Нагірно-Карабаська Республіка

В кінці VIII століття до н. е. край був включений до складу Урарту.[11] Її корінне населення, що складалося з корінного і кочового[12] вірменського[13] населення приєднано до складу Вірменського Королівства в 4 столітті до н. е.[14] в епоху Єрвандидів, або в 2 столітті до н. е.[12] в епоху Арташесидів. В цей період земля отримує назву історичного краю Арцах.[15] Античне місто Тігранакерт було засноване у епоху Артаксидів.[16]

Монастир Амарас.

У 387 р. н. е. Римська імперія та імперія Сасанідів підписали мирний договір, згідно з яким поділили Вірменію. У зв'язку з цим Арцах та Утік інтегруються у Кавказьку Албанію, підконтрольну Сасанідській імперії[17], хоча цілком можливо, що Арцах був приєднаний до Албанії після 451 р.[18] У той же час закінчується процес вірменізації, не-вірмен вже не можна відрізнити від вірмен.[19] Паралельно в краї поширюється християнство під дією Вірменської апостольської церкви, зокрема Месроп Маштоц відкриває Амарас — першу вірменську школу.[20]

У 451 році, після Аварайрської битви, багато вірменських дворян віддалилися в гори і важкодоступні ліси, включаючи Арцах, який стає центром опору проти Персії.[21]

З VII по IX століття Закавказзя перебувало під домінуванням Халіфату. Принци Арцаху у 7 столітті підпадали під вплив суверенного Сюніку.[22] На початку 9 століття два вірменські князі Сахл Смбатян та Єсаї абу Мусе повстали проти арабів та змогли створити два незалежних князівства — Хачен та Дізак. Два князівства стали царствами в кінці X ст.[23] Хачен потім був розподілений між чотирма синами Хасана I Великого, який помер 1201 року, хоча зрікся 1182 р.[24] Вірменія потрапила під Татаро-монгольську навалу і втратила свої землі, потім утворилася Кара-Коюнлу Джаханшаха після 1441[24], отримавши титул «меліка».[25]

Мелікства були включені до Сефевідської Персії. Аббас I визнавав автономію краю.[26] Після розпаду династії Сефівидів та військового втручання Османської імперії в Східному Закавказзі, мелікства після революції Давіда Бека на короткий строк отримали незалежність між 1722 та 1730 рр..[27]

Надір Шах підтвердив автономію краю[28] у вигляді Карабаського ханства[29]. У 1747 році Панах Алі-хан Джаванширський, вождь туркменів в результаті заколоту вбиває Надір-шаха і шахом стає його племінник (син брата) Алікулі-хан, під ім'ям Аділь-шаха. Він відкинув іранський сюзеренітет в 1748 році[30]. Його син Ібрагім Халіл-хан припинив діяльність автономії останніх вірменських мелікств, які досі не визнавали його владу. Однак земля була повернута Іраном завдяки Ага Мохаммед хану[31].

Ханство тимчасово окуповано московитами під час москвинської експедиції до Персії в 1796[32], перед нападом на Іран[33].

Російська імперія окупувала цей край 1805 року під час російсько-перської війни 1804 — 1813 року, приєднання підтверджене Ґюлістанським договором, підписаним 12 жовтня 1813 року.[34] А в 1868 році була включена до складу Єлизаветпольської губернії.[35]

Шуші після погрому вірменського населення.

Після перевороту 1917 року територія Нагірного Карабаху стала предметом суперечки між Вірменською та Азербайджанської республіками.[36] Проте британці, що контролювали цей край після Першої світової війни дали згоду на призначення азербайджанського говерлора. 1919 року мали місце погроми вірмен.[37] 22 серпня 1919 р., представники краю підтримують тимчасову владу Азербайджану, до остаточного врегулювання (яке так і не прийшло) — питання на Паризькій мирній конференції[38]. Як наслідок, у березні 1920 року вірменське населення Шуші знищено, після чого до краю ввійшла вірменська армія[39].

Азербайджан був окупований СРСР у квітні 1920 р.[40], вірменські війська повинні були бути виведені з краю в травні[41]. Тоді більшовики прийшли до влади у Вірменії у листопаді 1920 року і створили Вірменську Радянську Соціалістичну Республіку[42]. 4 липня 1921 р. у присутності Сталіна, Кавказьке бюро ЦК більшовицької партії, що раніше ухвалило рішення на користь Вірменії, ухвалило рішення про включення Нагірного Карабаху до Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки.[43] У той час, населення території на 94 % складалося з вірменів.[44] У 1923 році створена автономна область Нагірного Карабаху, яка була розділена Лачинським коридором Азербайджану, ще населеним вірменами[43].

