Дуб

Осіннє листя дуба звичайного

Плоди дуба — жолуді

Листки і суцвіття дуба червоного

Листки дуба кам'яного

До дубів належать переважно великі дерева до 40 метрів заввишки, рідше — низькі дерева або кущі. Стовбур у цих дерев зазвичай товстий, гілки звивисті, кремезні, утворюють широкий намет з листя, який справляє враження потужності і сили.

У Греції та Іспанії відомі дуби з солодкими жолудями[3]. В Україні поширюється дуб червоний, завезений в Європу з Північної Америки в XVII столітті. Особливо гарний він в листопадний період, тоді його листя набуває відтінків червоного кольору (на кожному окремому дереві відтінки можуть різнитися). Але за споживацькими характеристиками його деревина поступається вітчизняному дубу.

У популяціях дубів поширений сезонний поліморфізм — є літні та зимові біоморфи[3]. У літнього рано розпускається листя, яке восени опадає. У зимового дуба листя з довгими черешками з'являється пізно, але восени не опадає, а засохле тримається на гілках усю зиму. У коркового вічнозеленого дуба, поширеного у Франції, Іспанії, Італії та на Кавказі, зелене листя не сохне і не опадає щороку, а тримається на гілках кілька років (див. також: Вічнозелений дуб).

Деревина дуба особливо міцна. Дубові колоди, потрапивши у воду, не гниють, а стають чорними і ще міцнішими, утворюючи так званий морений дуб, який особливо цінують у столярних роботах. Дубильні речовини, які містяться в деревині, запобігають гниттю, тому з дуба роблять діжки і паркет.

Дуб починає цвісти на відкритих місцях у двадцять років, а в лісі — в п'ятдесятилітньому віці[3]. Одночасно з листям з'являються повислі сережки з тичинками, по чотири в кожній квітці. На довгих же стеблинках виростають маточкові квітки по дві-три разом. З цих квіток після запилення утворюються жолуді. Кожен жолудь сидить в круглій чашечці — плюсці.

Листя дуба є їжею для численних тварин, деякі з них можуть помітно шкодити (дубова листовійка, жук трубкокрут дубовий та інші).

Дуб — основна лісотвірна порода Лісостепу, росте в суміші з сосною, грабом, ясеном, ялиною, буком (див. також діброва). Росте на більшій частині України, в Степу рідше, головним чином в долинах річок. Він займає 27 % площі державного лісового фонду України. Основні заготівлі роблять під час рубок, догляду і головних рубок у Кіровоградській, Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Київській, Чернігівській, Полтавській, Сумській, Харківській, Донецькій, Івано-Франківській, Львівській і Чернівецькій областях.

Найчастіше дуб використовують при виготовленні меблів. Дубові меблі вважають найкрасивішими і міцними, крім того, щільна деревина дає змогу прикрасити деталі рельєфним різьбленням. Також міцність і твердість деревини сприяє виготовленню дрібних кріпильних, але в той же час міцних з'єднань. Дуб — одна з небагатьох порід деревини, з якої можна зробити гнуті деталі різного радіусу. Через високий вміст в деревині дубильних речовин дуб вважають найбільш стійкою до гниття серед усіх листяних дерев.

Крім того, використовують у столярно-меблевому і паркетному виробництвах; вагоно-, обозо- судо-, сільгоспмашинобудуванні, для виготовлення бочок під виноградні вина. Деревина і кора дуба слугують для отримання дубильних речовин.[4][5]

У харчуванні

Корейське желе-салат з жолудів дуба

Дуб був першою борошняною рослиною, що її використала для їжі людина. Жолуді містять багато дубильних речовин, тому на смак гіркі. Щоб позбавити гіркоти зібрані восени чи напровесні жолуді, їх чистять, подрібнюють на 6-8 частинок і вимочують два-три дні у воді. Протягом цього часу воду змінюють. Раніше подрібнені жолуді вкладали в плетені кошики та затоплювали в проточній воді струмків або річок.

