Ращупкіна Олександра Митрофанівна

Олександра Митрофанівна Ращупкіна (1914—2010) радянська танкістка, учасниця Другої світової війни. У роки війни під чоловічим ім'ям Олександр Ращупкін служила механіком-водієм танка Т-34. Єдина в Самарській області жінка-танкіст, учасниця Другої світової війни.

Ращупкіна Олександра Митрофанівна
Народження 1 травня 1914(1914-05-01)
Узбекистан
Смерть 2010
Самара, Росія
Війни / битви німецько-радянська війна
Нагороди

Біографія

Ранні роки

Народилася 1 травня 1914 року в Сир-Дар'їнську (нині Узбекистан)[1].

Виросла в Узбецькій РСР, освоїла трактор і працювала трактористом[2]. Вийшла заміж, народила двох дітей, потім переїхали в Ташкент. Тут родину спіткало велике нещастя: обидва дитини померли в дитячому віці[3].

На фронт

З початком Німецько-радянської війни чоловік Олександри Ращупкіної був призваний до лав Червоної армії і направлений на фронт. 27-річна Олександра неодноразово зверталася до військкомату з проханням надіслати її на фронт. Але представників військкомату не переконали її аргументи: ні те, що вона успішно освоїла трактор і здатна без проблем освоїти бойову машину, ні те, що її чоловік — вже на фронті, і вона не бажає відсиджуватися в тилу.

Тоді в 1942 році, коротко постригшись, в чоловічому одязі вона знову прийшла до військкомату і, скориставшись плутаниною з документами, записалася в число новобранців під ім'ям Олександра Ращупкіна[4].

Була направлена в Підмосков'я на курси шоферів, потім на двомісячні курси механіків-водіїв танку під Сталінградом. Лікар, що проводив медогляд новобранців, обурено заявив, що зобов'язаний доповісти командуванню, але Олександра зуміла його переконати, сказавши, що зобов'язана захищати Батьківщину і все одно прорветься на фронт. Лікар погодився не видавати її: «Ех, ну й дівка… Просто Жанна д'Арк

Коли до закінчення навчання залишалося вже три дні, територія школи раптово опинилася в німецькому тилу: німецькі війська стрімко просувалися до Сталінграда (за іншими даними — школа зазнала авіанальоту). Курсанти дрібними групами пробиралися до своїх. За спогадами А. М. Ращупкіної, днями йти не виходило, ночами частенько пересувалися поповзом. «Від форми залишилося одне лахміття. Дійшли однаково мальовничими[Що?]: одяг, чоботи, руки і навіть обличчя були одного кольору — земляного. І знаєте, я переживала через те, що погано виглядаю. Жінка залишається жінкою навіть в чоловічому образі».

Механік-водій Т-34

Через тиждень спрямована на фронт механіком-водієм танка Т-34. Воювала в складі 62-ї армії (генерал Чуйков Василь Іванович). В частині її прозвали «Сашка-шибеник». За спогадами А. М. Ращупкіної, «заради чого я так рвалася на передову? Заради близьких, звичайно. Хоч і кричали на фронті „За Батьківщину! За Сталіна!“, але воювали все одно за рідних, конкретних людей. Хто за маму, хто за сестру або брата».

Брала участь у боях за Сталінград, у визволенні Польщі. Протягом майже трьох років ні екіпаж танка, який водила А. М. Ращупкіна, ні інші однополчани не підозрювали, що під ім'ям Олександра Ращупкіна ховається жінка. За спогадами колишнього механіка-водія танка Т-34, «стриглася я як чоловік, фігура завжди була хлоп'ячою — вузькі стегна, плечі широкі, грудей майже немає. А роздягатися на фронті доводилося нечасто — хіба що помитися. Але я намагалася окремо від всіх питання гігієни вирішувати, посилаючись на сором'язливість. Мужики реготали: „Ти, Сань, прям як дівка!“ але особливої уваги на цю мою забаганку не звертали». Чоловічі звички Олександра добре вивчила ще до війни, і залишалося тільки трохи знижувати голос.