Протягом сімдесяти років ситуація не зазнавала змін. У 1988 році, скориставшись перебудовою, автономна область оголошує про свій вихід 20 лютого 1988 року.[45] За даними перепису населення 1989 року в області налічувалося 189 000 мешканців (41 000 азербайджанців і 145 500 вірмен)[46]. 15 червня 1988 р., Азербайджан заявив, що приєднує Нагірний Карабах як свою територію. В тому ж році піднялася хвиля насильства в Азербайджані та Вірменії. Кілька сотень вірмен загинуло у погромах, зокрема в Сумгаїті (1988 р.)[47] та в Баку (1990 р.).

Самопроголошені республіки Кавказу на початку 1990-х

• 2 вересня 1991 року на спільній сесії Нагірно-Карабаської обласної та Шаумянівської районної Ради народних депутатів проголошено утворення Нагірно-Карабаської Республіки у складі СРСР у межах Нагірно-Карабаської автономної області і Шаумянівського району, населених переважно вірменами. Трохи пізніше до складу Нагірно-Карабаської Республіки включена невелика частина Ханларського району (так званий «Геташенський підрайон»)
• 10 грудня 1991 року проведений референдум про незалежність Нагірно-Карабаської Республіки
• 28 грудня 1991 року проведені парламентські вибори, за результатами яких сформовано перший уряд
• У 1992 році розгорається збройний конфлікт, в ході якого Азербайджан встановив контроль над територіями на північ від Мравського хребта і частиною Мартакертського і Мартунинського районів Нагірно-Карабаської Республіки. Під контролем Нагірно-Карабаської Республіки після підписання в травні 1994 року угоди про припинення вогню[48] залишилася більша частина території, заявленої в 1991 році, а також зайняті в ході конфлікту колишні Кельбаджарський, Лачинський, Кубатлинський, Джебраїльський, Зангеланський і частини Агдамського і Фізулінського районів Азербайджану. Згодом у статті 142 Конституції Нагірно-Карабаської Республіки зазначили, що до відновлення цілісності державної території Нагірно-Карабаської Республіки та уточнення меж, публічна влада керуватиме територією, що фактично перебуває під юрисдикцією Нагірно-Карабаської Республіки[49].
• 22 грудня 1994 — Парламент НКР обрав Роберта Кочаряна першим Президентом НКР.
• 24 листопада 1996 — Кочарян обраний Президентом Нагірно-Карабаської Республіки загальним голосуванням.
• 1 вересня 1997 — на позачергових виборах президентом Нагірно-Карабаської Республіки обраний Аркадій Гукасян
• 19 липня 2007 — третім Президентом Нагірно-Карабаської Республіки обраний Бако Саакян.

25 вересня 2017 року президент республіки затвердив посаду державного міністра замість колишньої посади прем'єр-міністра.[50]

Сарсанське водосховище (Мартакертський район) — найбільше в республіці водосховище.

Територія НКР розташована в південно-східній частині Малого Кавказу в східній частині Карабаського плато і в Аракській долині, що становить більшу частину Куро-Аракської низовини. Нагірно-Карабаська Республіка межує на заході з Республікою Вірменія, на півдні по річці Аракс з Ісламською Республікою Іран та на сході та півночі з Азербайджанською Республікою.

Долина річки Левонагет у Шаумянівському районі.

Завдяки нахилу майже всі річки Нагірно-Карабаської Республіки течуть з гір з заходу і південного заходу на схід і південний схід у Арцаську долину. Це швидкоплинні гірські річки протягом століть перетворили рельєф гірського краю в глибокі ущелини і мальовничі долини. З них значні, зокрема, долини річок Тартар, Хачен, Ішхан, Варанда, Каркар та Акарі. Гірський рельєф порізаний глибокими ущелинами і долинами швидкоплинних гірських річок, найбільша з них — долина річки Тартар, розташована в Мартакертському районі. Низинними є тільки східні частини Мартакертського і Мартунинського районів.

Середня висота над рівнем моря становить 1100 метрів.

З півночі на південь по всьому західному кордоні Нагорного Карабаху тягнеться Карабаський хребет, з якого беруть початок та тягнуться по території краю із заходу на схід кілька гілок хребта. По північній частині тягнеться Мравський хребет, де розташовані найвищі гірські вершини — Гомшасар (3724 м) і Мрав (3343 м), які розташовані на північному заході Мартакертського району. У Карабаський хребет входять розташована в Аскеранському районі гірська вершина «Сорок дівчат», висота якої 2828 м, і вершини Великий Кірс (2725 м) і Дізапайт (2480 м). Великий Кірс розташований на стику Шушинського і Гадрутського районів, а Дізапайт — у Гадрутському районі.

Арцаське нагір'я подібно всьому Вірменському нагір'ю характеризується активною сейсмічністю. Велике місце займають виниклі в давнину вулканічні гірські породи: вапняк, інші осадові породи, пов'язані з юрського і крейдового періоду.

Один з державних символів НКР — орел.