Після вимочування жолуді заливають свіжою водою і деякий час проварюють. Далі висушують на сонці, а потім завершують у печі або духовці. Висушена крихка маса подрібнюється на крупу в млині, ступі чи крізь м'ясорубку. Зазвичай із жолудяного борошна печуть коржики, оладки та різноманітне печиво. Якщо до такого борошна додати 10-15% зернового для в'язкості, то вийде смачний і поживний хліб.

У Франції та Англії в такий спосіб і тепер готують жолудяне борошно та використовують для приготування спеціальних сортів тістечок, тортів, печива.

Листя дуба використовують як пряно-ароматний додаток для квашення огірків.[6]

Деякі дуби мають меншу кількість таніну в жолудях, тому позбавити гіркоти їх простіше. Наприклад дуб Келлога, що здавна використовують індіанці в їжу.[7]

У Кореї з жолудів роблять желе доторі-мук (도토리묵, англ. Dotori-muk). Його переважно готують у гірських районах. Жолуді розмелюють на пасту, що має оранжево-коричневий колір. Пасту розмішують у воді, відділяючи волокна від крохмалю. Водну суміш з крохмалем періодично відстоюють, щоб він осів, і змінюють, вилучаючи танін.[8]

Дуб — символ Перуна, Сонця та інших богів; дерева життя; гордості й міці, сили, довговічності, здоров’я; цілісності; дужого, гарного парубка; нерозважливості[10].

У багатьох індоєвропейських традиціях існував культ дуба, який вважали священним деревом, оселею богів, небесними воротами, крізь які божество може з'явитися перед людьми. Як і всі дерева, дуб виступає в ролі світового дерева: він символізує світову вісь, що з'єднує верхній та нижній світи, живих та померлих предків, знаменуючи центр Всесвіту. Дуб означав силу, мужність, витривалість, довголіття, родючість, шляхетність, вірність. Це дерево було присвячено верховним богам-громовержцям: у Греції — Зевсу, у Давньому Римі — Юпітеру, у Німеччині — Донару, у литовців — Перкунасу, у слов'ян — Перуну.

Дуб символічно пов'язують із вогнем і блискавкою. За думкою Дж. Фрезера, давні люди вважали, що «великий бог неба, об'єкт їхнього культу, чий жахливий голос долітав до них у гуркоті грому, полюбив дуб більше за інші дерева і часто сходив на нього з грозової хмари у вигляді блискавки, залишаючи на згадку про свій візит розщеплений, обвуглений стовбур та спалене листя. Такі дерева були оточені ореолом слави, тому що в їхньому руйнуванні бачили руку великого Громовержця». Місце, куди вцілювала блискавка, ставало священним.

Дубові гаї були місцем здійснення обрядів, важливих ритуалів (жертвоприношення, суду, клятьби), в них улаштовувалися свята. Дубова палиця як зброя громовержця чи сонячного бога символізувала твердість влади, суворість. Вінок із дубового листя виражав ідею сили, міцності, гідності.

Окрім Зевса, у Стародавній Греції дуб був присвячений також богу сонця, науки і мистецтв — Аполлону[3]. Дубова гілка означала могутність. Вінком з дубових гілок нагороджували за порятунок життя і військові подвиги. Центром святилища Зевса у Додоні був старий дуб, під яким розташовувалось джерело. За шелестом листя цього дуба пророкували жерці оракула при храмі.[3] Зевсу був присвячений і особливий крилатий дуб, на який було накинуто ковдру із зображенням землі, океану й зірок. У дуб та липу були посмертно перетворені Філемон і Бавкіда, тут дуб виступає як символ подружнього щастя. «Дубовими» німфами були дріади. В Афінах хлопчик, який вимовляв під час елевсінських містерій подружню формулу, увінчувався дубовим листям і тернями. За легендою, у Геракла була дубова палиця. За деякими версіями з дуба була зроблена щогла корабля аргонавтів.

У Стародавньому Римі дуб символізує силу та довголіття. Щороку у дубовому гаю святкувалося весілля Юпітера і Юнони, на учасниках обряду були вінки з дубового листя. Дубові гілки носили у шлюбних процесіях як символ родючості. Священним вважали й дубове поліно, через нього підтримувався вічний вогонь у храмі Вести.

