Panzer VI Tiger

На думку низки західних істориків, основним завданням танка «Тигр» була боротьба з танками противника, і його конструкція відповідала вирішенню саме цього завдання[1]:

Якщо в початковий період Другої світової війни германська військова доктрина мала в основному наступальну спрямованість, то пізніше, коли стратегічна ситуація змінилася на протилежну, танкам стала відводитися роль засобу ліквідації проривів німецької оборони.

Таким чином, танк «Тигр» замислювався перш за все як засіб боротьби з танками противника, в обороні чи в наступі. Урахування цього факту необхідне для розуміння особливостей конструкції і тактики застосування «Тигрів».

Основною тактичною одиницею танкових військ Вермахту був танковий батальйон. Батальйони, озброєні «Тиграми», складалися спочатку з двох, а потім з трьох рот. Батальйон 3-ротного складу мав за штатом 45 танків[2]. Як правило, 2 або 3 батальйони складали танковий полк, його зазвичай надавали корпусному командуванню для посилення (проте випадки формування з одних «Тигрів» цілих полків невідомі).

По одній роті «Тигрів» також мали в 1943 році елітна моторизована дивізія Вермахту «Großdeutschland» («Велика Німеччина») і дивізії СС: 2-га танкова дивізія СС «Das Reich» («Рейх»), 1-ша дивізія Лейбштандарте-СС «Adolf Hitler» («Адольф Гітлер») і 3-тя танкова дивізія СС «Totenkopf» («Мертва голова»).

• «Тропічний Тигр» (Tiger Тр) — модифікація для експлуатації в тропічних умовах, додатково оснащувалась повітряними фільтрами «Feifel» великого об'єму. Фільтри встановлювалися в задній частині башти і за допомогою кожуха з'єднувалися з двигуном. Модифікація добре зарекомендувала себе під час боїв у Північній Африці, але після капітуляції німецьких військ в Тунісі, виробництво повітряних фільтрів «Feifel» припинилося і модифікація більше не випускалася[3].
• Pz.VI Ausf E — оснащений зенітним кулеметом MG 42, використовувався на Західному фронті.
• Panzerbefehlswagen Tiger (Sd.Kfz. 267/268) — командирська модифікація. Перші 48 лінійних танків переобладнані в командирський варіант на початку 1943-го. Sd.Kfz. 267 був оснащений радіостанцією FuG-8 і призначався для використання в штабах полків, а Sd.Kfz. 268 оснащувався радіостанцією FuG-7 і використовувався в штабах батальйонів.

Рано вранці 23 серпня 1942 перші чотири серійних «Тигри» були завантажені на залізничні платформи і відправлені на фронт. Випробувати новітні танки німці хотіли в штурмі Ленінграда. Поки «Тигри» перевозилися залізницею, рано вранці 27 серпня почалася Синявінська операція радянських військ під Ленінградом. 29 серпня «Тигри» вивантажили з ешелону на станції Мга та планували кинути проти успішного радянського наступу. Але вже під час висування на вихідні позиції почалися поломки. У двох танків вийшла з ладу коробка передач, у третього — перегрівся і загорівся двигун. Ці агрегати, які і так перевантажені великою масою танка, зазнали додаткового навантаження через рух мокрою землею[4].

У найкоротші терміни в ремонтних майстернях, з використанням надісланих літаком із заводу-виробника деталей, танки були відремонтовані і 15 вересня знову стали до строю.

22 вересня все той же укомплектований «Тиграми» взвод разом з танками Panzer III взяв участь у наступі 170-ї піхотної дивізії на частини 2-ї радянської ударної армії, в тій же самій болотистій місцевості під Ленінградом. В результаті цієї битви в одного танка в результаті попадання снаряда заглох двигун, а три інших зуміли дійти до передової противника, отримавши серйозні пошкодження, і зупинилися там через бездоріжжя і технічні проблеми. З чотирьох танків три евакуювали, а один, зі знятим німцями обладнанням і підірваний, захопили радянські війська[5].

За іншими даними[6], підбитих «Тигрів» на ленінградському напрямку 21 вересня 1942 на дорозі Мга — Синявін було шість, і один з них, станом на 2009 рік, представлений на відкритому танковому майданчику Леніно-Снігурівського військово-історичного музею.

Після другого бою під Ель-Аламейном в жовтні — листопаді 1942 танковий корпус «Африка» під командуванням фельдмаршала Роммеля зазнав поразки і поспішно став відступати на захід. Гітлер наказав перекинути до Північної Африки 1 роту 501-го танкового батальйону. 1 грудня 1942 «Тигри» атакували танки противника біля Джедіди, підбивши з дистанції 150 метрів 2 англійських «генерала Лі». Наступного дня «Тигри» знищили 4 протитанкові гармати, 6 легких танків «генерал Стюарт», 2 американських напівгусеничних бронетранспортери та кілька вантажівок. З 18 по 25 січня 1943 «Тигри» знищили 25 гармат, 9 самохідних гармат і бронетранспортерів, 7 танків, 125 вантажівок, 2 бронеавтомобілі і допомогли узяти в полон 235 солдатів противника. У боях в Тунісі з 20 по 24 квітня «Тигри» знищили 75 танків противника. Але німецькі війська в Тунісі капітулювали, і всі вцілілі до цього моменту танки були підірвані екіпажами і потрапили до рук союзників.