Підсоння в землях НКР м'яке і помірне, на значній території встановлений сухий субтропічний клімат. Середньорічна температура повітря — 10,5 °С. Найспекотніші місяці — липень і серпень, коли середня температура становить 21,7 °С і 21,4 °С. Найтеплішими місцевостями на території Нагірно-Карабаської Республіки є низинні зони Мартунинського і Мартакертського районів.

У холодний період середня температура в січні-лютому коливається від −0,2 °С до −0,9 °С.

Тривалі холода і спека, як правило, відстуні, найменша температура в низинній зоні опускається до −16 °С, у передгір'ї — до −19 °С, високогір'я — від −20 °С до −23 °С. Найвища температура в низинних і передгірських місцевостях доходить до +40 °С, середньогірських і гірських місцевостях — від +32 °С до +37 °С.

Ящірка, що дряпається вгору у каньйоні річки Трту.

Рослинний світ різноманітний, росте близько 2 тисяч видів рослин, голі скелі трапляються лише у високогірних районах, гірські масиви покриті лісами, чагарниками і трав'яною рослинністю.

Фауна краю різноманітна.

Ссавці. У рівнинній зоні можна зустріти джейран, диких кіз і свиней. У лісах водяться різноманітні види ссавців: ведмідь бурий, вовк, кіт лісовий, рись, лисиця руда, заєць сірий, вивірка кавказька, кріт і свиня дика.

Птахи. З птахів поширені дикі гуси, качки, куріпки, сороки, ворони, горобці, голуби, шуліки, зозулі, горлиці, дятли, жайворонки, сови та інші.

У рівнинних частинах і кам'янистих передгірних поясах поширено безліч видів змій, черепах, їжаків. Різноманітні також види сарани, жуків і метеликів. У відносно великих річках водиться риба.

У геолого-дослідницькому аспекті ця територія вивчена порівняно слабо.

Виявлено проявлення кам'яного вугілля, численних видів металів, особливо цинку, свинцю, міді, золота, сірчаного колчедану, заліза, мармуру і мармурізованого вапняку, граніту, базальту, туфу, а також сировини для виробництва цементу, графіту, літографського каменю, гіпсу, піску та глини.

Відома велика кількість джерел мінеральної води.

Конституція НКР є основним законом невизнаної держави і має найвищу юридичну силу в рамках даної території. Конституція НКР складається з преамбули та 12 глав, які в свою чергу поділені на 142 статті. Конституція прийнята 10 грудня 2006 року на всенародному референдумі.[54]

Відповідно до Конституції, НКР — суверенна, демократична, правова, соціальна держава.

Державна влада здійснюється відповідно до Конституції і законів — на основі поділу та балансу законодавчої, виконавчої та судової влади.

Президентом НКР є Саакян Бако Саакович. Бако Саакян отримав 85,1 % голосів під час президентських виборів, що проходили 19 липня 2007 р. Найближчим переслідувачем був Масіс Маїлян, який набрав 12,5 % голосів виборців.

Президент вважаться главою держави, стежить за дотриманням Конституції, забезпечує нормальне функціонування законодавчої, виконавчої та судової влади, є гарантом суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і безпеки Нагірно-Карабаської Республіки.

Президент обирається громадянами НКР шляхом загального рівного прямого таємного голосування за принципом один виборець — один голос (пропорційна виборча система) строком на п'ять років.

Парламентом НКР є Національні Збори.

Національні Збори є єдиним органом законодавчої влади в республіці. Парламент НКР складається з 33 народних депутатів, які обираються за змішаною виборчою системою. Парламент очолює Голова Національних Зборів, яким наразі є Ашот Гулян.

За результатами останніх парламентських виборів, що відбулися 23 травня 2010 р., у парламент пройшли три партії — «Вільна Батьківщина», «Демократична партія Арцаха» та АРФ «Дашнакцутюн». Четверте місце зайняла Комуністична партія Арцаха, яка вже вкотре не може пробитися до парламенту.

У Нагірно-Карабаській Республіці виконавчу владу здійснює Уряд. Держміністра та Уряд призначає Президент, а затверджує Парламент. Держміністром НКР є Араїк Арутюнян.

До складу Уряду входять дванадцять міністерств:

1. Охорони здоров'я
2. Юстиції
3. Закордонних справ
4. Сільського господарства
5. Апарату уряду
6. Освіти і науки
7. Культури та у справах молоді
8. Оборони
9. Соціального забезпечення
10. Економічного розвитку
11. Містобудування
12. Фінансів

Виконавчу владу на місцях здійснюють місцеві державні адміністрації.

До 2017 року посада державного міністра мала назву «прем'єр-міністр».[50]

Аскеранський районний суд. Один з судів першої інстанції загальної юрисдикції.

Судова влада Нагірно-Карабаської Республіки здійснюється судами, відповідно до Конституції та законів НКР.

