Роза Майредер

Роза Майредер народилася 30 листопада 1858 року в родині Франца Арнольда Обермаєра, власника процвітаючої таверни[6] і його другої дружини Марі. Розповіді Рози про свою сім'ю, в якій панувала позитивна атмосфера і де її розуміли як особистість, записані в серії щоденникових записів, перший з яких датований 28 квітня 1873 року; на той час дівчинці було 14 років. Її автобіографічні записи в особистому щоденнику охоплювали широке коло тем — від повсякденного життя до почуттів, у тому числі, пов'язаних з війною.

Майредер здобула освіту, типову для людей її кола. Приватні репетитори вчили її грі на фортепіано, співу, французької мови і малюванню. Однак Роза заздрила своїм менш схильним до навчання братам у тому, що у них було більше можливостей здобути кращу освіту[6]. І хоча її батько з консервативними поглядами не вірив в освіту для дівчаток, все ж дозволив Розі бути присутньою на уроках грецької та латинської мов одного з її братів. Пізніше вплив цього навчання стане очевидним, оскільки Майредер повстане проти усталеної системи отримання жіночої освіти у представниць середнього класу. Пізніше Роза також піддасть критиці подвійні сексуальні стандарти та проституцію. Одним із прикладів її бунту було рішення ніколи не носити корсет, яке вона вперше озвучила у 18-річному віці. Цей акт непокори був не тільки соціальним, а й особистим психологічним нападом на її матір, яка вважала, що обов'язок жінки — надихатися почуттям власної гідності від чоловіка і синів.

У дорослому віці Роза Майредер познайомилася із безліччю художників, письменників і філософів[7]. Однією із найвпливовіших подій, які значно вплинули на майбутнє жінки, стали її часті зустрічі з Йозефом Сторком у Віденському університеті прикладних мистецтв, Рудольфом фон Вальдхаймом, Фрідріхом Екштейном, а також з її братами: Карлом, Юліусом і Рудольфом. Крім того, значний вплив на неї справили праці Ніцше, Гете і Канта[6]. Знайомство з такими визначними людьми дозволило Розі Мейредер створити товариство однодумців, які визнавали відмінності між чоловіками і жінками в суспільстві, і заохочувала їх до обговорення актуальних на той час соціальних питань.

У 1881 році Роза вийшла заміж за архітектора Карла Майредера, який згодом став ректором технічного університету у Відні. Шлюб був гармонійним, але бездітним. У 1883 році Роза зробила аборт, а також у неї було два романи, які вона детально описує в своїх щоденниках. Карл внаслідок цього страждав депресіями, починаючи з 1912 року й до своєї смерті в 1935 році.

Ландшафт, 1896, Dorotheum, Австрія

Садові лілії з кошенятами, 1891, Dorotheum, Австрія

Роза Майредер була радикальним критиком патріархальних структур суспільства[8]. Впродовж всього свого дорослого життя вона висловлювала особисте розчарування відсутністю справжнього самовираження для жінок протягом всієї історії людства[7]. Значна частина її критичних зауважень на адресу суспільства була спрямована на реформування дисбалансу між чоловіками й жінками і розширення ролей, які жінки могли б займати і виконувати в суспільстві. Майредер вважала боротьбу за права жінок своїм покликанням у житті, і розуміла, що її спроби боротися зі статусом-кво були новаторськими для того часу. Часто її звинувачували в тому, що вона була «синьою панчохою» або вела себе неналежним чином, проте вона продовжувала відкрито критикувати своє оточення[9].

Майредер опублікувала дві літературні праці: Zur Kritik der Weiblichkeit (Критикам жіночності, 1905 рік, збірка есе, де спростовувалися цитати «прийнятих» суспільством філософів і виражалася авторитетна підтримка в стилі ідеалів 17 та 18 століть)[7][10] і Geschlecht und Kultur (Стать і культура, 1923 рік, остання робота Рози, в якій критикувалися подвійні стандарти і дискримінація у відношенні до жінок). Також вийшла друком автобіографія під назвою Das Haus in der Landskrongasse.

Крім письменства, Майредер захоплювалася живописом і стала першою жінкою, допущеною в клуб акварелістів. У 1981 році одна з її акварельних робіт демонструвалася на щорічній виставці у Віденському будинку художників[9]. Крім того, Роза заснувала художню школу для дівчаток і жінок, спільно з Ольгою Праґер, Маріан Хайніш, Тіною Блау і Карлом Федерном.

Роза Майредер стала однією із засновниць Загальної австрійської асоціації жінок (1902)[11]. Активістка руху за права жінок Марі Ланг познайомила Розу з Рудольфом Штайнером, з яким та тривалий час листувалися[12]. У Рози встановилися теплі дружні стосунки з Гуго Вольфом, і вона переробила одне зі своїх оповідань на лібрето до його опери Der Corregidor[13], яка була вперше виконана в Мангаймі в 1896 році. У ці роки Роза опублікувала свій перший роман Aus meiner Jugend (З моєї юності). Пізніше вона познайомилася з Маріанною Хайніш, з якою згодом працювала в австрійській жіночої асоціації «Загальний австрійський жіночий клуб».

Роза Майредер була єдиною жінкою-засновницею соціологічної асоціації Відня, створеної в 1907 році[14]. Під час Першої світової війни брала участь в русі за мир і в 1919 році була обрана головою Міжнародної жіночої ліги за мир і свободу (IFFF).

У своїх ранніх публікаціях, присвячених різним соціальним питанням, таким як фемінізм та громадянське здоров'я, Майредер з ентузіазмом оцінювала філософські роздуми Ніцше. У більш пізніх своїх роботах наприкінці 1920-тих років вона стала критичніше ставитися до праць Ніцше, а також до ексцесів виникаючого культу навколо його філософії; однак не відмовилася від своєї загальної позитивної оцінки філософських поглядів Ніцше[15].

• Аскетизм і чуттєвість
• Ідол[16]

• Сайт про Розу Майредер
• Роботи Рози Майредер або про неї в бібліотеці каталогу WorldCat