Райдшеринг

Райдшеринг (англ. ride — поїздка, share — ділитися), або карпулінг (англ. car — автомобіль, pool — об'єднання) — спільне використання приватного автомобіля за допомогою сервісів з пошуку попутників. При цьому витрати на пальне розподіляються пропорційно та обирається оптимальний для всіх учасників поїздки маршрут без значних відхилень від основного маршруту водія (власника автомобіля). У цьому основна відмінність райдшерингу від таксі, при використанні якого витрати оплачує пасажир, а напрямок поїздки не обмежується водієм, а також автостопу, де за фактом платить лише водій, який слідує строго за своїм маршрутом.

Залежно від способу планування спільної поїздки виділяють наступні види карпулінгу (райдшерингу):

  • Класичний. Це, як правило, тривала (від 100 км) поїздка, планується завчасно (від 1 дня до декількох місяців);
  • Динамічний. Це переміщення у міському просторі на незначні відстані (1-100 км) при наявності альтернатив (на власному авто, громадським транспортом, на таксі, велосипеді або пішки).
  • Регулярний. У цьому випадку учасники, маршрут і розклад поїздки постійні.

Переваги і недоліки

Карпулінг (райдшеринг) дозволяє використовувати вільні місця приватних легкових автомобілів, що знижує сумарне споживання пального і транспортні витрати учасників поїздки. Крім того, регулярне використання спільних поїздок гарантовано знижує трафік, допомагає розвантажити дороги в години пік і зменшує пагубну дію автомобільних викидів на довкілля. Пасажири і водії можуть використовувати карпулінг як один разу, так і регулярно[1].

Сервіс особливо ефективний в районах, слабо охоплених системою громадського транспорту.

Одним з можливих недоліків може бути економічний збиток, що заподіюється автомобільною промисловістю, тому приватні і державні таксомоторні компанії виступають противниками даного сервісу. Деякі автомобільні концерни, зокрема, Даймлер (англ. Daimler), прихильно ставляться до карпулінгу[2].

Переваги

Серед переваг можна виділити наступні:

  • економія витрат на пальне, ремонт, паркування і збори;
  • зменшення дорожніх заторів при об'єднанні автолюбителів-попутників в одному автомобілі;
  • зменшення викидів шкідливих газів, що може зменшувати глобальне потепління;
  • можливість уникнути стресу і навантаження кермування автомобілем;
  • можливість познайомитись з цікавими людьми. У сучасному суспільстві, орієнтованому на індивідуалізм і незалежність кожного, така можливість може бути дуже цінною;
  • спеціальні програми від влади. Наприклад, у США існують спеціалізовані виділені смуги для громадського транспорту і автомобілів з пасажирами. Деякі компанії надають спеціальні місця паркування, а крім того, з точки зору колективу, знайти місце для одного автомобіля простіше, ніж для всіх машин учасників;
  • можливість знайти попутників для подорожі за лічені секунди завдяки стрімкому розвитку технологій.

Недоліки

Серед недоліків можна виділити наступні:

  • у разі виникнення ДТП водії відповідають за затримку;
  • водіям іноді доводиться заїжджати за пасажирами, а значить, і подовжувати свій час в дорозі;
  • ризик подорожувати з недобросовісними попутниками;
  • організація карпулінгу не завжди можлива на рівні державних органів влади.

Потенційний ринок

Згідно з дослідженням, проведеним в Каліфорнійському університеті Берклі в 2010 році[3], близько 20 % респондентів готові використовувати райдшеринг хоча б один раз в тиждень. Крім того, карпулінг користується великим попитом у тих, хто щодня пересувається в одному і тому ж напрямку (30 %), ніж у тих, хто робить випадкові поїздки. Основними перешкодами, що сповільнюють розвиток карпулінгу, є короткі поїздки і збільшення часу, проведеного в дорозі.

Впровадження сервісу

Використання даного способу пересування стало можливим завдяки досягненням техніки:

  • GPS-пристрої для визначення маршруту водія і організації спільної поїздки.
  • Смартфони, що дозволяють користувачам послуги зробити запит на поїздку, незалежно від місця знаходження.
  • Соціальні мережі, які роблять послугу прозорою і підвищують рівень довіри між водієм і пасажиром.

Перші проєкти, що нагадують карпулінг, з'явилися в 1990-х роках, але відразу ж зустріли на своєму шляху такі перешкоди, як необхідність розвитку спільноти користувачів і зручного способу взаємодії один з одним. Поступово телефони, за допомогою яких організовувалися поїздки, були замінені інтернетом, електронною поштою і смартфонами, а великі компанії розробили спеціальні спільноти для користувачів. Станом на 2006, таксі подібного роду справляло негативний вплив на автомобільну промисловість[4].

Організувати і підтримувати карпулінг буває непросто. У багатьох містах місцева влада має можливість допомагати автовласникам, організовуючи спеціальні місця для зупинок попутників, як це зроблено в Вашингтоні. У США — навколо станцій метро і великих автобусних зупинок розміщені таблички зі вказівками напрямків для спільної поїздки. Також організовуються виділені, для водіїв з пасажирами, карпулінгові смуги руху.

В середині 2010-х років карпулінг все ще перебуває на початковій стадії розвитку. Незважаючи на те, що багато успішних пілотних проєктів вже реалізовано, жодна компанія, що займається карпулінгом, не обслуговує настільки великої кількості користувачів.

Онлайн-сервіси

У 2011 році два райдшерингові проєкти, реалізованих в Норвегії, отримали державну підтримку у вигляді грошових коштів від Transnova. По одному з проєктів в Бергені, послугою райдшерингу за день скористався 31 пасажир. У період з 30 червня по 15 вересня в ролі водіїв та пасажирів побувало тридцять дев'ять осіб, використовувалися мобільні додатки Avego Driver і HentMEG.no. Прототип додатку був розроблений для Міністерства транспорту Норвегії.

Інший пілотний проєкт належить компанії Sharepool.

У Франції райдшеринг забезпечується за рахунок компанії BlaBlaCar, яка фокусується на міжміських спільних поїздках. На сьогоднішній день BlaBlaCar — це найбільша у світі райдшерингова платформа. Нею користуються 40 мільйонів людей у 22 країнах світу.

Примітки
  1. Чем опасны и насколько выгодны сервисы поиска попутчиков (рос.). 23 квітня 2015. Процитовано 14 травня 2017.
  2. Ecosummit TV – ECO11 – Young Future Mobility Leaders – Panel - ECOSUMMIT - Smart Green Business Network and Conference (амер.). Процитовано 14 травня 2017.
  3. Elizabeth Deakin, Karen Trapenberg Frick, Kevin Shively (2012). Dynamic Ridesharing // Access. с. 23—28.
  4. Chan, Nelson, Susan Shaheen. Ridesharing in North America: Past, Present, and Future // Transportation Research Board].
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.