Судову систему в НКР складають:

• Верховний Суд;
• Апеляційний Суд;
• Суд першої інстанції загальної юрисдикції.

Конституція гарантує кожному право на судовий захист своїх прав та свобод. Кожен має право на публічний розгляд своєї справи в розумні строки незалежним та безпристрастним судом в умовах рівності, з дотриманням усіх вимог справедливості.

Генерального прокурора НКР призначають Національні Збори за поданням Президента. Заступників Генерального прокурора призначає та звільняє Президент за поданням Генерального прокурора.

Чинним Генеральним прокурором НКР є Аршавір Гарамян.

Омбудсмен здійснює захист порушених державними органами, органами місцевого самоврядування та посадовими особами прав і свобод людини і громадянина в Нагірно-Карабаській Республіці.

Офіс Омбудсмена НКР сформований 16 квітня 2008. Омбудсменом НКР обраний Юрій Айрапетян.

Прапор Нагірно-Карабаської Республіки

Державний прапор НКР затверджений законом від 26 січня 1993 «Про державний прапор НКР». Автором прапора є Лаврент Галаян. Державний прапор НКР являє собою прямокутне полотнище з трьох горизонтальних смуг: верхньої — червоного, середньої — синього і нижньої — помаранчевого кольору, ширина кожної з яких становить 20 сантиметрів. З двох країв правої сторони полотнища починається білий п'ятизубчатий ступінчастий килимовий узор, що з'єднується на одній третій частині прапора. Відношення ширини прапора до його довжини становить 1:2 (60х120 см).[55]

Герб Нагірно-Карабаської Республіки

Державний герб НКР затверджений законом від 26 січня 1993 «Про державний герб НКР». Державний герб НКР являє собою зображення орла з розпростертими крилами, над яким розходяться промені сонця й поміщена корона династії Арташесидів. У центрі — зображення скульптури «Ми і наші гори» на тлі Державного прапора НКР і гори Кірс. Внизу, у кігтях орла — грона винограду, плоди шовковиці, колосся пшениці. У верхньому півколі зроблено напис вірменською «Нагірно-Карабаська Республіка — Арцах». На кольоровому зображенні державного герба НКР орел коричневого кольору, з чорними смугами, голова — біла, кігті помаранчеві. Промені сонця і колосся пшениці — помаранчеві.[56]

Державний гімн є символом незалежної державності Нагірно-Карабаської Республіки. Державний гімн НКР ухвалено рішенням Верховної Ради республіки 17 листопада 1992. Автором слів «Гімн Арцаху» є Вардан Акопян, автором мелодії — Армен Насібян.[57]

Розповсюдження християнства у вірменському світі сходить до першого століття — періоду Апостольської проповіді. Першими проповідниками в Арцаху були одні з 72 учнів Ісуса Христа — Дадо і Єгіше, які, поширюючи світло християнства, пали мученицькою смертю.

Після прийняття у 301 християнства у Вірменії як державної релігії в Арцасі також були створені єпархії, що становили в духовному та адміністративному плані органічне ціле з вірменською церквою.

Гандзасарський монастир

У період втрати Вірменією державності і виходячи з нових історичних реалій, вірменська церква приводила свою місію у відповідність до вимог часу, створюючи окремі католікосати. Одним з таких католікосатів був Агванський, який у духовному відношенні підкорявся Кафедральному Собору Св. Ечміадзіна. Місце розміщення католікосата неодноразово змінювалося, однак з 13 століття він остаточно влаштувався в Гандзасарському монастирі, у церкві Св. Ованеса Мкртіча (Іоанна Хрестителя), яка побудована на честь доставленої сюди голови Ованеса Мкртіча.

У 1805 Арцах перейшов від Персії до Росії. У 1815 російський уряд почав наступ на місцеве духівництво та знизив статус католікосата до статусу митрополитства.

У 1923 радянським режимом Арцах разом з двома іншими історичними областями Утіком і Ґандзаком був насильно включенений до складу новоствореного Азербайджану, який планомірно став витісняти вірмен з цих регіонів, закривати монастирі та церкви, піддавати висилкам та розстрілам тисячі християнських священнослужителів. До 1930 року тут не залишилося жодної діючої церкви і священика.

У 1988, з початком національно-визвольного руху в Арцасі, представилася можливість відновлення Арцаської єпархії. Першою відкрилася в 1989 р. церква Гандзасар. Нині в єпархії — 10 священиків, відреставровані та відкриті 17 церков, у тому числі побудована одна нова, йдуть роботи з відновлення та будівництва інших.

Собор Сурб Аменапркіч Казанчецоц

Духовним центром єпархії є Гандзасарський монастир, у якого багаті історичні традиції, а адміністративним центром і резиденцією глави єпархії — місто Шуші з Кафедральним Собором — церквою Аменапркіч (Казанчецоц) («Аменапркіч» в перекладі з вірменської — «Всеспаситель»).

