Рашидов Шараф Рашидович

Шараф Рашидович Рашидов (узб. Sharof Rashidovich Rashidov
узб. Шароф Рашидович Рашидов; 24 жовтня (6 листопада) 1917, Джиззак, Q21638825?, Самаркандська область, Туркестанське генерал-губернаторство, Російська республіка[1] — 31 жовтня 1983(1983-10-31)[2][3], Ташкент, Узбецька РСР, СРСР) — радянський партійний і державний діяч Узбецької РСР у складі СРСР. Член КПРС з 1939 року. Перший секретар ЦК Комуністичної партії Узбекистану. Кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС з 31 жовтня 1961 по 31 жовтня 1983 року. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1974, 1977), письменник. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1956—1961 роках. Член ЦК КПРС у 1961—1983 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 3—10-го скликань.

Рашидов Шараф Рашидович
узб. Sharof Rashidovich Rashidov
узб. Шароф Рашидович Рашидов
Рашидов Шараф Рашидович
11-ий Перший секретар ЦК КП УзРСР
15 березня 1959 — 31 жовтня 1983
Попередник Сабір Камалович Камалов
Наступник Інамжон Бузрукович Усманходжаєв
Голова Президії Верховної Ради Узбецької РСР
21 серпня 1950 — 24 березня 1959
Попередник Армін Ірматович Ніязов
Наступник Ядгар Садиківна Насриддінова
Народився 6 листопада 1917(1917-11-06)
Джизак, Самаркандська область, Російська республіка
Помер 31 жовтня 1983(1983-10-31) (65 років)
Ташкент, Узбецька РСР, СРСР
Похований Чигатайське кладовищеd
Відомий як політик, поет, письменник
Громадянство СРСР
Національність Узбек
Освіта Samarkand State Universityd (1941)
Політична партія КПРС з 1939 року
Діти Sayyora Rashidovad
Професія Філолог, письменник
Нагороди
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»

Медіафайли у Вікісховищі

Рашидов до початку політичної кар'єри

Народився у місті Джизак за день до Жовтневої Революції у селянській родині узбеків.

Закінчив філологічний факультет Узбецького державного університету у Ташкенті (1941), Всесоюзну Партійну Школу (ВПШ) при ЦК ВКП (б) (1948, заочно). З 1935 року після закінчення Джизацького педагогічного технікуму працював викладачем середньої школи. В 1937—1941 роках відповідальний секретар, заступник відповідального редактора, редактор Самаркандської обласної газети «Ленин йўлі» (укр. «Ленінський шлях»).

В 1941—1942 роках в Радянській Армії, учасник Другої світової війни. Після поранення повернувся до Узбекистану. В 1943—1944 роках редактор газети «Ленин йўлі». В 1944—1947 роках секретар Самаркандського обкому КП (б) Узбекистану. В 1947—1949 роках відповідальний редактор республіканської газети «Қизил Ўзбекистон» (укр. «Червоний Узбекистан»).

Рашидов як політичний діяч
  • 1949—1950 — голова правління Спілки письменників Узбекистану.
  • 1950—1959 — голова Президії Верховної Ради Узбецької РСР і заступник голови Президії Верховної Ради СРСР.
  • З 1956 — кандидат у члени ЦК КПРС, делегат XIX—XXIV з'їздів КПРС.
  • З березня 1959 — перший секретар ЦК КП Узбекистану.
  • З 1961 — член ЦК КПРС, кандидат у члени Президії ЦК.
  • З квітня 1966 — кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС.
  • З 1970 — член Президії Верховної Ради СРСР.

Нагороди

Рашидов як письменник

Перша збірка віршів Рашидова — «Мій гнів» — вийшов у 1945 році. У романі «Переможці» (1951), першої частини трилогії, що зв'язала воєдино події воєнних років і післявоєнного життя, показано процес освоєння цілинних земель. Герої роману — Айкіз, Алімджан, секретар райкому Джурабаев (реальна історична особа Мурат Джурабаев), російський інженер Смирнов. У романі «Сильніше за бурю» (1958) виступають ті самі герої. Зіткнення характерів, конфлікти ідей і світоглядів стали ще глибшими. Завершується еволюція героїв у романі «Зрілість» (1971). Роман «Могутня хвиля» (1964) присвячений подіям Другої світової війни. У романтичній повісті «Кашмірська пісня» (1956) відображена боротьба індійського народу за визволення. У 1950 році Рашидов опублікував збірку публіцистичних статей «Вирок історії», в 1967 році — книгу «Прапор дружби». Критичні статті Рашидова були присвячені проблемам радянської літератури.

Видання творів у російському перекладі
  • Зібрання творів у п'яти томах. — М., 1979—1980.

Екранізації
  • 1969 — «Її ім'я — Весна» (за мотивами роману «Могутня хвиля»)

Смерть

31 жовтня 1983 Рашидов помер. Його поховали в самому центрі Ташкента, у сквері навпроти музею В. І. Леніна. Був розроблений проект будівництва меморіального комплексу.

За офіційними даними, Шараф Рашидов помер від серцевого нападу, його особистий лікар Р. Кацинович і академік К. Ю. Юлдашев не встигли врятувати йому життя — було вже пізно. Через кілька років після смерті Рашидова, стали висувати інші версії смерті колишнього керівника УзССР: за однією версією, він прийняв отруту, за іншою — застрелився.

Примітки
  1. Рашидов Шараф Рашидович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. SNAC — 2010.
  3. Munzinger Personen

Література
  • Дуров В. А. Орден Леніна. М., 2005
  • Горбачов А. Н. Багаторазові кавалери орденів СРСР. М., 2006

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.