Романенко Геннадій Васильович

Геннадій Васильович Романенко — український підприємець та ініціатор соціально-культурних проектів.

Романенко Геннадій Васильович
Романенко Геннадій Васильович
Народився 12 січня 1969(1969-01-12) (53 роки)
Країна  Україна
Діяльність бізнесмен
Нагороди орден «За заслуги» III ступеня, нагрудний знак «За мужність в охороні державного кордону»

Автор історичного дослідження «Карабелівка. Земля наших предків - земля наших нащадків», що 2016 року номінувалася на премію Президента України «Українська книга року»[1].

До 2015 року працював у структурах Державної фіскальної служби України, а також Ради національної безпеки і оборони України.

Біографія

Закінчив Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка, науковий ступінь ― кандидат юридичних наук.[2]

У кінці 1980-х років став відомий у професійних колах як колекціонер антикваріату[3].

У 1991-97 роках був підприємцем, займався зовнішньоекономічною діяльністю.

У 1997-2014 роках працював у державних органах. Очолював митниці в декількох регіонах України, в тому числі двічі у Києві. У різні періоди був радником керівників Державної фіскальної служби. Працював у Раді національної безпеки і оборони України[4].

В інтерв'ю в 2015 році зазначав, що реформи в митній сфері завжди зустрічали колосальний опір.[5]

Активно бере участь у розвитку соціально-культурних проектів[6], в тому числі у відновленні практично втраченої реліктової породи українських коней[7].

«Карабелівка. Земля наших предків - земля наших нащадків»
Обкладинка книги «Карабелівка. Земля наших предків, земля наших нащадків»

У 2015 році у видавництві «Родовід» вийшло дослідження Геннадія Романенка «Карабелівка. Земля наших предків - земля наших нащадків», присвячене його рідному селу у Вінницькій області.[8][9]

Книга викликала інтерес серед академічних та музейних кіл України, оскільки створена у рідкісному для вітчизняного книговидавництва жанрі мікроісторії. Зокрема, видання було представлено під час V Міжнародної науково-практичної конференції «Усноісторичні дослідження: сучасні тенденції, напрямки та перспективи».[10]  Також книгу включено до архівів вітчизняних історичних музеїв.[9]

У 2016 році Державний комітет телебачення і радіомовлення України вніс книгу Романенка до переліку творів, допущених до здобуття Президентської премії «Українська книга року» в номінації «За вагомий внесок у розвиток українознавства».[1][11]

Відродження породи гуцульських коней  
Гуцульські коні у горах

У 2016 році Геннадій Романенко заявив, що займається відродженням реліктової породи українських гуцульських коней.

Гуцу́льський кінь[12], іноді гуцу́лик або гуцул — аборигенна гірська порода свійських коней, яка розповсюджена в Карпатах та у багатьох країнах Східної Європи.

Це невеликі коні (висота у загривку 125 — 144 см) гірського типу верхово-запряжного складу. Гуцульські коні мають спокійний норов, досить прудкі, тому добре придатні для верхової їзди.

У країнах Східної Європи Гуцульську породу використовують для кінного спорту, сільського та масового туризму, гіпотерапії[13].

Порода належить до світового генофонду. В 1979 році гуцульські коні одержали статус реліктової породи і були взяті під охорону.

В останні десятиліття розведення карпатських коней в основному відбувалося поза межами України: у Польщі, Угорщині, Словаччині. Загалом в Європі цих коней на сьогодні (за різними оцінками) до 25 тисяч. У Польщі їхня кількість зросла із чотирьох сотень у кінці вісімдесятих років до п'яти тисяч у 2014-му. Втім в останні роки відродження цієї породи силами ентузіастів відбувається й в Україні.[7]

Генадій Романенко розпочав створення у Вінницькій області ферми із розведення гуцульських коней. Перші гуцулики були перевезені на Вінниччину з «Полонинського господарства» ― одного з центрів розведення на Закарпатті.

«Гуцулики ― це надбання всієї країни. Знати про них, спілкуватися із ними мають всі люди, а не тільки ті, кому випало жити в горах. Як ми можемо забрати у наступних поколінь українців радість від спілкування із цими надзвичайними істотами? Саме на нас лежить відповідальність за їхню долю», ― заявив Геннадій Романенко у коментарі «Газеті по-українськи»[7].

Є автором наукових статей, присвячених історії розведення гуцуликів[14]. У 2018 році опублікував розвідку про історію розведення гуцульської породи на території України із XVII століття до сьогодення[15].

Нагороди

Почесний митник України, державний радник податкової та митної справи III рангу[16]. Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня та нагрудним знаком «За мужність в охороні державного кордону».[2]

Родина

Одружений, виховує доньку та двох синів.

Посилання
  1. Перелік книжкових видань, допущених на здобуття премії Президента України "Українська книжка року" за 2015 рік. Державний комітет телебачення і радіомовлення України. 1 лютого 2016.
  2. Геннадий Васильевич Романенко. Досье. Обозреватель.
  3. Чому на Вінниччині часто знаходили стародавні скарби – історики дали свою відповідь. Вінниця. Реал (укр.). 10 липня 2017. Процитовано 10 липня 2017.
  4. Насіров: Радник Геннадій Романенко допоміг провести люстрацію у ДФС. 24 канал. 1 вересня 2015.
  5. Николай Ткачук (16 сентября 2015). Геннадий Романенко: Реформы в ГФС встретили колоссальное сопротивление. Главком.
  6. Освячено пам`ятник засновниці Згромадження Сестер Бенедиктинок-Місіонерок. Католицький Медіа-центр. 9 вересня 2015. Архів оригіналу за 3 січня 2017. Процитовано 2 січня 2017.
  7. Олександр Пономаренко (24 жовтня 2016). Гуцулики повертаються. Газета по-українськи.
  8. Карабелівка. Земля наших предків – земля наших нащадків. Видавництво "Родовід".
  9. Українські книги про культуру нарешті знайшли своє місце. Ukraine Art News. 5 листопада 2016.
  10. Книгу «Карабелівка: земля наших предків - земля наших нащадків» було представлено на V Міжнародній науково-практичній конференції. 8 листопада 2016.
  11. 3 лютого відбулося засідання Комітету зі щорічної премії Президента України "Українська книга року". Урядовий кур'єр (№ 29 (5649)). 13 лютого 2016.
  12. Атаманюк, Юрій (29 жовтня 2009). Гуцульський кінь– окраса і гордість краю. Час і Події.
  13. У Голубиному вирощують і вдосконалюють гуцульську породу коней. Мукачево.net. 20 липня 2007.
  14. Романенко, Г.В. Збереження та популяризація породи гуцульського коня в Галичині в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст.. Гілея: науковий вісник (№130-2018). Процитовано 11 квітня 2018.
  15. Романенко, Геннадій (8 червня 2018). Небесні коні. Газета по-українськи (укр).
  16. Указ Президента України від 14.12.2013 № 682/2013. Верховна Рада України. 14 грудня 2013.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.