Радісне (Петриківський район)

Село Радсело знаходиться за 4 км від лівого берега Кам'янського водосховища (Дніпро) і за 4 км від правого берега річки Оріль (нове русло), на відстані 3,5 км від села Куліші. Селом протікає пересихаючий струмок з загатою.

Цю назву населений пункт отримав за радянських часів. Повна назва — Радісне село. Раніше Радсело йменувалося Грабським. Назва походила від, вірогіднно, прізвища польського пана, який мешкав у цій місцині. Пан мав винні погреби, рештки яких збереглися й донині. Зокрема, у дворі нині померлого Колоса Василя Дмитровича було знайдено отвір (можливо, колишній вхід до погребу або якоїсь підземної будівлі панського маєтку) та дерев'яну миску, діаметром приблизно 60-70 см.

Але є і друга версія походження назви села від козака Грабова, Курган могила якого знаходилась неподалеку від села. Але Кургана Могила Грабова зараз не існує, розпахан під поле. Тільки пам'ятний знак в болоті нагадує про нього.

Село було засноване десь у першій половині XVIII століття, мало назву Грабське, а ще раніше — на картах чітко видно навіть окремі хутора — Байбузка, Морозова. Це говорить, що перші поселення були саме там, а потім біля цих хуторів з'явилися поселення і вони злилися в одне під назвою Грабське.

На території Радсела знаходилося господарство колгоспу «Заповіт Ілліча». Колгосп мав тваринницьку ферму і тракторну бригаду, була школа, клуб, бібліотека.

Радсело — це батьківщина українських вареників з вишнями. І зараз їх тут дуже полюбляють. У громади є свій сайт — www.radselo.ucoz.ua

Село складається з чотирьох «мікрорайонів»: Мала та Велика Грушка, Байбузка, Ляхове, має своє поштове відділення (індекс:51814). Природа навколо дуже гарна та напрочуд мальовнича. Попри те, що цей регіон України степовий, навіть лісостеповий, клімат доволі помірний та м'який.

Раніш через Радсело протікала невеличка річечка Грушка. На жаль, останнім часом вона пересохла, але влітку 2005 року знову розлилась, рибаки ловлять рибку невеличку, жаби кумкають. За селом ростуть так звані мешканцями села «Шовковички», пропонуючи безліч корисних у господарстві речей: стовпці, підпірки, бо ж деревина шовковиці досить міцна, і, звичайно, самі плоди щовковичні: білий, чорний різновиди. А солодющі! Як мед! Колись колгосп «Заповіт Ілліча» мав ферму великої рогатої худоби, яка була розташована неподалік. Але після розвалу Союзу ферма потрошку занепадала, і на сьогодні ліквідована.

Якщо їхати від Радсела в Іваньковку то з лівого боку можна побачити маленьке поховання. Це все що залишилося від Тірця. (Тірець). Назва цього місця походить від слова «тирле» — місце, де випасають худобу. На початку ХХ століття в цій місцевості був невеликий хутір. У 30-х роках людей виселили і хутір зник. З давніх часів у цьому місці випасали худобу, адже трави тут відмінні.

Радселянська громада живе своїм життям, сусіди, діти допомагають старим. Після закінчення загальноосвітньої школи молодь навчається переважно у містах України, здобуваючи вищу освіту та певний фах. Село помалу розвивається, але звичайно хотілося щоб з'явився Хазяїн, надавши потужного поштовху до динамічного та ефективного розвитку.

• Фельдшерсько-акушерський пункт.
• Клуб.

• Курган Могила Грабова. Сучасний стан — розораний.
• Меморіал на честь загиблих у Другій світовій війні.

• Погода в селі Радсело