Розенбаум Семен Якович

Ще в роки свого студентства, починаючи з 1885 року Семен Розенбаум входив до палестинофільського студентського гуртка. З виникненням політичного сіонізму він став одним з найактивніших його діячів, а згодом і лідерів сіоністського руху Російської імперії. Творець багатьох сіоністських гуртків та організацій. Аж до 1914 року учасник усіх Всесвітніх сіоністських конгресів. 1900 року на 4-му[3][4] сіоністському конгресі обраний членом Виконавчого комітету (Великого Actions-Comitée[3]) Всесвітньої сіоністської організації та його уповноваженим по центральній Білорусії. В 1902 році Розенбаум організував 1-й з'їзд російських сіоністів в Мінську. Він серед перших звернув увагу на роль робітничого класу в сіоністському русі. Сприяв створенню перших груп «Поалей-Ціон» у Мінську та Мінській губернії . Виступав проти планів єврейської колонізації Уганди . У 1906 році на 3-й Всеросійській конференції сіоністів у Гельсінгфорсі Розенбаум був обраний членами Центрального комітету (ЦК) Всеросійської сіоністської організації.

14 квітня 1906 року Семен Розенбаум обраний в 1-у ГД від загального складу виборщиків Мінських губернських виборчих зборів. Член партії кадетів[5]. У Думі входив, відповідно, до складу Конституційно-демократичної фракції. Член комісій: про дослідження незаконних дій посадових осіб для розбору кореспонденції. Підписав законопроекти: «Про громадянську рівність», «Про недоторканність членів Державної Думи». Виступав у ході дебатів щодо законопроектів: «Про недоторканність особи», «Про скасування смертної кари».

10 липня 1906 року у м. Виборзі підписав «Виборзьке звернення». За підписання Виборзького звернення засуджено за ст. 129, ч. 1, п. п. 51 і 3 Кримінального уложення Російської імперії[5], засуджений до 3-х місяців в'язниці та позбавлений виборчих прав.

Заступник міністра закордонних справ Литви, 1919

Надалі виступав як захисник потерпілих у справах про єврейські погроми та захисник обвинувачених на процесах проти сіоністів. З початком Першої світової війни 1914—1918 років Семен Розенбаум жив у Вільні, де очолив місцеву сіоністську організацію. У 1918 році був членом литовської делегації на переговорах з турецьким урядом про створення єврейської держави на території Палестини. В 1919 році — член комісії з складання проєкту конституції Литви, яка гарантувала євреям широку національну автономію; голова Національної ради євреїв Литви. Заступник міністра закордонних справ у першому складі литовського уряду. У 1919 році представляв Литву на мирних переговорах у Версалі. У 1920 році від імені Литви підписав мирний договір з Російською РФСР.

З 15 травня 1920 по 13 листопада 1922 року — депутат Установчого сейму від Каунаського виборчого округу. Він належав до єврейської групи. З 5 червня 1923 року по 20 лютого 1925 року вдруге працював депутатом Сейму. З червня 1923 року по лютий 1924 року — міністр у справах євреїв в уряді прем'єр-міністра Ернястаса Галванаускаса. Семен Розенбаум вийшов зі складу уряду у зв'язку з відсутністю перспектив досягнення національної автономії для євреїв Литви та у зв'язку зі зниженням на посаді.

Могила Семена Розенбаума на кладовищі Трумпельдор в Тель-Авіві.

У 1924 році Семен Розенбаум переселився до Палестини, де був обраний головою Світового єврейського суду вищої інстанції. З 1927 року — почесний консул Литви, а з 1929 — генеральний консул в Тель-Авіві. У тому ж 1929 року, коли йому виповнилося сімдесят років, президент Литви нагородив його орденом великого князя литовського Гядиміна. Розенбаум брав участь в організації юридичних та економічних факультетів Тель-Авівського університету.

У 1932 році монографія Семена Розебаума «Ідеї суверенітету» (Der Souveränitätsbegriff: ein Versuch seiner Revision) була опублікована в Цюріху німецькою. Його перу належить низка статей та есе з проблем юриспруденції та сіоністського руху. Його роботи з питань права публікувалися в журналі «Процес» (іврит: «המשפט» (The Trial), журнал про теорію та практику юриспруденції), за редакцією С. М. Айзенштадта[6].