Республіка Гірська Вірменія

20 вересня 1920 турецький генерал Кязим Карабекір із загоном вдерся в межі Демократичної Республіки Вірменія (ДРВ). У відповідь на це 24 вересня ДРВ оголосило війну Туреччині — розпочалась турецько-вірменська війна. В регіонах Олту, Сарикамиш, Карс, Александрополь (Гюмрі) вірменські війська зіткнулися з інтересами Туреччини. Це виявилося катастрофічним для вірмен.

18 листопада було укладено перемир'я, а 2 грудня 1920 року між урядами Туреччини і Вірменії було укладено мирний Александропольський договір.

Радянська 11-а Червона Армія входить в Єреван у 1920, остаточно покінчивши із вірменським самоврядуванням

Вторгнення радянської 11-ї Червоної армії у Демократичну Республіку Вірменія почалося 29 листопада 1920 року. Фактична передача влади відбулася 2 грудня в Єревані, коли керівництво Вірменії затвердило ультиматум, представлений їй радянським повноважним Борисом Леграном. Вірменія погодилася приєднатися до СРСР, в той час як Радянська Росія погодилася захисти свою територію від наступаючої турецької армії. СРСР також пообіцяла вжити заходів для відновлення вірменської армії, а не переслідувати не комуністів, хоча згідно з остаточними умовами від цього зобов'язання відмовилися, і дашнаки були змушені залишити країну. Радянський уряд запропонував анексувати регіони Вірменії Нагірний Карабах і Сюнік до Радянського Азербайджану. Цей крок був рішуче відкинутий Гарегіном Нжде, який заявив, Сюнік, є самоврядною областю. У січні 1921 Драстамат Канаян направив телеграму Нжде, запропонувавши дозволити радянізації Сюнік, через що вони могли б отримати підтримку більшовицького уряду у вирішенні проблем вірменських земель. Нжде знову проявив себе як далекоглядний політик, він не відмовився від Сюніка і продовжував свою боротьбу проти Червоної Армії і Радянського Азербайджану[2]