В єпархії діють теологічний центр «Гандзасар», де опубліковано понад 50 цінних релігійно-теологічних книг, ведеться релігійна радіопередача «Гандзасар», функціонує центр християнського виховання та проповіді, який стежить за діяльністю недільних шкіл та проведенням занять з релігії в загальноосвітніх школах Арцаху.

Також діють Шушинська духовна семінарія, інформаційний центр, центр Християнської культури, дитячий християнський театр, церковна братія та інше.

З моменту відновлення Арцаської єпархії в 1989 р. і до цього дня її предводителем є архієпископ Паргев Мартіросян.[58]

Відповідно до Конституції НКР, дискримінація за ознаками релігії заборонена. Свобода вираження релігії і переконань може бути обмежена тільки законом на підставах, передбачених статтею 52 Конституції. Свобода діяльності релігійних організацій, що діють в установленому законом порядку, гарантується. Забороняється використання прав і свобод з метою розпалювання релігійної ненависті.[59]

Вірменська сім'я з села Ванк у національному костюмі

В давні часи чоловіки носили архалук і зверху чоху, шаровари, що підв'язувались шнуром хонджан. На ноги вдягались короткі шкарпетки — кюлба, зі шнуром для підв'язування та постоли із сирої шкіри. Взимку верхнім одягом слугувала довга овеча шуба — кюлк.

Старий жіночий костюм складається із довгої нижньої сорочки — шапік, що має довжину майже до п'яток, з довгими рукавами. Поверх неї одягають архалук, що прив'язується шовковим кушаком. У святкові дні одягається шуба (кюлк) червоного кольору. Складним є головний убір, який покриває нижню частину обличчя, майже до носа, а на лобі на ободку підвішані золоті чи позолочені монети. Традиційне жіноче взуття складається з чмошок чи кошів, які одягаються поверх візерунчатих панчох.[60]

Женгялов хац — це зелень в лаваші, яка є невід'ємним елементом карабаської кухні

Карабаська кухня, як і історія Карабаху, сягає своїм корінням в глибоку старовину.

Вона являє собою дивовижну комбінацію всіляких смаків і ароматів, притаманних лише атмосфері, насиченій сонцем, теплими серцями і усмішками карабахців. Основним секретом знаменитого карабаського довголіття є використання екологічно чистих продуктів разом з помірним вживанням унікальною тутової або кизилової горілки, яка містить велику кількість природних цілющих ефірних олій.

Женгялов хац (хлібний коржик з зеленню) — дуже поширений і вживається в їжу в Карабасі цілий рік та не зустрічається в кухні інших регіонів Вірменії взагалі. Женгялов хац — страва майже обрядова — основний сенс його приготування в тому, щоб зібрати родичів і зробити загальне дійство — об'єднатися ще раз, щоб поговорити про те, про се, обмінятися новинами і просто зігріти душу поруч з люблячими серцями.

Карабах відомий і своїми винами, зробленими з винограду сортів Хіндогні і Мускат — червоні, білі, десертні та сухі. Також широко відомі ягідні вина — з ожини, граната, і т. д. Серед міцних напоїв найбільш розповсюдженою є карабаська шовковична горілка міцністю 50-70 градусів.[61]

Новий рік та Різдвяні свята — відзначаються з 31 грудня по 6 січня. 31 грудня — 2 січня (Новий рік), 3-5 січня (передріздвяні свята) і 6 січня (Різдво і Святе Богоявлення). Вірменська апостольська церква святкує Різдво 6 січня, в один день із Хрещенням Господнім. Всі ці дні є неробочими.

На території Нагірного Карабаху зберегися древні вірменські церкви та монастирі, серед яких Дадіванк, Гандзасар, Канач Жам, Собор Сурб Аменапркіч Казанчецоц та інші. Також збереглися, але не функціонують, окремі мечеті, зокрема мечеть у місті Шуші.

Розкопки нижньої частини Тігранакерту

Фортеця XVIII століття, що розташована поруч з стародавнім містом Тігранакерт, в якому зараз розташований музей

Стародавнє місто Тігранакерт, засноване в Арцасі вірменським царем Тіграном II Великим (95-55 рр. до н. е.), єдине з поселень, що носило його ім'я, місцезнаходження якого достовірно встановлено. Починаючи з 2005 р., тут проводяться дослідження Арцаською археологічною експедицією Інституту археології та етнографії НАН Республіки Вірменія. Керівником експедиційних робіт є завідувач кафедри культурології, доктор історичних наук Гамлет Петросян. В результаті розкопок знайдені: частина кріпосної стіни цитаделі міста, внутрискальний фундамент огорожі Зміцненного кварталу, несуща стіна однієї з терас того ж кварталу, частина базиліки Центрального кварталу. Розвідувальні розкопки проведені також на деяких ділянках Зміцненного та Центрального кварталів, в ранньохристиянському некрополі.

