Роберт Нокс

Нокс повернувся до Единбургу на Різдво 1822 року. У 1823 році він став членом единбурзького Королівського товариства. Протягом цього часу він написав певну кількість статей на зоологічні теми для декількох британських наукових товариств. Невдовзі після свого обрання членом Королівського товариства він представив Королівському коледжу хірургів Единбурга план створення Музею порівняльної анатомії, який був прийнятий, й за вісім місяців Нокс був призначений директором новоствореного музею.

З 1826 до 1840 року Роберт Нокс викладав в анатомічній школі Барклая в Единбурзі, яка зібрала велику кількість студентів і за якістю викладання перевершувала інші школи. Але багато викладачів, що отримували невелику платню від міської ради за свою роботу, вели заняття нудно і суворо відносили до слухачів, на відміну від Нокса, лекції якого, згідно з описами, були зовсім іншими. Цим він створив попит на приватні уроки і давав їх більше, ніж всі інші викладачі разом узяті. На своїх лекціях, які називалися «континентальними», Нокс часто шокував студентів деталізацією анатомічних описів і своєю поведінкою загалом, нерідко висміюючи духовенство і релігію. Джон Джеймс Одюбон, який перебував у той час в Единбурзі в пошуках покупців для своїх «Птахів Америки», відвідав одну з лекцій Нокса і описував його як людину «в халаті і з пальцями, що вимазані кров'ю». Він також записав, що «подробиці [розтину, яке він демонстрував] були жахливими, деякі шокували більше ніж все, що я міг тільки уявити. Я був радий покинути цей склеп і вдихнути цілюще повітря вулиці».

У 1815 році в програми медичних закладів Великої Британії анатомія була введена у значно більшому і серйознішому об'ємі ніж раніше. Однак, до прийняття «Анатомічного акту» 1832 року єдиним легальним джерелом отримання трупів для медичних закладів була передача тіл страчених злочинців. Але у зв'язку з тим, що на початку XIX століття з відміною «Кривавого кодексу» кількість страт скорочувалася, виник гострий дефіцит трупів і стало неможливим нормальне навчання студентів-медиків. Нелегальна купівля трупів, що передбачала купівлю лікарями трупів померлих на вулиці чи навіть вже похованих волоцюг, до того часу вже була поширеним явищем, але потреби школи Нокса вона вже не могла вдовольнити: Нокс звик викладати за так званою «французькою моделлю», коли кожному студенту відводиться один труп. У листопаді 1827 року у чоловіка на ім'я Вільям Геєр, що задав помешкання внайми, несподівано помер квартирант, і Нокс придбав у нього тіло за 7 фунтів і 10 шилінгів. Після цього випадку Геєр і його спільник Берк, більш відомі як вест-портські вбивці, почали вбивати волоцюг і п'яниць, перед цим заманюючи до свого будинку, з метою наступного продажу їхніх тіл Ноксу. Вони здійснили щонайменше 16 вбивств перед тим, як були впіймані 2 листопада 1828 року.

Зв'язок Нокса зі злочинцями був одразу ж викритий, хоча вони присягнулися, що купуючи трупи Нокс не знав про те, що людей вбивали спеціально. Через цю історію місто було охоплене жахом, який тільки збільшувався від численних публікацій у газетах про ці події[5]. Хоча Ноксу не було висунуто ніяких звинувачень, його репутація була безнадійно підірвана. Люди почали побоюватися його, на його будинок був вчинений напад, а співробітники единбурзького Королівського коледжу хірургів, де Нокс тоді працював, почали докладати великих зусиль, щоб вигнати його. Врешті він був змушений у червні 1831 року залишити посаду куратора Музею порівняльної анатомії, який раніше сам заснував. Тим не менш, Нокс надалі нелегально купував трупи і давав приватні уроки, які вже не збирали такої великої кількості слухачів, але після прийняття у 1832 році Анатомічного акту[6][7], що робив обов'язковими заняття з практичної анатомії у всіх медичних університетах і давав цим закладам ширші легальні можливості для отримання трупів, його кар'єра виявилася зруйнованою остаточно[8][9].

У 1841 році померла дружина Нокса, Мері Рассел, з якою він дружився у 1823 році, і їхня одна дитина. Це, а також переслідування з боку міських чиновників змусило його у 1842 році переїхати до Лондона (решта його дітей залишились з його племінником). Однак у Лондоні про його минуло було добре відомо, тому знайти роботу хірурга він не зміг. До 1856 року він заробляв на життя медичною журналістикою, написанням книг і статей з цієї тематики і поодинокими публічними лекціями з анатомії; всі його основні роботи були написані в період до 1857 року включно, причому найкраще продавалися його статті з риболовлі, якою він захоплювався все життя. У 1956 році він влаштувався на роботу патологоанатомом в онкологічну лікарню Лондона, де пропрацював до смерті. Помер 20 грудня 1862 року, похований на цвинтарі Бруквуд, що біля Вокінга, графство Суррей[10].