Ридомиль
Ридо́миль — село Почаївської міської громади Кременецького району Тернопільської області.
| село Ридомиль | |||
|---|---|---|---|
| |||
| Країна |  Україна | ||
| Область | Тернопільська область | ||
| Район/міськрада | Кременецький район | ||
| Громада | Почаївська міська громада | ||
| Код КАТОТТГ | UA61020130100016572 | ||
| Облікова картка | Ридомиль | ||
| Основні дані | |||
| Засноване | 1430 | ||
| Населення | 1 926 | ||
| Територія | 36.750 км² | ||
| Густота населення | 52.41 осіб/км² | ||
| Поштовий індекс | 47060 | ||
| Телефонний код | +380 3546 | ||
| Географічні дані | |||
| Географічні координати | 49°54′49″ пн. ш. 25°35′56″ сх. д. | ||
| Відстань до обласного центру |
64 км | ||
| Відстань до районного центру |
35 км | ||
| Найближча залізнична станція | Кременець | ||
| Відстань до залізничної станції |
35 км | ||
| Місцева влада | |||
| Староста | Святослав Кужель | ||
| Карта | |||
  Ридомиль | |||
 Ридомиль | |||
| Мапа | |||
| |||
Дворів - 611. Населення - 1630 осіб (2014 р.).
Географія
Село Ридомиль знаходиться за 2 км від правого берега річки Іква, на відстані 3 км від села Розтоки. Селом протікає пересихаючий струмок.
Історія
На території села були виявлені археологічні пам'ятки епохи неоліту[1], поховання культури кулястих амфор[2] та залишки городища часів Галицько-Волинського князівства[3].
Перша писемна згадка про Ридомиль датована 1430 р. як маєток Івана Мукосієвича[4]. 1463 р. село й замок належали князю Солтану Збаразькому[5]. 1545 р. власником був Семен Цата[6]. В 1583 р. від села платив побір Юрій Гойський від 49 димів, 27 городників, 2 вальних коліс, 1 попа[5]. 1637 р. княжна Раїна Соломерецька подарувала маєток і давній замок в Ридомлі князю Миколаю Чарторийському[7]. Після Чарторийських власниками села в 1812 р. стали Ржищевські[6].
Уже в ХV ст. у Ридомлі існував замок для захисту від татар[8]. Магнат Чарторийський на старому замчищі в XVІІ ст. спорудив кам’яний замок. У ХVIII ст. замок втратив своє оборонне значення й перейшов у запустіння[1].
На кошти парафіян 1780 р. зведено дерев’яну церкву Святої Великомучениці Параскеви П’ятниці[6]. Після припинення епідемії холери в 1873 р. побудовано каплицю Марії Магдалини[9].
Після третього поділу Речі Посполитої 1795 р. Ридомиль – у складі Російської імперії. Від 1869 р. в селі діяла церковно-парафіяльна школа[6]. 1884 р. відкрили однокласне сільське училище[10]. У 1885 р. в Ридомлі було 206 дворів, 1480 жителів, православна церква, каплиця, школа та два млини[11].
За переписом 1911 р. в селі було 2948 жителів, однокласна школа, фельдшерський пункт, дві крамниці, горілчана крамниця, кредитове товариство, земська випозичальня сільськогосподарських машин. Найбільшому землевласнику Марії Ржищевській належало 310 десятин землі[5].
Під час Першої світової війни, перебуваючи в прифронтовій смузі, у селі було знищено посіви на значних площах, побито багато худоби. Частину жителів евакуювали в східні губернії. Воїни, які загинули на території Ридомля, були поховані біля церкви.
У березні 1918 р. ридомильські селяни розгромили маєток поміщика Аполлінарія Бончковського, поділили між собою землю й почали вирубувати ліс. 1919 р. в селі діяв загін самооборони, який мав збройні сутички з підрозділами польського війська.
Восени 1920 р. у Ридомлі встановлено польську владу. За часів Польщі кількох селян заарештували й відправили в концтабір Березу Картузьку, де їх замучили. Протягом 1920-1930-х рр. діяли «Просвіта», «Союз українок» та інші товариства. 1935 р. відкрили семирічну школу з польською мовою навчання[9].
На початку Другої світової війни у вересні 1939 р. в Ридомлі встановили радянську владу. У селі відкрили клуб, бібліотеку, школу для ліквідації неписьменності серед населення. Весною 1940 р. було організовано колгосп імені Ворошилова[12]. Органи НКВС заарештували кількох ридомильців, зокрема членів ОУН[13].
