• Категорія III: нижче 50 % штату (NATO: Cathegory C)
• Мобілізаційна/безномерна категорія: 0 % штату