Род Стюарт

Мріючи про кар'єру професійного футболіста Род Стюарт вперше з'явився перед публікою саме у складі футбольної команди «Breufford». Однак на початку 1960-х років вирішив присвятити себе музиці. Він опанував банджо і 1962 року приєднався до фолк-формації Візза Джонса, виступаючи на вулицях міст Франції, Італії та Іспанії.

1963 року Стюарт увійшов до складу ритм-енд-блюзового гурту Jimmy Powell & The Five Dimensions, у якому завдяки своєму природженому темпераментові підкорив публіку шаленою грою на губній гармоніці. Вістка про трохи «схибленого» наслідувача Джеймса Коттона та Літл Волтера швидко облетіла Лондон і 1964 року Стюартові запропонували виступати у формації Hoochie Coochie Man вокаліста Лонга Джона Белдрі. Проте ця формація не змогла вирватись за межі клубної сцени і 1965 року перетворившись у The Steampacket, де поряд з Белдрі та Стюартом виступали також Брайн Оджер, Джулія Дрісколл, Мікі Воллер та Рік Браун, запропонувала репертуар з різних соул-хітів. Незабаром Стюарта усунули із складу The Steampacket і музикант безуспішно намагався знайти місце у гурті Манфреда Манна.

За кілька місяців Стюарт приєднався до блюз-рокової формації Shotgun Express, де виконував роль другого вокаліста поряд з Беріл Марсденом. Також до складу цього гурту належали в той чи інший час Пітер Грін, Мік Флітвуд та Пітер Барденс.

На виступі в Сараґосі (Іспанія)

У цей період Род Стюарт був вже дуже відомою постаттю у британських ритм-енд-блюзових колах, проте справжній успіх здобув лише 1967 року як вокаліст гурту Джефа Бека. Однак внаслідок непорозумінь з лідером, Стюарт 1969 року залишив гурт і разом з Роном Вудом приєднався до The Faces. Окрім цього вокаліст уклав угоду з фірмою «Phonogram» (взагалі, як вокаліст, Стюарт дебютував ще 1964 року на фірмі «Decca» синглом «Good Morning Little School Girl») і наступні 6 років він вміло поєднував сольну кар'єру з роботою в гурті.

Перший сольний альбом Стюарта «An Old Raincoat Wont Let You Down» знайшов небагато прихильників. Переломною виявилась друга сольна платівка «Gasoline Alley», з якої особливим успіхом користувались титульний твір та композиція Lady Day. Цей альбом також проголошував про початок характерного для Стюарта «мандолінного звучання», яке співакові дісталося від гітариста гурту Steamhammer Мартіна Квіттентона.

Чергові музичні альбоми «Every Picture Tells The Story» та «Never A Dull Moment» принесли співакові статус зірки. Вони й досі вважаються найкращим його досягненням. Хіт-синглами з цих альбомів, стали цікаві адаптації творів інших виконавців, наприклад, «Reason To Believe» Тіма Хардіна, «I'm Losing You», The Temptations та «Angel» Джимі Гендрікса. А з власних композицій рок-класикою стали «Maggie May» та «You Wear It Well», які автор виконав у специфічній «хриплуватій» вокальній манері.

У середині 1970-х років після запису дещо посереднього альбому «Smiler» у співака почався роман із вродливою кіноакторкою Бріт Екленд. Їй вдалось змінити сумнівної якості вбрання співака, внаслідок чого на Стюарті з'явились шовкові штани та блазневі костюми рок-ідола. Постійно перебуваючи в оточенні сексуальних блондинок, Стюарт незабаром всупереч власному бажанню став улюбленцем бульварної преси.

1981

Альбом 1975 року «Atlantic Crossing» виявився останньою роботою на довгі роки, яку із завзяттям прийняли критики. А ввійшли до цього альбому, наприклад, хітова версія композиції Дональда Сазерленда «Sailing» та цікава інтерпретація «Drift Away» Дубі Грея. Однак записи, що з'являлись у другій половині десятиріччя, незважаючи на випадковість творчого матеріалу, розходилися мільйонними тиражами і потрапляли на вершини чартів у багатьох країнах світу. Більш ніж просто дискотечним кліше були твори «The Killing Of Georgie», «First Cut Is The Deepest» Кета Стівенса, «Tonights The Night» та «You're In My Heart». На увагу також заслуговували «Hot Legs» та «D'Ya Think I'm Sexy» з текстами однаково як нескромними, так і хітовими. 1978 року твір «Ole Ola» презентував збірну Шотландії по футболу на чемпіонаті світу в Аргентині.

На початку 1980-х років Стюарт одружився з Алан, яка доти була дружиною кантрі-співака Джорджа Гамілтона IV. Потік хітів надалі збільшувався, а велика кількість фанів забезпечувала постійний попит на записи, незалежно від їх якості. Стюарт жив як король, постійно переїжджаючи з місця на місце у блиску слави та оточенні чергових прихильниць.

Преса скористувалась розлученням Рода з Алан та довготривалим любовним зв'язком з Келлі Емберг, яка практично не відходила ні на крок від свого партнера. Однак за всім цим був справжній артист, який вмів відрізняти зерно від полови, що підтвердили твори «How Long» Пола Керрека, «Some Guys Have All The Luck» Роберта Палмера та чарівна версія «People Get Ready» Кертіса Мейфілда, виконана знову з Джеффом Беком. До найбільших шлягерів Стюарта у 80-х роках також належали «What Am I Gonna Do», «Every Beat Of My Heart» і найцікавіший з музичної точки зору «Baby Jane».

1990-і роки принесли Роду Стюарту чергове одруження (15 грудня 1990 року з 20-річною Рашель Гантер), а разом з цим життєву стабілізацію. Вона не вплинула на кількість подальших платівок Стюарта, з яких сингл «Rhythm Of My Heart» у квітні 1991 року став британським хітом, а альбом «Vagabond Heart» — черговим бестселером. Взагалі, у 1990-х роках Род Стюарт з успіхом продовжив свою багаторічну кар'єру, підтвердивши статус зірки першої величини.

• Офіційний сайт
• Род Стюарт на сайті IMDb (англ.)