На початку 1940 р. село Ридомиль увійшло до Почаївського (з 1963 р. - Кременецького) району Тернопільської області[1].
Від липня 1941 р. до 7 березня 1944 р. село – під німецькою окупацією. Нацисти заарештували голову колгоспу, бригадирів, сільських активістів та інших, яких згодом розстріляли у Кременці. На примусові роботи до Німеччини вивезли близько 100 юнаків та дівчат. За німецької окупації чимало ридомильців приєдналися до ОУН і УПА.
Після другого приходу радянської влади весною 1944 р. до Червоної армії було мобілізовано понад 500 місцевих жителів. На фронтах німецько-радянської війни 98 чоловік загинули й 46 пропали безвісти, подальша доля ще 2 осіб невідома[9].
Весною 1944 р. у Марцинишиному яру чекістами були розстріляні воїни УПА і мирні жителі села[14]. Впродовж 1944–1949 рр. радянські каральні органи здійснювали арешти ридомильців, переважно членів ОУН та вояків УПА[13]. Їхні та інші сім’ї, запідозрені у зв’язках з повстанцями, вивезли у концтабори в Сибір.
Після війни поновили роботу клуб, бібліотека, школа, медпункт, запрацювало сільське споживче товариство. 1950 р. колгоспи імені Ворошилова (1948 р.), Ковпака та «Більшовик» (1949 р.) об’єднали в одну сільськогосподарську артіль «Більшовик». У селі спорудили млин (1960 р.), лікарню (1965 р.) та школу (1970 р.)[9]. На початку 1960-х рр. село електрифікували[12].
1973 р. у Ридомлі нараховувався 721 двір та 2790 мешканців. У селі діяла середня школа, клуб, бібліотека, дільнична лікарня, дитячий садок, п’ять магазинів, побутовий комбінат та відділення зв’язку[15]. Пізніше побудували адміністративний будинок та Будинок культури. Пам’ятник односельцям, які загинули в роки Другої світової війни, спорудили у 1985 р[9].
Від 1991 р. Ридомиль – у складі незалежної України. У селі заасфальтували сільські вулиці, провели нову телефонну лінію. З 2012 р. село газифіковано[16].
Колгосп «Більшовик» 1992 р. було перетворено на АПТ «Ридомиль». З 2010 р. селяни здають приватні паї в оренду ПП «Агро-Експрес-Сервіс».
Громада ХВЄ у 1991 р. побудувала Дім молитви.
У 2014 р. в Ридомлі було 611 дворів та 1630 осіб. Працювали ЗОШ І-ІІІ ступенів, Будинок культури, бібліотека, амбулаторія загальної практики сімейної медицини, геріатричне відділення Кременецького територіального центру соціального обслуговування населення, відділення зв’язку, торгово-розважальний комплекс ПП «Метро», торгові заклади. Діяло КП «Надія», до якого належали млин та пилорама[9].
Пізніше в селі було відкрито аптеку №2 (2015 р.), кафетерій «Версаль» (2017 р.), дитячий майданчик (2018 р.), проведено Інтернет «Укртелеком» (2018 р.).
Учасниками російсько-української війни з 2014 р. стали 10 ридомильців[17]. [18]
Населення
У 2001 р. в селі проживало 1926 осіб[19].
Мовний склад населення села за даними перепису населення 2001 року[20]
| Мова | Число ос. | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 99,79 | |
| російська | 0,16 | |
| молдовська | 0,05 |
Пам'ятки
- Церква Святої Великомучениці Параскеви П’ятниці (1780 р.)
- Каплиця Марії Магдалини (1873 р.)
- Поховання воїнів Першої та Другої світових воєн, які загинули на території села
- Могила вояків УПА (перепоховання 1992 р.)
- Пам’ятник односельцям, які загинули в роки Другої світової війни (1985 р.)
- Пам’ятний хрест борцям за волю України (2002 р.)
Соціальна сфера
- Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
- Будинок культури
- Бібліотека
- Амбулаторія загальної практики сімейної медицини
- Відділення зв'язку
- Аптека
- Торгові заклади
Релігійні громади
- Парафія Святої Великомучениці Параскеви УПЦ (МП)
- Церква християн віри євангельської
Видатні люди
Уродженець села Адам Мушкет служив матросом на крейсері "Аврора" в місті Петроґрад (нині Санкт-Петербурґ, Росія) і був учасником штурму Зимового палацу під час Жовтневого перевороту 1917 р.