Досліджені також культово-печерний комплекс, що розташований в околицях міста, внутрискальний канал, що проходить у його підніжжя, ранньосередньовічна фортеця, розташована на лівому березі річки Хаченагет. Розкопки свідчать, що Тігранакерт був багатоквартальним обширним білим містом, збудованим цільним плануванням, канонами та майстерністю елліністичного будівельного мистецтва. 30 травня 2010 р. у відреставрованій будівлі фортеці 18 ст. був відкритий музей, в якому зберігаються знайдені експонати. Музей оснащений сучасним усаткуванням і з часу свого відкриття став дуже популярним серед туристів.[62]

Аскеранська фортеця

Фортеця Андаберд

У Нагірному Карабасі збереглося дуже багато фортець. Найпривабливішими для туристів є Шушинська, Аскеранська фортеці через їх зручне розташувнання в містах. З відкриттям музею стала дуже популярною фортеця Тігранакерт, яка розташована біля розкопок однойменного стародавнього міста. Неподалік від Азоської печери, в сусідньому селі Тог Гадрутського району проводяться розкопки Княжого палацу мелікства Дізаку. Палац належить династії Єганів, які і наразі зараз проживають в ньому.

Не менш популярними є також Андаберд та Качакахаберд, до них важце дістатися, але за своєю красою вони не поступаються попереднім фортецям. Ще треба відзначити славнозвісну Ґюлістанську фортецю, в якій було підписано мирну угоду між Російською імперією та Персією, яка розташована у Мравських горах, у хребта Аракелоц, але після війни по цьому водороздільному хребту проходить роздільна лінія між Армією Оборони Нагірно-Карабської Республіки та Національною армією Азербайджану. Село залишилося під контролем Азербайджану, з однієї сторни хребта, а фортеця під контролем НКР, з іншої сторони хребта. В будь-якому випадку через близькість до військових позицій в цю фортецю потрапити не можна.

Азоська печера

Найвідомішою печерою в Нагірно-Карабаській Республіці є Азоська печера, що розташована у Гадрутському районі. Археологічні розкопки в печері проводить спільна делегація, що складається з представників НКР, Республіки Вірменія, Ірландії, Іспанії та Великої Британії. В республіці відомо 25 карстових печер та 4 печери вулканічного та іншого походження.

Найбільший річка НКР, Трту

У республіці зберіглося дуже багато старих кам'яних мостів як на основних річках, таких як Каркар та Трту, так і над невеликими річками. Мости були збудовані кілька століть назад і багато з них залишилися і сьогодні в задовільному стані, не зважаючи на війни та конфлікти. Але найвідомішими мостами є Худаферинські, які збудовані над найбільшою річкої країни, над прикордонною з Іраном річкою Аракс. Мости збудовані арабами для швидкого транспортування армії через річку на північ. Оскільки Худаферинські мости розташовані на прикордонній річці, доступ до прикордонної зони є обмеженим, але не забороненим для туристів. Питання відвідання Худаферинських мостів необхідно попередньо узгоджувати перед відвіданням.

Найпопулярніші та найвідоміші термальні джерела НКР розташовані у Карвачарському районі, а саме Зуар, Такджур та Джермаджур. Воклюзні джерела Шах ахбюр та Аналі ахбюр розташовані у Аскеранському та Шушинському районах відповідно. Кярізи зустрічаються в Аскеранському, Гадрутському та Мартунинському районах.

Наймальовничішими водоспадами Арцаху є Пулур цов, Патаринський, Хравандський, Саргсашенський, Хаченський, Шршан, Очанцький, Кирмикер, Таський та Левський.

Найстарішим в НКР деревом, яке добре збереглося є 2000-літній платан, що розташований у селі Схторашен Мартунинського району. Інші старі платани розташовані в Гадруті, Банадзорі, Гергері, Фізулі, Казанчі та Каварті. Кам'яні дерева розташовані у Даграві, Красні, Мартакерті та Хнапаті. На території НКР є дві культові рощі: Кармір єхці (карагачівська) у Гадрутському районі та Оратаг у Мартакертському районі.

Плантації у Мартунинському районі

Основними галузями сільського господарства є зерноводство, виноградарство, плодівництво, овочівництво, картоплярство і тваринництво. Мартунинський район є лідером з виробництва зерна, овочів, фруктів, винограду та шовковиці. Кашатазький район є лідером з виробництва картоплі та баштанних.

Валовий обсяг сільськогосподарської продукції в Нагірно-Карабаській Республіці у 2010 році у фактичних цінах склав 32 млрд. 1 млн. драмів (близько $ 88 млн), зменшившись порівняно з минулим роком в порівнянних цінах на 11,3 %, що головним чином пов'язане з падінням валового виробництва продукції рослинництва на 19,7 %. Разом з тим на 3,7 % збільшилися обсяги валового виробництва продукції тваринництва.

