Роксан Ґей

Роксан Ґей (англ. Roxane Gay; 15 жовтня 1974, Омаха)[1][2][3] — американська письменниця, редакторка і коментаторка.[4][5][6] Вона є авторкою колекції есеїв «Bad Feminist» (2014), що стала бестселером за версією «The New York Times», а також збірки оповідань «Ayiti» (2011), роману «An Untamed State» (2014), збірки оповідань «Difficult Women» (2017) і мемуарів «Голод» (2017). [7]

Роксан Ґей
Roxane Gay
Роксан Ґей у 2014 році
Народилася 15 жовтня 1974(1974-10-15) (47 років)
Омаха, Небраска, Сполучені Штати Америки
Країна  США
Національність Американка гаїтянського походження
Діяльність письменниця, есеїстка, журналістка, письменниця-романістка
Сфера роботи есей
Alma mater

Phillips Exeter Academy University of Nebraska

Michigan Technological University
Мова творів Англійська
Нагороди
Сайт: roxanegay.com
 Роксан Ґей у Вікісховищі

Ґей була доценткою в Східному Іллінойському університеті протягом чотирьох років, а потім приєдналась до університету Пердью як доцентка англійської мови. У 2018 році вона оголосила, що залишає Пердью, щоб стати гостьовою професоркою в Єльському університеті. [8]

Ґей є авторкою публікацій у «The New York Times»,[9] засновницею «Tiny Hardcore Press», редакторкою есеїв у «The Rumpus», а також співредакторкою у колективі неприбуткового літературного мистецтва «PANK».[10][11]

Ранні роки та освіта

Ґей народилась в Омасі, штат Небраска,[3] в родині гаїтянського походження.[12] Вона навчалася в середній школі Академії Філліпса Ексетера в Нью-Гемпширі.[13]

Ґей розпочала навчання в Єльському університеті, але покинула на першому ж році, щоб продовжити романтичні стосунки в Арізоні.[14][15] Пізніше вона отримала ступінь бакалавра в штаті Небраска, а також здобула ступінь магістра з поглибленим вивченням творчого письма від Університету Небраски-Лінкольну.[16] У 2010 році Ґей отримала докторський ступінь з риторики та технічних комунікацій у Мічиганському технологічному університеті,[17] із дисертацією «Subverting the Subject Position: Toward a New Discourse About Students as Writers and Engineering Students as Technical Communicators», науковою керівницею якої стала докторка Енн Брейді.[18]

Bad Feminist

Збірка есеїв Ґей «Bad Feminist» була видана у 2014 році й мала широке визнання; вона розглядає як культурні, так і політичні питання, і стала бестселером «New York Times».[19] Рецензент журналу «Time» назвав «Bad Feminist» «посібником про те, як бути людиною» (англ. «a manual on how to be human») і назвав Ґей «талантом, який не перестає дивувати» (англ. «gift that keeps on giving»).[20] В інтерв'ю журналу у 2014-ому році Ґей пояснила свою роль як феміністки і як це вплинуло на її письменницьку справу:

У кожному з цих есеїв найбільш за все я намагаюся показати, як фемінізм впливає на моє життя на краще чи гірше. Ці есеї просто показують, як це — жити у цьому світі як жінка. Це навіть не про фемінізм per se, це про людяність і співчуття. [20]

Розгляд гендерної теорії Роксан Ґей так само ініціює в першу чергу з точки зору досвіду, а не з точки зору академічного знання:

На всіх нас вплинула культура, де жінки вважаються нижчими за чоловіків…. У відповідь на ці обмежені способи, якими ми розмовляємо, думаємо про гендер, як ми захищаємо наші права, ці вакууми, в яких ми ведемо культурні розмови, незалежно від того, наскільки хорошими є наші наміри, незалежно від того, наскільки тонко продуманий наш підхід, я не можу перестати думати, — тут ми всі програємо. Я не впевнена, як ми можемо стати кращими у веденні цих розмов, але я знаю, що нам потрібно подолати наші глибоко укріплені позиції та нашу схильність відкидати нюанси. Ми повинні бути більше зацікавлені в тому, щоб робити речі кращими, ніж просто мати рацію, або бути цікавими, або смішними. [21]

У «The Guardian» критикиня Кіра Кокрейн запропонувала подібну оцінку:

Хоча онлайн-дискурс часто характеризується екстремальними, поляризованими думками, її написання відрізняється тим, що є витонченим і дискурсивним, воно здатне заглядати за ріг, розпізнавати інші точки зору і при цьому обережно розвивати свою. У друкованому вигляді, у Twitter та особисто, голос Ґей — це голос друга, до якого ти першим звертаєшся за порадою, спокійний і в здоровому глузді, а також смішний, той, хто багато бачив і є абсолютно непохитною на у прагненні до своєї мети. [22]

Група феміністичних вчених і активістів проаналізувала збірку есеїв Ґей для «Short Takes: Provocations on Public Feminism», ініціативи феміністського журналу «Signs: Journal of Women in Culture and Society».[23]

Збірка есеїв «Bad Feminist» покладена в основу виступу Роксан Ґей на «TED».[24]

Інші проєкти

Ґей була редакторкою феміністського онлайн-видання «The Butter» з листопада 2014 по серпень 2015 року.[25] На «The Butter» публікуються найрізноманітніші теми, включаючи інвалідність, літературу, сім'ю, музику.[26] «The Butter» перестало існувати у серпні 2015 року, коли Ґей заявила, що вона має «надмірне навантаження» (англ. «simply stretched too thin»).[26]

Ґей була колумністкою американського «Guardian» у 2015-2018 роках.[27]

Ґей була гостьовою суддею та гостьовою редакторкою щорічної антології «The Masters Review» у 2017 році.

Ґей була показана в п'ятихвилинному ролику «This American Life» 17 червня 2016 року, де вона говорить про своє тіло, і те, як її сприймають як товсту людину.[28]

Ґей також редагувала книгу «Girl Crush: Women's Erotic Fantasies».[29]

Роксан Ґей була включена в книгу 2016 року «В компанії жінок : натхнення та поради від понад 100 творців, художниць і підприємців».[30]

У квітні 2018 року Ґей, у співпраці з «Medium», створила місячний попап журнал під назвою «Unruly Bodies». Журнал досліджував відносини, які люди мають з їхніми тілами, через антологію есе 25 авторів (у тому числі й самої Ґей).[31]

Нагороди
  • 2015: Нагорода «Pen Center USA Freedom to Write»[32]
  • 2018: Стипендія Гуггенхайма для творчості в загальній науковій літературі[33]
  • 2018: Премія Ейснера за Найкращу Лімітовану серію, за «World of Wakanda» (з Ta-Nehisi Coates та Alitha Martinez)[34]
  • 2018: Нагорода опікунської ради Літературної премії Лямбда[35]
  • 2018: Літературна премія Лямбда за публіцистику на тему бісексуальності, за «Hunger»[35]

Теми

Більшість письмових робіт Ґей стосується аналізу та деконструкції феміністських і расових питань через призму її особистого досвіду расової, гендерної ідентичності та сексуальності.[17]

Особисте життя

Ґей почала писати есеї у підлітковому віці.[36] На її роботу сильно вплинуло сексуальне насильство, яке вона пережила у віці 12 років.

Ґей є відкритою бісексуалкою.[37]

У квітні 2018 року Ґей повідомила, що в січні 2018 року вона прибігла рукавної резекції шлунку.[38]