У селі народилися художник, майстер сакрального мистецтва Павло Бас (1960 р.н.), громадський діяч, голова сільської ради (1958-1960, 1966-1990), краєзнавець Павло Левандовський (1930 р.н.), художник, майстер декоративно-прикладного і сакрального мистецтва, дизайнер інтер'єрів Василь Митрога (1949 р.н.), громадсько-політичний діяч Ростислав Сторожук (1957 р.н.)[9].
Примітки
- Нарис історії села Ридомля Кременецького району, Тернопільської області / Г.Р. Грохольський, І.З. Мінчук, І.П. Смолій // Нариси історії міст і сіл Кременецького району. – арк. 1,4,18.
- Археологічні пам’ятки Прикарпаття і Волині Кам’яного віку. Київ: Наук. думка. 1981. с. 261.
- Антонович, Владимир (1900). Археологическая карта Волынской губернии. Москва: Тип. Г. Лисснера и А. Гешеля. с. 79.
- Архив Юго-Западной России. Ч. VII. Т. І. Киев. 1886. с. 4.
- Цинкаловський, Олександр (1986). Стара Волинь і Волинське Полісся (Краєзнавчий словник – від найдавніших часів до 1914 року). Т. ІІ. Вінніпег. с. 173, 309–310.
- Теодорович, Николай (1893). Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Т. 3: Уезды Кременецкий и Заславский. Почаев. с. 147, 174–175.
- Orda, Napoleon (1876). Album widoków historycznych Polski poświęcony rodakom. Serya 3: Album widoków gubernij GrodzieŃskiej, Wileńskiej, Mińskiej, Kowieńskiej, Wołyńskiej, Podolskiej, Kijowskiej, Witebskiej i Mochilowskiej, w trzech seryach, przedstawiających miejsca histiryczne z czasow wojen; Tureckich, Tatarskich, Krznżackich i Kozackich, oraz przedhistorycne, jako to; Mogiła Perypiatychy, Zamku Mamaja w Bukach ets., również stare ruiny zamków oboronnych i piękne rezydencye, świadczące o przeszłości i cywilizacyi tego kraju. Warszawa: Lit. M. Fajansa. с. 98.
- Budzińska, Elżbieta (1982). Jana Henryka Muntza podróże malownicze po Polsce i Ukrainie (1781–1783). Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego. с. 62.
- Тернопільщина. Історія міст і сіл: у 3-х томах. Том 2. Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф». 2014. с. 582–584.
- Чернихівський, Гаврило (1999). Кременеччина від давнини до сучасності. Кременець: Папірус. с. 101.
- Волости и важнейшие селения Европейской России. Вып. 3: Губернии Малороссийские и юго-западные. СПб: Центр. статист. комитет. 1885. с. 221.
- Ридомиль // Вільне життя. – 1965. – № 64 (5868). – С. 3.
- Реабілітовані історією. Тернопільська область. Книга третя. Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф». 2013. с. 369–380.
- Морозюк, Федір (2000). За вільну, омріяну Тарасом, неньку…. Херсон. с. 3.
- Історія міст і сіл Української РСР, Тернопільська область. Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР. 1973. с. 397.
- Березюк, Андрій (2015). Ридомиль: нариси історії. Кременець: ФОП Грам'як П.В. с. 42.
- Березюк, Андрій (2020). Історичні статті про Ридомиль'. с. 77.
- Історія села Ридомиль. rydoml.blogspot.com. Процитовано 7 березня 2021.
- Перепис населення України (2001)
- Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область
Література
- Теодорович Н. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. – Почаев, 1893. – Т. ІІІ: Уезды Кременецкий и Заславский. – 687 с.
- Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1986. — Т. 2 : Л — Я. — 578 с.
- Тернопільщина. Історія міст і сіл: у 3-х томах. Том 2. – Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2014. – 692.
- Березюк А. Історичні статті про Ридомиль / Андрій Березюк. - Ридомиль, 2020. - 100 с.
Посилання
- Блог "Ридомиль!сторія"
- Фільм "Ридомиль - колиска мого дитинства"
- 333. 1593 року, листопада 18 Кременецький земський суд
- Ридомильська ЗОШ сайт