Рожок I

Рожок I — багатошарове середньо-давнькам'яне (мустьє) поселення на узбережжі Таганрозької затоки, в 3 км на захід від гирла Міуського лиману Азовського моря, поблизу хутора Рожок Неклинівського району Ростовської області.

Відкрито у 1961 році Н. Д. Прасловим[1].

Стоянка розташована на долішній ділянці давньоевксинської тераси висотою близько 5-6 м. Найнижчі знахідки культурних залишків підносяться над пляжем на один метр. Культурні шари залягають у низах делювіальних лісовидних суглинків з кількома прошарками гумусированных суглинків. Уже після утворення відкладення були розчленовані ярами й балками.

Поселення Рожок містить шість мустьєрських шарів, багато в чому нагадують такі в Сухій Мечетці. Культурні шари товщиною від 10 до 20 см утворюють витримані прошарки з нечисленними крем'яними сколами, знаряддями, вогнищами, зольными прошарками та кістками тварин. Колекція крем'яних предметів невелика й однорідна. Знаряддя невеликих розмірів (2-4 см). Переважають прямолезові скребла. Виділено декілька специфічних типів знарядь: верхньо-давньокам'яного типу скребки й проколки шилоподібної форми, опуклі скребла, мініатюрні гостроконечники. На думку М. Д. Праслова усі шари належать до однієї культури зі своєрідною технікою розколювання.

Серед нуклеусів переважають примітивні ядра. Прото-призматичні відколи нечисленні, характерні для леваллуа відсутні. Пластини рідкісні. Рівень оновлення ударних площадок середній (індекс підправки менше 45 %). Двосторонні й зубчасто-виїмчасті форми поодинокі. Гостроконечники становлять до 20 % знарядь[2].

У IV шарі було виявлено корінний зуб палеоантропа, в морфології якого, поряд з архаїчними особливостями, виділені й сапієнтні риси[3]. Це перегукується із знахідкою кісток людини сучасного типу в мустьєрської печері Старосілля у Криму та у мустьєрському шарі Ахштирської печери на Кавказі[4].

Основним об'єктом полювання був зубр. Крім зубра кісткові рештки тварин належать також бику, гігантському оленю, коню, ослу, вовку. Незважаючи на відсутність типових для неї тварин, вважається, що це хозарська фауна. Переважає пилок трав'янистих рослин, але є також пилок сосни, смереки, граба, дуба, в'яза, берези та вільхи. Палеоботанічні дані свідчать про теплі й дуже вологі кліматичні умови часів існування стоянки (микулинський інтергляціал).

Визначення геологічного віку поселення розходяться. Праслов датує культурні шари одинцовським інтерглаціалом. М. Н. Грищенко — часом відступання дніпровського льодовика. А. А. Величко вважає, що тутешня мустьєрська культура не стародавніше микулинського міжльодовиков'я і продовжувала існувати і в першій половині валдайського зледеніння[5].

Примітки
  1. Берегова Н. А., Борисковский П. І. Палеолітичні місцезнаходження СРСР, 1958-1970 рр .. Вид-во «Наука», Ленінградське отд-ня, 1984, 35 С.
  2. Гладилін Ст. Н. Проблеми раннього палеоліту Східної Європи. «Наукова думка», 1976, С. 104
  4. Борисковский П. І. Найдавніше минуле людства. — М: Наука, 1980 — 240 с.
  5. Природа і древня людина: основні етапи розвитку природи палеолітичної людини і його культури на території СРСР в плейстоцені. // Упоряд. Р. В. Лазуков, Думка, М., 1981, С 113

Джерела

Прасолов Н. Д., Семёнов С. А. О функциях мустьерских кремнёвых орудий из стоянок Приазовья. С. 14—22 // Краткие сообщения института археологии, вып. 117, 1969.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.