Дубу відведено місце й у сакральних уявленнях кельтів. Зокрема, під дубом творить свої чари Мерлін. Кельтські жерці, друїди, перетворювали дубові гаї на справжні святилища і культові центри, а дубові гілки використовували в різноманітних ритуальних обрядах. Саме слово «друїд» походить, на думку дослідників, від давньої назви дуба^{[джерело?]}. У віруваннях друїдів дуб символізував вісь світу й асоціювався із силою та мудрістю. За уявленнями кельтів, усе, що росте на цьому священному дереві, є даром небес. Особливу роль відіграє образ дуба, увінчаного «золотою гілкою» омели, причому дуб символізує чоловіче начало, а омела — жіноче. В епоху християнізації кельтів багато церков та монастирів в Ірландії часто будували неподалік від дібров або окремих дубів.

У давнину у слов'ян дуб був символом слов'янського язичницького верховного бога Перуна — володаря вогню та блискавки, покровителя вояків та ковалів. Було також поширене вірування, що у дубах мешкають душі померлих предків. Це уявлення підтверджується реальним фактом давніх поховань у лісах, зокрема, дубових, — на деревах і під деревами. У легендах і казках давніх слов'ян дуб найчастіше є сакральним місцем, із яким пов'язана доля людини і біля якого здійснюються вирішальні для героїв події.

Дуб шанували і як дерево родючості; зберігся звичай садити дубок при народженні дитини. Українці саджали дуб на могилах або в пам'ять про померлих чоловіків — старійшин роду, мудреців народу, видатних суспільно-політичних діячів та полководців. Наприклад, дуб Шевченка в Полтаві — живий пам'ятник Т. Г. Шевченкові, посаджений на спомин про перевезення тіла поета до України полтавською «Громадою» 6 (18) травня 1861 р. в час перепоховання поета біля Канева.[11]

У карпатських слов'ян у старовинній пісні співається:

«В той час, коли не було ні землі, ні неба, тільки одне синє море — серед цього моря стояло два дуби, а на дубах сиділи два голуби; голуби спустилися на дно моря, дістали піску і каменю, з яких і створилися земля, небо і небесні світила»[3].

Про це ж писав римський натураліст Пліній Старший: «… дуби … незаймані століттями, одного віку зі Всесвітом, вони вражають своєю майже безсмертною долею, як найбільше чудо світу». Римляни присвячували дуб Юпітеру, тому і жолудь носив назву: «Югланс» (Juglans), тобто «Юпітерів плід»[3].

Існує також стародавня легенда про те, як в одному королівстві жив князь Понтелій зі своїм сином Дубином. Після смерті батька почав правити його син. Він був дуже жадібний та злий. Він кожен день страчував з насолодою невинних людей. Жителям це дуже не подобалось, та вони не могли протистояти війнам та князю. Тому вони пішли до великої гори їхньої країни, де жив маг. Вони просили допомоги. Маг допоміг їм і пішов до князя. Всіх, хто підкорився, він перетворив на жолуді, а самого князя на дерево. Дуб назвали на його честь. І досі цей дуб стоїть в Закарпатській області в Великоберзянському районі під назвою Дідо-Дуб. Йому вже понад 1200 років.

У біблійній традиції дуб — символ гордості й зарозумілості; біля дуба стає царем Азімелах, під дубом сидить Саул, під дубом Іаков закопує чужих богів, на дубі знаходить свій кінець Авессалом. У християн дуб — емблема Христа як сили, що проявляється в біді, твердості у вірі й чесноті. За деякими версіями християнського переказу хрест розп'яття був зроблено з дуба.

Дуб також національне дерево Англії, Естонії, Франції, Німеччини, Литви, Польщі, США та Сербії. Національна команда Румунії з регбі має символом дуб. Золототе та срібне дубове листя символізує військові звання в збройних силах США.

