Ратари

Ратари, ратарії, ротарії, редарії, родарії, ретарії (в.-луж. Redarojo; лат. redarii; пол. Redarowie, Ratarowie; нім. Redarier, Redaner) — назва західнослов'янського племені, що жило на південь від річки Пени, яка впадає в Одру біля самого її гирла та верхів'ями ріки Гавели. Назву введено в літературу Шафариком. За даними середньовічних хроністів їхньою столицею було місто Ретра зі святилищем Радегаста (вірували у Сварожича). Входили вони у племінний союз лютичів і були частиною племені укрів[1]. В IX - напочатку X віку лютичі керувалися князем ратарів, позніше - сходом знаті всіх племен лютичів в Ретрі[2] У VI ст. ратари поселились разом з ободритами там, де сучасний Мекленбург. Вели війни з сакським королем Генріхом I Птахоловом. В 929 році ратари і глиняни виступили в битві під містом Лучин проти саксів і зазнали поразки. У 936 р. відбулося сакське вторгнення на територію ратарів на чолі з Оттоном I Великим. Навернулися у християнство в 983 році. Були завойовані Генріхом XII герцогом Баварії та Саксонії близько 1160 року. Після чого втрачаються всі їхні сліди. Про їх існування згадує Відукінд Корвейський. За часів Генріха II Святого їх місце розташування нанесене на карту[3].

Ратари на карті

Ратари

В 1127 р. північна частина землі з містом ратарів Димін потрапила під владу померанів, і відтоді стали частиною герцогства Західнопоморського (пол. Księstwo Zachodniopomorskie). А південні землі ратарів були завойовані в 1127–1170 роки Північною Маркою (пізніше Бранденбург), коли герцог Померанії Казімєж передав землі гавельберському костелу.

Див. також

Примітки

«Энциклопедическій лексикон», глав. ред. А. Шенин, типографія А. Плюшара, г. Санкт-Петербург, 1837 г., Том 9 (Вар-Вес), стр. 428, 430-431 (рос.)
Горбунов-Посадов, М.М. (2020). БОЛЬШАЯ СОЮЗНАЯ ЭНЦИКЛОПЕДИЯ. Проектирование цифрового будущего. Научные подходы. (АО "РИЦ "ТЕХНОСФЕРА"). ISBN 978-5-94836-575-6. doi:10.22184/978.5.94836.575.6.82.87. Процитовано 14 квітня 2021.
Fritze, Wolfgang H. (1982). «Beobachtungen zu Entstehung und Wesen des Lutizenbundes». In Kuchenbuch, Ludolf; Schich, Winfried (in German). Frühzeit zwischen Ostsee und Donau. Germania Slavica III. 6. Friedrich-Meinecke-Institut der Freien Universität Berlin. ISBN 3428051513 . pp. 135–136. (нім.)

Джерело

Коментар до Слов'янської хроніки Гельмольда // ГЕЛЬМОЛЬД, «СЛАВЯНСКАЯ ХРОНИКА» (CHRONICA SLAVORUM) (рос.)
Lutz Mohr: Die Schlacht bei Lenzen 929. Deutsche gegen Slawen.
Herrmann J. Die Slawen in Deutschland. B., 1970
Lübke Ch. Powstanie i istota Zwiᶐzku Luciców // Chrześcijańskie korzenie / Red. S. Sterna-Wachowiak. Poznań, 1997
© Большая Российская Энциклопедия (БРЭ)

Посилання

«Укри — предки українців?», Олег Гуцуляк, 2007 р., сайт «Народна правда»

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[украинскіе-1] «Энциклопедическій лексикон», глав. ред. А. Шенин, типографія А. Плюшара, г. Санкт-Петербург, 1837 г., Том 9 (Вар-Вес), стр. 428, 430-431 (рос.)

[2] Горбунов-Посадов, М.М. (2020). БОЛЬШАЯ СОЮЗНАЯ ЭНЦИКЛОПЕДИЯ. Проектирование цифрового будущего. Научные подходы. (АО "РИЦ "ТЕХНОСФЕРА"). ISBN 978-5-94836-575-6. doi:10.22184/978.5.94836.575.6.82.87. Процитовано 14 квітня 2021.

[3] Fritze, Wolfgang H. (1982). «Beobachtungen zu Entstehung und Wesen des Lutizenbundes». In Kuchenbuch, Ludolf; Schich, Winfried (in German). Frühzeit zwischen Ostsee und Donau. Germania Slavica III. 6. Friedrich-Meinecke-Institut der Freien Universität Berlin. ISBN 3428051513 . pp. 135–136. (нім.)