У 2010 році посів сільгоспкультур зроблений на 51,3 тис. га, в тому числі зернових (включаючи кукурудзу) і злаково-бобових культур — на 48,9 тис. га, картоплі — 965,6 га, овочів — 907,3 га, баштанних — 207 га, кормових — 179,9 га, технічних — 109 га. У порівнянні з попереднім роком площі посівів зменшилися на 6 538,7 га. Площі посівів зернових культур склали 75,2 %. У 2010 році вироблено 59,1 тис. тонн зернових (включаючи кукурудзу) і злаково-бобових культур, 8,1 тис. тонн картоплі, 6,8 тис. тонн овочів, 3,5 тис. тонн баштанних культур, 7,3 тис. тонн винограду. У порівнянні з 2009 роком виробництво м'яса зменшилося на 0,6 %, виробництво молока збільшилося на 2,9 %, а виробництво яєць та вовни — відповідно на 16,2 % і 13 %.

Станом на 2007 рік, посівні площі становили 50,5 тис. га, а поголів'я худоби нараховувало 101,8 тис. голів.

Вивіска на найбільшому промисловому підприємстві у республіці. Село Дрмбон, Мартакертський район.

До галузевої структури промисловості входять легка, харчова, машинобудівна, металообробна, виробництво будівельних матеріалів, деревообробна, видобуток та збагачення поліметалічних руд та різноробне виробництво. З хімічної сировини видобувається вапняк, травертин та сірчаний колчедан.

У 2007 р. було вироблено:

• 90,4 кВт/год електроенергії (у 2006 р. — 69,1);
• меблів на 335 885,0 тис. драм (у 2006 р. — 137 994,8);
• 63,45 т вапна (у 2006 р. — 43,75);
• 15 551 м² облицювальних плит (у 2006 р. — 15 551,59);
• 128,3 тис. пар взуття (у 2006 р. — 100,8);
• 310,1 м² килимів (дані за 2006 р.);
• 16,7 тис. декалітрів виноградного вина (у 2006 р. — 12,3);
• 86,1 тис. декалітрів горілки (у 2006 р. — 52,9);
• 0,89 тис. декалітрів коньяку (у 2006 р. — 0,85);
• 532,2 т м'яса (у 2006 р. — 592,3);
• 1 777,2 т молочних продуктів (у 2006 р. — 2 143,1);
• 45,8 км ізольованих проводів (у 2006 р. — 32,5);
• 21 666,0 м² паркету (у 2006 р. — 12 089,0);
• 326 966 сухих тон руди (у 2006 р. — 289 312);
• 2 622 м³ пиломатеріалів (у 2006 р. — 2 927);
• 7 727,2 т хлібу та хлібобулочних виробів (у 2006 р. — 5 699,9).

У промисловості працюють 5 095 осіб, з них 2 610 у обробній промисловості, 1 482 у сфері виробництва електроенергії, розподілу газу та води та 1 003 у гірничорудній промисловості. У структурі промислової продукції обробна промисловість займає 46,2 %, виробництво електроенергії, розподіл газу та води — 34,9 % та гірничорудна промисловість — 18,9 %.

У структурі обробної промисловості за видами продукції наступний розподіл:

• харчові продукти, включаючі напої — 55,9 %;
• шкіра, шкіряні вироби та взуття — 10,1 %;
• меблі та інші види продукції — 9,5 %;
• обробка деревини, вироби з дерева — 7,1 %;
• медичне устаткування, вимірювальні та оптичні пристрої,
• годинники — 5,0 %;
• машини та устаткування (у тому числі електротехнічне) — 2,7 %,
• видавництво та поліграфія — 2,0 %;
• резинова та пластмасова продукція — 0,5 %;
• устаткування для радіо, телебачення та зв'язку — 0,4 %;
• інші види продукції — 6,8 %.

Недержавний сектор становить 80,2 % промисловості.

Єдиним аеропортом на території НКР є Степанакертський аеропорт, що розташований у с. Ходжали за 10 км на північний схід від Степанакерту в Аскеранському районі. Раніше посадку тут могли виконувати лише малогабаритні літаки. Після реконструкції, аеропорт офіційно зданий в експлуатацію 1 жовтня 2012 року.[63] Аеропорт збільшив свою пропускну спроможність та може приймати широкофюзеляжні літаки. Проте, досі не можуть здійснюватися пасажирські рейси через статус регіону та жорстку позицію Азербайджану.[64] Поки ж у розкладі столичного аеропорту — нерегулярні рейси вертольотів в Єреван, доступні лише іноземним туристам і відрядженим з миротворчих організацій. Також аеропорт є місцем базування Військово-повітряних сил Армії НКР.