Роботи та публікації
Художня література
Нехудожня література
Інші вибрані роботи

Список літератури

<references group="" responsive="">

  1. гей, Роксан. Голод: Мемуар (мого) Body.Location 282 Kindle Ebook Перше видання. Нью-Йорк, Нью-Йорк: Харпер, відбиток HarperCollinsPublishers, 2017.
  2. Roxane Gay. Freedom from Religion Foundation.
  3. Gay, Roxane. Once, I Was Pretty. freerangenonfiction.com. Архів оригіналу за 30 березня 2016. Процитовано 9 квітня 2016.
  4. Roxane Gay. Salon.com. Процитовано 3 грудня 2013.
  5. Halle, Steve (29 березня 2012). Roxane Gay to Visit Bloomington-Normal/ISU on April 17. WordPress.com. Архів оригіналу за 13 грудня 2013. Процитовано 3 грудня 2013.
  6. Roxane Gay: What Does It Mean To Identify As A Feminist?. NPR.org (англ.). Процитовано 4 вересня 2018.
  7. About - Roxane Gay. RoxaneGay.com. Процитовано 9 грудня 2018.
  8. Bangert, Dave (17 листопада 2018). Why Roxane Gay, best-selling ‘Bad Feminist,’ is leaving Purdue. Lafayette Journal & Courier. Процитовано 8 березня 2019.
  9. Gay, Roxane (21 серпня 2016). Nate Parker and the Limits of Empathy. The New York Times. Процитовано 26 серпня 2016.
  10. Higgins, Jim (23 травня 2014). Talking with 'An Untamed State' author Roxane Gay. The Milwaukee Journal Sentinel. Процитовано 18 липня 2014.
  11. About. PANK. Процитовано 18 липня 2014.
  12. Gregory, Alice (10 жовтня 2014). Daphne Merkin's "The Fame Lunches" and Roxane Gay's "Bad Feminist". The New York Times. Процитовано 5 червня 2015.
  13. John Freeman (Summer 2014). Roxane Gay. Bomb. Архів оригіналу за 4 березня 2016.
  14. McArdle, Molly (22 лютого 2017). The Rise of Roxane Gay. Brooklyn Magazine. Процитовано 22 березня 2017.
  15. Chenery, Susan (17 січня 2015). Roxane Gay, the Bad Feminist as Role Model. The Sydney Morning Herald. Процитовано 22 березня 2017.
  16. Meltzer, Marisa (14 червня 2017). Roxane Gay's New Memoir About Her Weight May Be Her Most Feminist—and Revealing—Act Yet. Elle. Процитовано 11 квітня 2019.
  17. Roxane Gay. Purdue College of Liberal Arts. Процитовано 22 березня 2017.
  18. Dissertations, Master's Theses and Master's Reports. Процитовано 3 серпня 2014.
  19. Bad Feminist | Roxane Gay. www.roxanegay.com. Процитовано 8 березня 2016.
  20. REVIEW: Roxane Gay's Riveting Debut Novel An Untamed State. Time (англ.). Процитовано 15 квітня 2019.
  21. Gay, Roxane (2014). Bad Feminist (English). United States: Harper Perennial. с. 336. ISBN 978-0062282712.
  22. Cochrane, Kira (2 серпня 2014). Roxane Gay: Meet the Bad Feminist. The Guardian. Процитовано 1 березня 2016.
  23. Short Takes: Provocations on Public Feminism. Bad Feminist by Roxane Gay. Signs: Journal of Women in Culture and Society. Spring 2016. Процитовано 2 лютого 2016.
  24. Gay, Roxane. Confessions of a bad feminist (англ.). Процитовано 15 квітня 2019.
  25. Gay, Roxane (17 листопада 2014). The Butter: FAQs. The Toast. Процитовано 8 липня 2017.
  26. Gay, Roxane (28 серпня 2015). A Buttery Farewell. The Toast. Архів оригіналу за 27 січня 2018. Процитовано 8 липня 2017.
  27. Roxane Gay | The Guardian. the Guardian (англ.). Процитовано 21 березня 2019.
  28. 589: Tell Me I'm Fat. This American Life. 17 червня 2016. Процитовано 6 липня 2016.
  29. Roxane Gay. Amazon.com. Процитовано 18 липня 2014.
  30. Bonney, Grace (2016). In the Company of Women. New York, NY: Workman Publishing Co. с. 85. ISBN 9781579655976.
  31. Gay, Roxane. The Body Is Unruly – Unruly Bodies. Medium. Процитовано 25 квітня 2018.
  32. Roxane Gay Wins the Freedom to Write Award. Literary Hub. Процитовано 4 березня 2019.
  33. Bangert, Dave (5 квітня 2018). Purdue’s Roxane Gay, best-selling author, awarded Guggenheim Fellowship. Journal & Courier. Процитовано 8 березня 2019.
  34. Monstress and My Favorite Thing Is Monsters Are Top Winners at 2018 Eisner Awards.
  35. John Rechy and Roxane Gay Among Winners at 2018 Lambda Literary Awards. Grove Atlantic. Процитовано 4 березня 2019.
  36. Tietzel, Nina (4 червня 2015). Roxane Gay: Writer and self-proclaimed 'bad feminist' talks truth and fiction. ABC. Процитовано 5 червня 2015.
  37. Gay, Roxane (11 жовтня 2015). Twitter. Mobile.twitter.com. Процитовано 12 жовтня 2015.
  38. Gay, Roxane. What Fullness Is. Medium. Medium. Процитовано 15 серпня 2018.
  39. http://time.com/90402/roxane-gay-an-untamed-state-review/
  40. Waldman, Katy. It Is Good to Be a "Bad" Feminist. Slate. Процитовано 16 вересня 2014.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.