Таємниця відкрилася тільки в лютому 1945 року, коли танкісти наступали по території Польщі. Танкісти увірвалися в місто Бунцлау (нині Болеславець), де Т-34 Олександри Ращупкіної потрапив у засідку німецьких «Тигрів», був підбитий і загорівся. Механік-водій А. М. Ращупкіна була важко поранена в стегно і контужена. На допомогу кинувся механік-водій Віктор Пожарський з сусіднього танка, став перев'язувати. Він-то і розпізнав у «Сашці-шибенику» дівчину.

Була направлена в госпіталь, де була на лікуванні два місяці. А в цей час у полку вибухнув великий скандал. Коли справа дійшла до командування, за відважну танкистку заступився генерал Василь Чуйков. У підсумку, А. М. Ращупкіна уникла покарання, була залишена в полку, а всі документи були переоформлені на жіноче ім'я.

Повоєнні роки

Після війни була демобілізована. Зустрілася зі своїм чоловіком, який вижив і теж повернувся з війни покалічений. Родина Ращупкіних переїхала до Куйбишеа (нині Самара), де разом прожили 28 років, поки чоловіка не стало. Працювала водієм, закінчила політехнічний інститут, отримавши диплом інженера. Дітей у них більше не було — дали знати про себе фронтові поранення. Двоюрідна сестра мешкає у Ташкенті[5].

{{{Текст}}}

Активно брала участь в самарській громадській організації жінок-фронтовичок. Підтримувала стосунки зі школярами та вчителями 29-ї школи, яка знаходиться неподалік від її будинку.

Померла в червні 2010 року в Самарі.

Нагороди

Радянські державні нагороди:

Оцінки і думки

А. М. Ращупкину порівнюють з «кавалеристом-дівицею» Надією Андріївною Дуровой, яка в 1806 році під чоловічим ім'ям вступила на військову службу, а потім боролася з напала на країну французькою армією[6].

Єдина в Самарській області жінка-танкіст, учасниця Великої Вітчизняної війни, А. М. Ращупкіна — не єдина в Росії. У Москві відома фронтовичка-танкіст полковник Людмила Іванівна Калініна, у жителів теж є своя жінка-танкіст — це Герой Радянського Союзу Марія Василівна Жовтнева. Всього в танкових військах було менше 20 жінок-танкістів, учасників Великої Вітчизняної війни. Закінчили ж танкові училища жінок було всього три. Колишня санінструктор І. Н. Левченко — в 1943 році закінчила прискорений курс Сталінградського танкового училища і служив офіцером зв'язку 41-ї гвардійської танкової бригади, командувала групою легких танків Т-60. Молодший технік-лейтенант А. Л. Бойко (Моришева) — у 1943 році закінчила Челябінське танкове училище і воювала на важкий танк ІС-2. Дочка Сергія Кірова гвардії капітан Е. С. Кострікова після закінчення Казанського танкового училища командувала танковим взводом, а в кінці війни — танковою ротою[7].

Пам'ять

А. М. Ращупкіної присвячений один із стендів шкільного музею 29-ї школи міста Самари.

Примітки

  1. Юбилей женщины-танкиста. Тольятти-Новости. 6.05.2004. Процитовано 13 вересня 2014.
  2. Вадим Кожуховский (9 сентября 2006). Танкист, да Вы — девица!. Красная Звезда. Процитовано 13 вересня 2014.
  3. Ася Кандаурова (6 марта 2014). Три года танкист скрывал, что он — женщина. Комсомольская правда. Процитовано 13 вересня 2014.
  4. Александра Митрофановна Ращупкина. Межрегиональная общественная организация ветеранов оперативных служб «Честь». Архів оригіналу за 13 вересня 2014. Процитовано 13 вересня 2014.
  5. Елена Батырева, Елена Вахрушева (11 мая 2006). Три года танкист скрывал, что он — женщина. Комсомольская правда. Процитовано 13 вересня 2014.
  6. Антон Тимофеев (28 июня 2006). Крепкий орешек. Экспресс газета. Архів оригіналу за 13 вересня 2014. Процитовано 13 вересня 2014.
  7. Евгений Панов. Танкист-девица из Казани. Республика Татарстан. Архів оригіналу за 14 вересня 2014. Процитовано 13 вересня 2014.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.