Кобринь

За однією з версій, назва походить від літописних обрів (аварів)[3].

Розташований при впадінні річки Кобринки до річки Мухавець у місці її з'єднання з Дніпровсько-Бузьким каналом, за 52 км на схід від Берестя[3][4]. Лежить на Західному Поліссі[6]. Площа становить 26 км²[3].

Герб Кобриня з привілею 1662 року

Уперше згадується 1287 року в Іпатіївському літописі як володіння князівни Ольги Романівни, яке входило до складу Волинського князівства, у якому тоді князював її чоловік Володимир Василькович.[3][4] За переказами Кобринь заснував один з київських Ізяславичів[4]. У 1310-1320-х роках увійшов до складу Великого князівства Литовського[3][4]. Належав великому князю Ольгердові, його синові Федору та внукові Роману[3]. У XIV столітті зведений православний Спаський монастир[6][8]. У 1404—1519 роках був осередком удільного князівства князів Кобринських, нащадків великого князя Ольгерда[3][4][6]. Після згасання князівського роду, у 1520—1566 роках був центром Кобринського повіту Підляського воєводства[3][6], а з 1566 року — Берестейського воєводства[4][6].

У 1589 році отримав отримав самоврядування у формі Магдебурзького права[3][4]: магістрат на чолі з бургомістром, герб і печатку. Дозволялося вільно займатися ремеслом або торгівлею, тримати шинок чи корчму, користуватися державними заходами і вагою, влаштовувати щопонеділка торгівлю на ринку, а двічі на рік (восени та взимку) — проводити ярмарки. Євреї, першу згадку про яких можна знайти в документі короля Сигізмунда від 1514, отримали рівні права з іншими жителями. Євреї Кобриня головним чином заробляли на життя місцевою та міжміською торгівлю з Любліном, корчмами, а також митними зборами. Місто належало до маєтків Бони Сфорци. За її наказом викопано канал завдовжки 29 км, так званий канал Бони. Тоді в Кобрині поселилось кілька італійців. Згодом місто перейшло до Ганни Ягелонки.

У XVII столітті Спаський монастир переведений на римо-католицизм[6][8]. У 1626 році київський греко-католицький митрополит Йосиф (Рутський) провів у місті церковний собор[3].

Кафедральний Олександро-Невський собор

У середині XVII столітті в місті відбулося декілька повстань проти литовської та польської влади[4]. Зокрема, одне з них відбулося під час повстання під проводом Богдана Хмельницького у жовтні 1648 року, коли повстали селяни Кобринської економії, бунт був жорстоко придушений литовськими військами на чолі з Р. Мирським[3]. Місто двічі захоплювали та грабували шведські війська — у 1655 році і військами Карла XII під час Північної війни у 1706 році[3]. З 1766 року місто позбавлене магдебурзького права[3].

Економічне становище погіршилося. Конституція, проголошена на варшавському сеймі 3 травня 1791 року збурила велике невдоволення серед польських магнатів і шляхти. Вони утворили конфедерацію під приводом Тадеуша Костюшка для боротьби з королем Станіславом. Росія виступала на боці Станіслава, політика проросійської орієнтації.

Бюст Суворова біля однойменного музею

14 вересня 1794 року в поблизу Кобриня відбувся бій російських військ Олександра Суворова з польськими повстанськими загонами Тадеуша Костюшка, під час якого останні програли[3]. Через три дні російська армія здобула перемогу над корпусом генерала К. Сераковського. Після третього поділу Речі Посполитої 1795 року увійшов до складу Російської імперії й у 1801 році став центром Кобринського повіту[3]. 1812 року поблизу Кобриня відбувся бій російської армії з французькими військами Наполеона, у якому останні програли й внаслідок якого згоріло 548 будинків із 630[3]. 1838 року закритий Спаський монастир[6][8]. 1846 року через місто прокладено трасу Москва — Варшава, 1882 року — Поліську залізницю, це дало поштовх до розвитку торгівлі та значного приросту кількості євреїв у місті[3]. У 1847 році у Кобрині жило 4184 євреїв.

З 1882 року відкрито рух на ділянці Поліської залізниці Пінськ — Жабинка. У Кобрині з'явилася залізнична станція. У тому ж році євреям було заборонено орендувати господарства або сільські хати. За даними перепису 1897 року чисельність населення міста досягла 10 тисяч осіб[3]. Єврейське населення становило 6687 осіб (69 % від загального населення), українською мовою розмовляло 1622 міщанина, російською 1303 жителя[3]. У цьому році введення державної монополії на алкогольні напої серйозно нашкодило єврейській економічній активності в Кобрині. Як наслідок, у Кобрині виник єврейський пролетаріат і багато євреїв емігрували, особливо до США.

У 1918—1919 роках входив до складу Української Народної Республіки[4]. У Кобрині був створений курінь «Поліської Січі»[4].

У 1921 році, коли Кобринь за Ризьким мирним договором перейшов до складу Польщі, єврейська спільнота мала 5431 мешканця (66 % від загального населення). Більшість з них були зайняті в будівництві, виготовленні білизни і роздрібній торгівлі сільськогосподарською продукцією. У 1921—1939 роках Кобринь був центром Кобринського повіту Поліського воєводства міжвоєнної Польщі[3]. Тоді місто було осередком українського руху[3][4]. Тут діяли осередки «Просвіти», ОУН з Кобринським надрайоном «Лан» — провідник Арсен Клиновий («Шах»), окружні комітети «Сель-Союзу», «Сель-Робу», окружний кооператив «Селянська самопоміч», Українбанк, читальня товариства «Просвіта», проводилася українська художня самодіяльність[3][4].

Статут Українського Кооперативного Банку в Кобрині. 1925 р.