Дуби — довговічні рослини, деякі з них доживають до двох тисяч років,[12] а столітні дуби трапляються дуже часто.[3]

• У парку Салгір у Сімферополі можна побачити 500-річний дуб «Богатир Тавриди». Обіймище його близько 6 м, а діаметр крони досягає 30 м.
• З часів Запорізької січі в селі Верхня Хортиця зберігся 700-річний дуб. Його так і називають Запорізьким дубом. Стовбур цього велетня завширшки 6 м 32 см, коріння розрослося на 100 метрів,[3] крона сягає 30 м завширшки.[12] Запорізький дуб, згідно з переказами, був свідком того, як козацтво писало під ним листа турецькому султанові.
• Рекордсмен серед українських дубів — Юзефінський Дуб, який росте в Рокитнянському районі Рівненської області, давньому велетневі понад 1300 років.[13]
• Інший серед українських дубів рекордсменів — Дуб Чемпіон, який росте в Великоберезнянському районі Закарпатської області. Давній пам'ятці природи близько 1300 років.[14]
• У місті Сент (Франція) ріс один з найстаріших дубів Європи, заввишки 20 м, з діаметром стовбура 9 м, з дуплом завширшки з невеличку кімнату — 4 м. У його тіні відпочивали легіони Цезаря.[3]
• Найстаріший дуб в Європі охороняється в Зарасайському районі Утенського повіту Литви. Це Стелмузький Дуб, якому близько двох тисяч років.[3]

• Серед переможців Всеукраїнського конкурсу «Національне дерево України» дуби посіли такі місця:
  • 3 місце в номінації «Найстаріше дерево України» посів 1300-річний Дуб Чемпіон.
  • 2 місце в номінації «Меморіальне дерево України» посіли три 1000-річні Дуби Тараса Шевченка.
  • 3 місце в номінації «Меморіальне дерево України» посів 1000-річний Дуб Максима Залізняка.
  • 1 місце в номінації «Історичне дерево України» посів 700-річний Запорізький дуб.
  • 1 місце в номінації «Історичне дерево України» посів 1000-річний Юзефінський Дуб.
  • 1 місце в номінації «Естетично цінне дерево України» посів 900-річний Дуб Ґрюневальда.
  • 3 місце в номінації «Естетично цінне дерево України» посів 800-річний Монастирський Дуб.
• Грибниці багатьох грибів пов'язані з коренями дерев[3]. Грибні нитки проходять під шкірку коренів. При цьому виявляється, що корені дерев з грибниці висмоктують воду з мінеральними речовинами, а грибниця з коренів — цукор[3]. Нитки гриба ніби замінюють кореням кореневі волоски. Дослідами встановлено, що такі дерева, як дуб і бук, без грибів погано ростуть[3]. Симбіоз гриба і коренів дерева називають мікоризою.
• Фітонциди листя дуба вбивають стійкий мікроб — дизентерійну паличку[3].
• У Карпатах знайдено викопні рештки 30 видів дуба; зараз в Карпатах їх є 8 видів[15].
• На честь цих дерев названо астероїд 8643 Кверкус[16].

• 
  Тисячолітній дуб-велетень в селі Борлінгаус (лат. Borlinghausen) землі Північний Рейн — Вестфалія, Німеччина
• 
  Старий дуб в Sababurg, Німеччина
• 
  1000-річний дуб (Quercus robur) у Бельгії
• 
  1000-річний дуб в Ньобденіц (нім. Nöbdenitz) в Тюрингії, Німеччина
• 
  1100-річний дуб Максима Залізняка в урочищі Холодний Яр Черкаської області
• 
  Дуб «d'Allouville-Bellefosse» - найстаріший дуб у Франції. Він датується IX століттям.
• 
  Хоробрий Дуб — один з найстаріших дубів у Польщі
• 
  Кора коркового дуба
• 
  Перетин стовбура Quercus robur
• 
  Зрізаний Дуб звичайний

• Ветерани рослинного світу України

• Головне про символи: Дуб на сайті Культурного центру «Новий Акрополь».
• ДУБ //Фармацевтична енциклопедія

• Дуб // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 386-388. — 1000 екз.