Рокитне (село, Рокитнівський район)

Перша письмова згадка про село датується 1545 р. і міститься в описі Овруцького замку. Згідно з реєстром поборового податку із землі Київської за 1581 р, Рокитне, Горловичі, й Замисловичі були спільною власністю княгині Олександри Капусти та пана Панаса Тризни. В той час в селі налічувалось 15 будинків.[1]

       Серед місцевого населення існують перекази про назву села. Рокита — це рослина роду вербових, яка часто зустрічається у місцевості нашого краю. В чому ж відмінність між рокитою і вербою. А вона полягає в тому, що гілки останньої сіро-зеленого кольору, надзвичайно ламкі біля основи. Цвіте вона, на відміну від звичайних верб, одночасно з розпусканням листочків. Росте у зволожених місцях.

       1861 р. с. Рокитне і прилегла до нього територія, була власністю пана Охотнікова.

       В 1888 році в село навідується єврей бельгійського походження, власник склоробної компанії і купляє в Охотнікова невелику ділянку сипучих кварцевих пісків, придатних для скловаріння.

       В урочищі «Ступське» та «Кобила» добувалася природна руда — торф, вироблялося деревне вугілля. В лісах переробляли смолу.

       У 1897 році в селі Рокитному Кисорицької волості, Овруцького повіту будується шклола. У перший рік навчання школу відвідували 74 учні. Вчитель П. Х. Прилуцький та священник В. Г. Баторевич. При школі рахувалось 100 сажнів землі, зайнятих під будівлями. Основними предметами були Закон Божий, письмо, арифметика. В 1936 році добудовується приміщення ще оного класу на 35 місць.

       Це вже була школа із шестирічним навчанням. Вивчення Закону Божого викладалося російською мовою або польською, решта предметів навчали польською мовою.

       В 1898 році у селі була побудована церква.

       В 1900—1902 роках в дію введена залізниця Київ-Ковель.

       У січні 1918 року в селі проголошено Радянську владу, а в 1922 — владу панської Польщі.

       У вересні 1939 року Червона Армія звільнила від поляків територію села.

       Які б часи не були на території ради традиційним видом господарської діяльності було землеробство та скотарство. Основним тяглом були воли, корови та не в багатьох коні. Поширені ремесла — прадіння, ткацтво, деревообробні ремесла.

       У 1941 році наше село попадає під німецьке поневолювання, а в січня 1944 року його звільнено.

       Під час ВВВ поблизу села діяв партизанський загін ім. Дзержинського. 196 односельців боронили Батьківщину в лавах Червоної Армії. За бойові заслуги 97 чоловік нагороджено орденами та медалями. На фронтах загинуло 99 мешканців села, а з усіх сіл сільської ради — 137 чоловік.

       Поблизу с. Рокитне виявлено залишки трьох давньоруських курганних поховань.

     Починаючи з 1919 року с. Рокитне стає центром концентрації селянських господарств. В 1939 році виникла необхідність створення органу, який би керував осередком села. В кінці 1939 року було створено Рокитнівська сільську раду. Першим головою сільської ради було обрано Заболоцького Василя Івановича, який головував до червня 1941 року. Після визволення села від німецько-фашистських загарбників його знову було обрано головою сільської ради.

       Після призначення його секретарем райкому партії, другим головою сільської ради призначено Кириловця Адама. Пізніше головами були Калита Микита, Богданець Микита, Панасик Федір, Богданець Григорій, Васильченко Юрій, Богданець Павло, Берташ Олександр, Кириловець Іван, Ковальчук Анатолій, Богданець Микола, а з 1982 року по даний час сільську раду очолює Гончар Петро Михайлович.

       На території сільської ради в післявоєнні роки сворено два колгоспи: «Борець» та ім..Шевченка, які потім об'єдналися в один під назвою «33-річниця Великого Жовтня», пізніше — «Ленінським шляхом», «Колос», а в даний час СГПП «Рокитне».

     Першими колгоспи очолювали: Вознюк Олексій та Вознюк Олександр, пізніше — Салімонова Наталія Йосипівна, Богданець Павло Мартинович, Доля Анатолій Данилович, Трохимчик Іван Мусійович, Жданюк Степан Володимирович, а в даний час СГПП очолює Цісар Володимир Пилипович.

Історичні пам'ятки сільської ради

     За період існування сільської ради були створені та виявлені пам'ятки природи та архітектури, які нагадують теперішньому поколінню про сиву давнину та героїчне минуле односельців. Зокрема, на території школи охороняється пам'ятка природи — дуб, якому понад 400 років.

       В 1986 році побудовано обеліск загиблим воїнам-односельчанам, які не повернулися з війни.

       На честь 40-річчя від Дня Перемоги в селі встановлено пам'ятник «Пушка».