Наступний бій «Тигрів» був вдалішим: 12 січня 1943 року чотири «Тигри», що прийшли на підмогу 96-й піхотній дивізії Вермахту, підбили 12 радянських Т-34. Тим не менше, в ході боїв з прориву блокади Ленінграда 17 січня 1943 року радянські війська захопили один практично неушкоджений «Тигр». Екіпаж залишив його, не знищивши навіть новенький технічний паспорт, прилади та зброю[7].

У грудні 1942 року кілька десятків цих танків отримав у своє розпорядження Манштейн, який намагався деблокувати оточену під Сталінградом 6-ту армію Паулюса (підтверджених даних про те, що «Тигри» використовувалися під Сталінградом, немає).

Повноцінний дебют «Тигрів» відбувся під час боїв під Харковом в лютому — березні 1943-го. Зокрема, моторизована дивізія «Велика Німеччина» мала до початку боїв 9 танків «Тигр», що становили 13-ту роту танкового полку[8], танкова дивізія СС «Адольф Гітлер» мала 10 «Тигрів» (1-й танковий полк)[9], «Рейх» — 7, «Мертва голова» — 9[10].

У німецьких військах, що брали участь в операції «Цитадель», знаходилося 134 «Тигри» (ще 14 — командирські танки, озброєні кулеметами). «Тигри» використовувалися для прориву радянської оборони, часто очолюючи групи інших танків. Потужне озброєння і бронювання PzKpfw VI дозволяло їм ефективно вражати будь-який зразок бронетехніки противника, що вело до вельми великих рахунків німецьких екіпажів, які воювали на «тиграх» на Курській дузі.

21 липня 1943 командир 3-го танкового корпусу Герман Брайт, видав наступну інструкцію з бойового застосування танка «Тигр I»[11]:

…З урахуванням міцності броні і сили зброї «Тигр» повинен застосовуватися в основному проти танків і протитанкових засобів противника, і лише в другу чергу — як виняток — проти піхотних частин.

Як показав досвід боїв, зброя «Тигра» дозволяє йому вести бій з танками противника на дистанціях 2000 метрів і більше, що особливо впливає на моральний дух противника. Міцна броня дозволяє «Тигру» йти на зближення з противником без ризику серйозних пошкоджень від влучень. Тим не менш, слід намагатися починати бій з танками противника на дистанціях понад 1000 метрів.

Основною формою організації «Тигрів» був окремий важкий танковий батальйон. За штатом 1945 батальйон складався з трьох рот по 14 танків в кожній. Ще три танки було в штабі батальйону. Усього батальйон мав 45 «Тигрів». У батальйоні також були п'ять ремонтно-евакуаційних танків «Бергепантера», 34 тягачі, 171 автомобіль і 11 зенітних танків. Батальйон надавався цілком або поротно як засіб посилення піхотному, танковому або мотопіхотному з'єднанню.

Основною проблемою «Тигрів» був швидкий вихід з ладу під час маршу. Цей недолік був особливо чутливим під час оборонних боїв, коли напрямок удару противника не вгаданий, і доводилося форсованим маршем переміщатися до місця прориву для його парирування. Це посилювалося дефіцитом палива, якого «Тиграм» потрібно було багато. У результаті цього чимало танків просто кидали вздовж доріг через поломки або порожні баки.

Однак, коли бої перемістилися на територію Німеччини, дистанції маршів скоротилися і «Тигри» проходили потрібну відстань без значних втрат.

Основна зброя «Тигра I», — 88-мм гармата KwK 36 L/56, аж до появи на полі бою радянських КВ-85 і ІС-1 не мала істотних проблем в ураженні будь-якого бронеоб'єкта країн антигітлерівської коаліції на будь-яких дистанціях бою і ракурсах, і лише поява ІС-2 і пізніх модифікованих «Черчіллів» зробило ці проблеми дійсно серйозними. 75-мм броня радянських танків КВ-1 за певних умов могла встояти проти 88-мм снарядів, але, з огляду на слабкість озброєння КВ-1 проти броні «Тигра I», це в ситуації відкритого бою на далекій дистанції в цілому не давало першому значного шансу на виживання — «Тигр I» цілком спокійно міг вразити КВ другим, а якщо треба — то й подальшими влученнями. Танків КВ-85, здатних краще протистояти «Тигру I», було випущено не надто багато. І лише танки серії ІС (ІС-1 та ІС-2) мали бронювання, що дозволяло витримати обстріл з KwK 36 з лобових ракурсів і середніх дистанцій. Верхня лобова деталь танка ІС-2 з поліпшеним бронезахистом корпусу зразка 1944 не пробивалася з 88-мм гармати «Тигра I» навіть при обстрілі впритул (дані для бронебійних каліберних снарядів).