З початком Карабаського конфлікту залізничне сполучення було припинене. Залізнична система складається з двох нефункціонуючих ділянок:

• Степанакерт — Аскеран — Євлах
• Мегрі — Міджнаван — Горадіз, з розгалуженням Міджнаван — Ковсакан — Капан

У 2009 р. прийнято рішення про будівництво залізниці, що буде пов'язувати Степанакерт з залізницею Вірменія — Іран, що вже має розпочати будівництво. Але скептики вважають, що цей проект не буде реалізований, принаймні у найближчі роки через велику суму капіталовкладень.

За іншими даними (зокрема офіційний атлас НКР), нова залізниця буде проходити іншим шляхом — через Мартакертський та Шаумянівський район до існуючої вже ділянки у с. Сотк, що поблизу м. Варденіс у марзі Гегаркунік. Це пов'язано з тим, що на цій ділянці, у с. Дрмбон Мартакертського району розташований найбільший у республіці промисловий об'єкт.

Будівля автовокзалу в Степанакерті.

Траса Єреван — Горіс — Степанакерт у Бердзорі.

Маршрутне таксі в Степанакерті.

У НКР є кілька доріг високої якості, до яких примикають інші дороги. Перш за все це траса Єреван — Горіс — Степанакерт, що є однією з найкращих на усьому Кавказі. Це головна міжнародна артерія республіки. Друга за значенням, але не менш важлива траса — це внутрішньореспубліканська траса «Північ—Південь», що поєднує північ та південь. Траса має важливе стратегічне значення. Є також інші важливі місцеві траси.

По території республіки налагоджений автобусний рух. За межі республіки ходять автобуси зі Степанакерту до Єревану, Ванадзору, Сісіану та Горісу, а також з Мартакерту, Ґетаван та Карвачару до Єревану. Нещодавно регулярне автобусне сполучення з'явилося і у важкодоступних населених пунктах. Зокрема, автобуси почали курсувати за такими маршрутами:

• м. Степанакерт — м. Карвачар;
• м. Бердзор — с. Єзнаґомер;
• м. Бердзор — м. Ковсакан;
• м. Бердзор — с. Шалуа.

Відстань райцентрів до столиці автомобільними дорогами складає:

• Аскеран — 23 км;
• Бердзор — 58 км;
• Гадрут — 71 км;
• Карвачар — 120 км;
• Мартакерт — 69 км;
• Мартуні — 41 км;
• Шуші — 13 км;

Світлофори працюють у чотирьох найбільших містах республіки — Степанакерті, Мартуні, Мартакерті та Шуші.

В Степанакерті діє до 10 маршрутів маршрутного таксі.

За офіційними даними, в НКР зареєстровано близько 18 тис. автотранспортних засобів.[65]

Відділення Карабахтелекому в Бердзорі.

Монопольне становище на ринку зв'язку та частково інтернету має компанія «Карабах-Телеком». Компанія надає послуги зі стаціонарного та мобільного зв'язку, а також має інтернет-клуби в усіх райцентрах республіки, окрім Карвачару. Це робить компанію лідером у сфері зв'язку в НКР. Компанія надає роумінг більше ніж 140 компаніям.

На 10 500 осіб збільшилася кількість абонентів стільникового зв'язку, склавши 51 557 чоловік. Загальний обсяг доходів у сфері послуг зв'язку в 2010 році у фактичних цінах склав 7,1 млрд. драмів (приблизно $ 19,4 млн), що в порівнянні з 2009 роком більше в порівнянних цінах на 12,3 %.

Республіканський поштовий центр розташований у Степанакерті, а районні поштові центри — в усіх райцентрах, окрім Карвачару.

Супутникова станція та телевізійна студія розташовані в столиці. Телевізійні станції також розташовані у Аскерані, Гадруті, Мартакерті, Мартуні та Шуші.

Інтернет доступний з 1994 р. У 2010 році в Нагірному Карабасі на 50 % збільшилася кількість користувачів інтернетом, досягши до кінця року 8 743 осіб.[66]

Відділення Арцахпошти в Бердзорі.

Послуги пошти у НКР надає ЗАТ «Арцахпошта». Воно є національним оператором поштового зв'язку, 100 % пакету акцій якого належить державі. Загалом у республіці діють приблизно 90 відділень пошти, а в компанії працює приблизно 250 співробітників.

Окрім надання послуг поштового зв'язку, у кожному відділені пошти можна розрахуватися за комунальні послуги, сплатити державне мито та інші платежі.[67]

Відповідно до угоди між «Арцахпоштою» та «Арменпоштою», покращена якість і оперативність поштових послуг. Якщо раніше «Арцахпошта» проводила обмін поштою раз на тиждень, то зараз це відбувається 5 разів на тиждень.[68]