       До історичних пам'яток архітектури сільської ради відноситься Свято-Успенський храм.[2]

́ Географічне положення. ==

      Рокитнівська сільська рада[3] розташована серед мальовничих лісових масивів в північній частині від райцентру. Територія сільської ради на півдні поєднана з територією Рокитнівської селищної ради. По її території пролягає залізниця, залізнична станція Рокитне-Волинське знаходиться за 2 км. На північному сході Рокитнівська сільська рада межує з Блажівською сільською радою, на сході - із Сновидовицькою сільською радою, на заході - із Сарненським районом. До складу сільської ради входить чотири населених пункти: Рокитне, Лісове, Осницьк, Старики.

Відстань від життєво-важливих об'єктів с. Рокитне — автомагістралі — 0 км

 - залізничної станції - 2 км — районного центру — 2 км
 - обласного центру -150 км

с. Лісове — автомагістралі — 9 км

 - залізничної зупинки - 2 км 
 - районного центру- 11 км 
 - обласного центру - 161 км

с. Осницьк — автомагістралі — 0 км

 - залізничної зупинки - 200 м 
 - районного центру - 7 км 
 - обласного центру - 145 км

с. Старики — автомагістралі — 3 км

 - залізничної станції - 18 км 
 - районного центру - 18 км 
 - обласного центру - 142 км

Культура

У селі Рокитне функціонує два заклади культури: Будинок культури та бібліотека-філія с. Рокитне.

Бібліотека — філія с. Рокитне[4]

У жовтні 1949 року у нашому селі було відкрито першу бібліотеку і в тому ж місяці придбано перших 300 примірників літератури . Бібліотека розміщена в приміщенні невеличкої хати -читальні. Першим бібліотекарем Рокитнівської сільської бібліотеки було призначено Вознюка Івана Олексійовича, тоді молодого, енергійного юнака, а нині Іван Олексійович — пенсіонер . І почали відвідувати сільську бібліотеку не тільки молодь і школярі, а й люди похилого віку, які вміли читати . Першим читачем бібліотеки став Пахнюк Олексій Сергійович, який і досі відвідує нашу бібліотеку .

      А в 1951 році на посаду бібліотекаря було призначено Яременко Тамару Василівну , яка працювала в цій галузі понад 40 років . Всього тоді нараховувалося 251 книга і 21 читач . Коли розпочали будівництво нового Будинку культури в 1957 році, бібліотеку перемістили в приміщення поштового відділення .
      В 1961 році в новому приміщенні Будинку культури виділили дві кімнати , але на той час книжковий фонд вже становив більше семи тисяч примірників . Поповнювався фонд як за рахунок сільської ради та колгоспу , так і централізовано одержували літературу через пошту . Періодики надходило багато , фонд поповнювався весь час новими надходженнями . Тамара Василівна при допомозі голови сільської ради почали просити голову колгоспу Богданця Павла Мартиновича про збільшення площі бібліотеки . Після того , як контора колгоспу перейшла в нове приміщення бібліотеці виділили ще дві кімнати . Читачів на той час вже було біля двох тисяч . Приміщення бібліотеки було реорганізовано , фонд становив більше 20-ти тисяч примірників . Було дано ще одну одиницю і на посаду бібліотекаря прийшла Мирончук Галина Іванівна.

     Працівники бібліотеки в тісному зв'язку працювали з партійною та комсомольською організацією колгоспу та школи . Проводилися систематично масові заходи на тваринницькій фермі, машино - тракторному парці ,на току .Енергійна і молода Тамара Василівна відвідувала і проводила бесіди , читацькі конференції, усні журнали в ланках , на фермах . В кімнаті тваринника постійно були оформлені книжкові виставки і стенди .
     В квітні 1966 року бібліотеці було присвоєно звання "Культурно - освітньої установи відмінної праці " .
    В жовтні 1975 року на посаду бібліотекаря прийшла Кириловець Ніна Тимофіївна . В кінці 70-х років масові бібліотеки об'єднуються в централізовану бібліотечну систему з єдиним книжковим фондом . В ті роки держава виділяла дуже багато коштів на літературу , на зміцнення матеріально - технічної бази . Працювати було легко і з задоволенням , всі приймали участь у масових заходах .
     В січні 1994 року Чецька Тамара Василівна іде на заслужений відпочинок і завідуючою стає Кириловець Ніна Тимофіївна , а бібліотекар - Довгаль Валентина Володимирівна . Економічний кризис в країні позначився і на бібліотеках . Надходження літератури зменшувалось . Наша бібліотека уже не може задовольнити всі запити читачів .
     Для залучення додаткових коштів для придбання літератури залучаються додаткові кошти - це введення додаткових коштів , проведення акції "Подаруй бібліотеці книгу " .
    Нині бібліотека має свої платні послуги , за які вона закуповує необхідну літературу для користувачів , організовує комерційний фонд . Необхідна інформація для користувачів збирається в папках - досьє з різних тем .
     На даний час завідуючою бібліотеки є Ничипорчук Світлана Федорівна.

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 4 880 осіб[5].

• Облікова картка с. Рокитне. Верховна Рада України.