Руяни

Руя́ни, або рани — західнослов'янське плем'я, що заселяло з VI століття острів Рюген (Руян; Ругія).

Мапа розселення лехітських племен

Розкопки кругової фортеці на мисі Аркона (Рюген)

Єпископ Абсалон керує поверженням ідола Святовита в Арконі.

безбородий вусатий слов'янин племінного союзу лютичів (до складу якого входили руяни, укри та ін.), о. Руян, м. Аркона, археологічні досліди культури V—IX століття[1]

У період середньовіччя слов'яни (так звані полабські слов'яни) заселяли острів Рюген та землі материка на південний захід від острова через Штрелазунд; землі нинішньої східної, північної і північно-західної Німеччини. Плем'ям руян правили князі, що жили у фортецях. Релігійним центром руян було святилище Аркона, в якому шанувався бог Святовит.

Були й інші боги: «Чорнобог» з його храмом на півострові Ясмунд біля сьогоднішнього Загард (нім. Sagard), далі були Ругієвіт (нім. Rugievit), Поревіт і Поренут з храмами у релігійному центрі Чаренза, та інших богів і їхніх храмів по всій області Ранів[2].

Вони були одним з найпотужніших племен серед дрібніших слов'янських, які жили між Ельбою і Віслою до ХІІІ-го століття, і були одними з останніх, хто тримався за своє слов'янське язичництво (їхній релігійний центр на мисі Аркона мав вплив далеко за межами їхніх племінних кордонів)[3]. Їхній релігійний центр розміщувався в найбільш північній частині півострова Віттов. Цей храм збирав данину не тільки з руянів, але з усіх балтійських венедів поза Ретрою(який був головним релігійним центром раніше, і був знищений німецьким рейдом в 1068—1069 роках)[4].

Руяни, мабуть, входили до військово-племінного союзу ободритів.

Руяни розмовляли на діалекті полабської мови, який належить до Лехітської групи мов.

Основним заняттям руян було скотарство, землеробство і рибальство. За даними археології, руяни мали розгалужені торговельні зв'язки зі Скандинавією і Прибалтикою, а також вели війни з сусідами, захищаючи свою територію. Наприклад, деякі провінції Данії, до короля Вальдемара I, платили данину руянам, що й стало однією з причин воєн, які Вальдемар I вів з ними. У ході цих війн руяни втратили свою незалежність в 1168, їхня культова фортеця Аркона була зруйнована, святилище Святовита знищено.

Як стверджують данські літописи, князь руян Яромар (Яромир) став васалом данського короля, а острів — частиною єпископства Роскілле. До цього періоду належить перше насильницьке навернення руян в християнство. У 1234 році руяни звільнилися від данського панування і розширили свої володіння на узбережжі сучасної німецької землі Мекленбург — Передня Померанія, заснувавши місто, відоме нині як Штральзунд (по-поморськи Strzélowò, по-польськи Strzałów). У 1282 році князь Віцлав II уклав з королем Німеччини Рудольфом I угоду, отримавши Рюген в довічне володіння разом з титулом імперського егермейстера. Далі слов'яни Рюгена, перебуваючи у складі різних німецьких державних утворень, протягом наступних кількох століть поступово повністю онімечилися. У 1325 році помер останній князь руянський Віцлав (колишній міннезінгер, що створив ряд ліричних пісень і дидактичних віршів-шпрухів). У 1404 році померла Гуліцина, яка, разом зі своїм чоловіком, належала до останніх жителів Руяна, які мовили по-слов'янському.[5].