1 жовтня 1933 року розширено територію міста Кобриня шляхом вилучення з сільської ґміни Кобринь Кобринського повіту і передачі частини земель з маєтків Губернія Клопотин, Троя і Губернія ІІ загальною площею 294,5 га[9].

1 вересня 1939 року почалася Друга світова війна і 17 вересня під Кобриньом у бій з німецькими військами вступив 83-й полк польського війська. Сапери навели понтонний міст, і вранці 19 вересня німецькі частини увійшли в місто[10]. За пактом Молотова-Ріббентропа 22 вересня 1939 року німці передали Кобринь радянській 32-ій танковій бригаді, почалися політичні репресії. Місто було включене до складу БРСР[3]. У Кобрині серед інших міст Полісся відбулися демонстрації з проханням включити ці землі до складу УРСР[11]. 15 січня 1940 року став центром новоствореного Кобринського району у складі Берестейської області[3].

На другий день нападу на СРСР 23 червня 1941 року Кобринь був окупований німецькими частинами[3]. Тільки один день радянська 22-га танкова дивізія, разом з залишками 6-ї та 42-ї стрілецьких дивізій на чолі з генерал-майором В. П. Пугановим тримала оборону за 12—15 км на північний захід і північний схід від Кобриня. Місто включене до складу Райхскомісаріату Україна[3]. У 1941—1944 діяв місцевий Український допомоговий комітет на чолі з Йосипом Сацевичем[3]. У 1943 році німці розстріляли в Кобрині низку українських діячів — В. Пархотика, Йосипа Сацевича, Сороку[12].

У серпні 1941 року німці ввели податок на євреїв у розмірі 6 кг золота і 12 кг срібла. Восени того ж року було створене гетто, яке було розділене на дві частини: «А» — для працездатних, «B» — для хворих, людей похилого віку, і всіх непридатних для роботи. Євреї з сусідніх містечок також були залучені в гетто, яке було переповнено. 2 червня 1942 гетто було оточене і половина єврейської громади Кобриня була вбита на Бронній горі. Євреї спробували оборонятися — атакували німців при спробі відбити в них зброю. Група приблизно зі 100 осіб зуміли втекти до лісу і приєдналися до партизанів. Група єврейських майстрів прожила в гетто до літа 1943 року, а потім була вбита у дворі в'язниці. Чисельна група підпільників була розстріляна нацистами під мостом. 20 липня 1944 року Кобринь зайняли 12 гвардійська і 212 стрілецька дивізії радянської армії.

У травні 1945 року почалося судноплавство на оновленому Дніпро-Бузькому каналі[3]. З тієї пори місто постійно будується за соціалістичною методою[3]. У 1953 році поблизу Кобриня загинув в бою один з останніх відділів УПА на Берестейщині. З 1963 року Кобринь — місто обласного підпорядкування[3].

У 1990 році в Кобрині білоруська міліція з україноненависницькими вигуками («Бейте этих бандеровцев! Пусть убираются к себе на Львовщину!») напала на активістів Українського громадсько-культурного об'єднання, коли ті продавали на вулиці українську пресу[13]. З 1991 року — у складі незалежної Білорусі. До заборони білоруською владою діяли українські товариства — з 1991 року Українське громадсько-культурне об'єднання Берестейської області та з 1995 року відновлений осередок «Просвіти»[3][4]. У школах № 5 і № 7 викладалася українська мова[4]. Після ліквідації чільних українських організацій місцеві українські діячі на чолі з Вірою та Володимиром Мурашкевичами стали членами українських асоціацій «Ватра» та УНПС «Берегиня»[3].

Указом Президента Білорусі 2002 року Кобринський район і місто Кобринь були об'єднані в єдину адміністративно-територіальну одиницю.

Кобринський міський виконавчий комітет

Розподіл населення міста за мовою згідно з переписом 1897 року[15]:

За переписом населення Білорусі 2009 року чисельність населення міста становила 51 166 осіб[1].

Основні підприємства міста — інструментальний, авторемонтний (завод гідравлічного машинобудування) заводи, СП «Полісся» ТОВ (виробництво дитячих іграшок із пластмаси), СТОВ Флексопак плюс (виробництво поліетиленового пакування). Підприємства машиннобудівної, легкої та харчової промисловостей[3].

У місті розташована найбільша баптистська церква у Білорусі. В місті є великі громади й інших протестантських церков.

Пам'ятки:

• Петропавлівська церква (1465)[3].
• Микільська церква (1750)[3].
• Парк імені Суворова (1768)[3].
• Спаський монастир (друга половина XVIII століття)[3].
• Собор Олександра Невського (1864—1868)[3].
• Успенський костел (1843)[3].
• Садиба О. Суворова з військово-історичним музеєм.
• Старі будівлі торгових рядів, житлових будинків.
• Пам'ятник на честь першої перемоги над Наполеоном в 1812 році.
• Будинок Кобринської синагоги.

• Леонюк В. Словник Берестейщини. — Львів : Видавнича фірма «Афіша», 1996. — Т. 1. — 360 с. — ISBN 966-95063-0-1.

• Kobryń // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 205. (пол.)

• Новини Кобриня. ПроСВІТ. (укр.)
• Віртуальна подорож по місту на сайті Туристичний Кобрин (рос.)
• Інформаційний сайт міста Кобриня (рос.)
• Туристичний Кобрин (рос.)
• Інформація про місто на сайті Берестейської області (рос.)
• Coat of Arms
• Photos on Radzima.org (біл.)
• Kobryn (англ.)
• Музей Суворова в Кобрине (рос.)
• History of the Kobrin Synagogue — Історія Кобринської синагоги (англ.)