Північна група військ

Півні́чна гру́па ві́йськ (ПнГВ, рос. СГВ) — військово-територіальне формування ЗС СРСР (Радянської Армії й Військово-морського флоту), одне з 4-х подібних, що перебували за межами СРСР і його військових округів і флотів, на території східноєвропейських країн — союзників по Організації Варшавського договору, що дислокувалося на території Польської Народної Республіки.

Північна група військ
Дата створення / заснування 1945
Лояльність СРСР
Держава  СРСР
Місце розташування Сілезія
Час/дата припинення існування 1993
Не варто плутати з Північною групою військ Закавказького фронту, група радянських військ, що діяла у складі Закавказького фронту у ході битви за Кавказ

Історія СГВ

Розміщення радянських військ у Сілезії й Померанії, переданих від Німеччини, у зв'язку з рішеннями Ялтинської конференції союзників, до складу Польщі, було визначено договором між СРСР і ПНР від 21 квітня 1945 року.

Практичні заходи щодо створення Північної групи військ, що поєднувала відповідні війська на території Польщі, були визначені Директивою Ставки Верховного Головнокомандування (ВГК) № 269 від 29 травня 1945 року.

Північна група військ (ПнГВ) була створена в червні 1945 на базі 2-го Білоруського фронту. Відповідно до цієї директиви Головний штаб повинен був розташуватися у місті Лодзь (тимчасово в районі Бромберг). Підписали цю директиву Верховний головнокомандувач І. В. Сталін і начальник Генерального штабу генерал армії О. І. Антонов.

Згодом Головний штаб СГВ розташувався у місті Легниця (до 1945 року німецьке місто Лігніц), у якому він перебував до 1984 року.[1] У Польщі Легницю називали «Малою Москвою». З Легниці Головний штаб був передислокований у місто Свідниця, в якому й перебував до моменту виводу ПнГВ на територію СРСР.

Командувачі
  • Маршал Радянського Союзу К. К. Рокоссовський (29 травня 1945 — жовтень 1949)
  • генерал-полковник К. П. Трубніков (жовтень 1949—1950)
  • генерал-лейтенант О. І. Радзиєвський (1950—1952)
  • генерал-лейтенант М. П. Константинов (1952—1955)
  • генерал армії К. М. Галицький (1955—1958)
  • генерал-полковник Г. І. Хетагуров (1958—1963)
  • генерал-полковник С. С. Маряхин (1963- липень 1964)
  • генерал-лейтенант А. П. Рудаков (липень — листопад 1964)
  • генерал-полковник Г. В. Бакланов (листопад 1964 — 19 квітня 1967)
  • генерал-полковник І. Н. Шкадов (19 квітня 1967—1968)
  • генерал-полковник М. Т. Танков (1968—1973)
  • генерал-полковник І. О. Герасимов (1973—1975)
  • генерал-полковник О. Ф. Кулишєв (1975—1978)
  • генерал-полковник Ю. Ф. Зарудин (1978—1984)
  • генерал-полковник А. В. Ковтунов (1984 — лютий 1987)
  • генерал-лейтенант І. І. Корбутов (лютий 1987 — червень 1989)
  • генерал-полковник В. П. Дубинін (червень 1989—1992)
  • генерал-полковник Л. І. Ковалєв (1992—1993)

Примітки
  1. Кстати о реформе // Военно-исторический форум. Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 13 квітня 2014.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.