Мстиславське воєводство

Після смерті княгині Юліани Іванівни Мстиславської в 1527 році Мстиславське князівство стало староством. У 1529 році на місці староства було утворено Мстиславське намісництво, а в 1566 році в результаті адміністративно-територіальної реформи Сигізмунда II Августа було утворено Мстиславське воєводство.

Мстиславль був важливою фортецею, що розташована недалеко від кордону, і швидко розвиваючимся містом. Крім маєтків середньої шляхти, у воєводстві було багато околичної шляхти, яка походила з мстиславських бояр, які в XV—XVI століттях були обдаровані селами за їх заслуги у війнах з хрестоносцями і проти Росії. До XX століття збереглися маєтки ополяченої околичної шляхти: Дубейковський, Кшичевський, Петражицький, Климовичі, Петровичі, Куркове.

У 1601 р. все православне духовенство воєводства перейшло в уніатство. Перша католицька парафія у регіоні з'явилася на початку XVII століття в м. Мстиславлі. У 1634 р. Владислав IV дозволив створити єдину на той час у Білорусі православну єпархію з центром у м. Могильові.

В середині XVII століття у воєводстві налічувалося 13 769 селянських господарств і 110 152 жителя[1]. Воєводство не обійшли стороною тривалі війни середини XVII століття. Особливо спустошливим став 1654 рік. Російські війська під командуванням воєводи Трубецького О.М. окупували м. Мстиславль і розправилися над цивільним населенням великого тридцятитисячного міста. З тих, хто заздалегідь не зміг утікти звідти, 15 000 осіб загинули, а в живих залишилося близько 700 жителів. Кількість димів зменшилось на 69 % у всьому воєводстві[2]. З тих пір жителів Мстиславля московити називали «рос. недосеки». Воєводство повністю спустошене було московським війчьком[3].

У 1772 р. під час першого поділу Речі Посполитої, воєводство було цілком окуповане російськими військом і перетворено на російську провінцію (мстиславську) у складі Могильовської губернії, а в 1775 р. розподіл губерній у Російській імперії на провінції було скасовано. Як і у випадку з іншими втраченими воєводствами, король продовжував призначати чиновників воєводства до повного припинення існування Речі Посполитої, а та частина шляхти, яка покинула воєводство, продовжувала збирати сеймики і вибирати послів і депутатів.

На початку XX століття території колишнього Мстиславського воєводства відповідали Климовицький повіт, велика частина Мстиславського, північно-східна частина Чауського та східна частка Чериковского повітів.

У 1918 р. повертався до Польщі I-й Польський корпус і зустрів на території цього колишнього воєводства підтримку місцевого населення, котрі від російських більшовиків з РРФСР захищали Білоруську Народну Республіку.

Охоплювало території колишнього Мстиславського князівства, Кричевську волость та приватні маєтки, раніше виділені з їх складу (землі сучасної Могилівщини та значну частину Гомельської області).

На відміну від багатьох інших воєводств, Мстиславське воєводство не ділилося на більш дрібні адміністративні одиниці — повіти — і тому мало одну групу земських службовців й обирало двох послів на сейм і двох депутатів у Литовський трибунал (по одному на весняну та осінню сесії). Гродське староство, а потім і Гродський суд перебували в Мстиславлі, де також розміщувався Земський суд, проходили сеймики і переписи посполитого рушення.

Населені пункти воєводства були: Мстиславль, Кричев, Дрибин, Климовичі, Костюковичі, Хотимськ, Рясно, Радомля, Хіславичі, Шумячі, Жукове, Родня, Самотевичі, Студенець, Петровичі, Негіне, Милославичі, Монастирщина, Малятичі, Лозовиця, Гронов, Забичання, Каничі.

Після Люблінської унії 1569 року воєвода мстиславський і каштелян займали досить низьке положення в сенаті Речі Посполитої. По порядку старшинства воєвода мстиславський сидів за воєводою хелмнінським і перед мальборкським. А каштелян мстиславський сидів після хелмнінського каштеляна і перед ельблонгським.

Сенаторські чини мстиславського воєводства не надто високо стояли в порядку старшинства, тому не були цікавими для амбітних представників найбільших магнатських родів. У більшості своїй ці посади займала місцева аристократія — нащадки литовських і руських князів — і навіть представники середньої шляхти. Також йшли справи й з старостами. Земські чини, як і всюди, займала середня шляхта, для якої вони служили показниками положення в суспільстві.

Гербом воєводства була литовська «Погоня» в червоному полі. Воєводська хоругва мала жовтий колір, а воєводський мундир складався з гранатового кунтуша зі срібними вилогами і солом'яно-жовтого жупана.

• Мстиславське князівство

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мстиславське воєводство