Військовий округ

Військо́вий о́круг — територіальне загальновійськове оперативно-стратегічне об'єднання частин, з'єднань, об'єднань, військово-навчальних закладів і різних місцевих військових установ. Ділення території держави на військові округа забезпечує зручність управління військами, здійснення оперативної, бойової підготовки, заходів, пов'язаних з підготовкою країни до оборони.

Військова ієрархія
Типові підрозділи Типова чисельність Типовий командир
вогнева група 2–4 молодший капрал,
капрал
відділення,
секція		 5–14 капрал,
сержант,
штаб-сержант
взвод 15–45 другий лейтенант,
перший лейтенант,
лейтенант
рота,
батарея,
ескадрон		 80–250 перший лейтенант,
капітан,
майор
батальйон,
когорта		 300–1000 майор,
підполковник
полк,
бригада,
легіон		 1000–5500 полковник,
бригадний генерал
дивізія 10 000–25 000 генерал-майор
корпус 30 000–50 000 генерал-лейтенант
польова армія 100 000–300 000 генерал-полковник,
генералітет
група армій,
фронт		 2+ польових армій фельдмаршал,
генерал,
адмірал
округ,
театр		 4+ польових армій маршал ВПС,
генерал армії,
адмірал флоту

Очолюється командувачем військ округу, що підпорядковується міністрові оборони.

Військові округи в Україні

До 1991 в Україні діяли три військові округи: Київський, Одеський та Прикарпатський; з 1991 по 1997 — два: Одеський і Прикарпатський. На базі управління округу у воєнний час повинно було розгортатися управління фронту.

У типовий склад округу фронтового розгортання окрім 3-4 загальновійськових і танкових армій чи армійських корпусів, а також повітряної армії входили наступні основні з'єднання та частини:

  • артилерійська дивізія в складі 5-7 артилерійських бригад і полків;
  • 2-3 ракетні бригади;
  • десантно-штурмова бригада;
  • окрема бригада спеціального призначення ГРУ;
  • 1-2 окремих гелікоптерних полки;
  • 1-2 окремих інженерно-саперних полки;
  • понтонно-мостовий полк;
  • 2 окремих бригади зв'язку (вузлова і територіальна);
  • окремий полк зв'язку тилу;
  • радіотехнічна бригада.

Військовий округ охоплював територію кількох областей і іменувався за територіальною ознакою. Був призначений для виконання оперативних, мобілізаційних і військово-адміністративних завдань. Округ очолював командувач військ, який підпорядковувався міністрові оборони України, а також командувачеві Сухопутних військ. Призначався Президентом України за поданням міністра оборони. В межах своїх повноважень командувач військ військового округу видавав накази і директиви.

Основним органом командувача для управління військами був штаб округу. На засадах дорадчого органу діяла військова рада у складі командувача, його заступників та керівників структурних підрозділів. На командування військового округу покладалося: безпосереднє керівництво військами (силами) округу; проведення заходів для підтримання їх у постійної бойовій та мобілізаційній готовності; організація безперервного управління військами (силами), їх підготовка до виконання покладених на них завдань з оборони держави; планування, організація і проведення оперативно-тактичної, бойової, мобілізаційної та морально-психологічної підготовки підлеглих органів управління і військ (сил).

Відповідно до Державної програми будівництва Збройних Сил України на період до 2005 на базі колишніх військових округів створено оперативно-тактичні командування: Західне (Львів), Північне (Чернігів) і Південне (Одеса).

В 2015 році, у зв'язку із збройною агресією РФ було прийнято рішення[1] утворити нове окреме оперативне командування «Схід» — на східному напрямку, фактично не прикритому військами до 2014 року. Територію України було розділено на 4 військово-сухопутні зони, які є зонами відповідальності наступних оперативних командувань:

Військові округи в Росії і СРСР

Російська імперія
Карта військових округів Російської імперії. 1913

Вперше в Росії військові округи були засновані в 1862-64. У 1907 році існувало 12 військових округів[2]:

Окремо існував Заамурський військовий округ (прикордонна варта)

РРФСР і СРСР

У РРФСР перші військові округи (Ярославський, Московський, Орловський, Біломорський, Уральський і Приволзький) були утворені в березні 1918 в період Громадянської війни. З часом кількість військових округів змінювалася.

Після закінчення Німецько-радянської війни 9 липня 1945 вийшов наказ наркома оборони № 0139 «Про організацію нових округів і зміну кордонів існуючих військових округів». За цим наказом фронти були перетворені в округи і створені також нові округи. Були визначені такі округи на території СРСР:

Перетворення фронтів в округи було завершене до 1 жовтня 1945 року. У період з осені 1945 по осінь 1948 років поступово в умовах демобілізації армії кількість військових округів була різко скорочена.

У 1966 році існували такі військові округи:

З невеликими змінами ця структура проіснувала до розпаду СРСР.

Російська Федерація

Станом на 2009 рік у Росії існувало шість військових округів:

З 1 грудня 2010 року кількість військових округів скоротили до чотирьох[3]:

Військові округи в інших країнах

Китайська Республіка

Існувало 76 військових округів або воєнних регіонів (軍區), які були найбільшими військовими формуваннями в Національній Революційній Армії Китаю (Армія Гоміндану) під час японсько-китайської війни 1937—1945, які поступово були реформовані у 12 військових регіонів.

Китайська Народна Республіка

Після перемоги комуністів на початку 1950-х років було засновано 13 військових округів, але поступово їх кількість була зменшена до 11 наприкінці 1960-х. Існувало 11 основних округів: Шеньянський, Пекінський, Ланьчжоуський, Сіньцзян-Уйгурський, Цзинанський, Нанкінський, Фучжоуський, Гуанчжоуський (включно з Хайнаньскими островами, Уханьський, Чендуський та Куньмінський, які протягом 1985—1988 були скорочені до 7.

Третій Райх

Під час Другої світової війни Німеччина використовувала систему військових округів (нім. Wehrkreis) з метою поліпшення системи призову, комплектування та навчання мобілізаційних ресурсів для польової армії:

Федеративна Республіка Німеччина

На сьогоднішній час Бундесвер (нім. Bundeswehr) має чотири військових округа (нім. Wehrbereichskommando) зі штаб-квартирами в містах:

Індонезія

Індонезійська армія (індонез. Tentara Nasional Indonesia), прийнявши на озброєння німецьку систему військових округів (Wehrkreise), створила власні військові округа в листопаді 1948. Кожен начальник військового округу мав практично безмежну владу у відповідному регіоні в питаннях не лише військових, а й у політичних, економічних, освіти та керування урядовими структурами й організаціями.

Польща

Після завершення Першої світової війни в Польщі було створено 5 військових округів (1918—1921):

З 1921, у зв'язку зі збільшенням території держави кількість округів була доведена до 10. Було ще створено:

Кожен округ мав три піхотні дивізії та одну кавалерійську бригаду.

Після Другій світовій війни в комуністичній Польщі існували 7 округів (Варшавський, Люблінський, Краківський, Лодзинський, Познанський, Померанський та Сілезький)

З 1991 року Військо Польське поділено на два військові округи: Померанський та Сілезький.

Посилання

Примітки
  1. Указ Президента України від 5 лютого 2016 року № 39/2016 «Про затвердження військово-адміністративного поділу території України»
  3. Военные округа в России.

Див. також

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.